Люди

Валерій Харчишин: “Супернація” – це не політики, а люди, які змінюють цю державу

16 Березня 2015 4 198

"Це якраз той момент, коли все виходить так, як ти плануєш і це робить тебе щасливим. Це – найкраще, що ми сьогодні зробили, бо ми це дійсно пережили. Дякуючи вам! Ви і є Supernation", — каже лідер гурту Валерій Харчишин про новий альбом.

Днями "Друга ріка" приїхала до Закарпаття, аби виступити в Берегові на річниці клубу Magnum. Нам вдалося поспілкуватися з Валерієм до концерту та розпитати трохи більше про новий альбом, всеукраїнський тур та життя гурту.

– У вас триває всеукраїнський тур "Supernation". З яким настроєм вас зустрічають люди, як сприймають, адже в країні зараз досить напружена і важка ситуація.

– По-різному буває, так як і саме життя. Буває, що зустрічають нас повні зали – аншлаги, а буває й наполовину заповнені. А реакція наших прихильників однакова – вони давно чекали від нас пісень. Отже, новий альбом всі досить нормально сприйняли, тим паче ми досить довго нічого не видавали. Тому реакція позитивна, і навіть краща, ніж ми очікували.

– Сама назва альбому, що перекладається як "Супернація" – трохи претензійна. Справді вважаєте, що українці є "супернацією"?

– Насправді ми про це не думали. Якщо згадувати той час, коли ми придумали цю пісню, а спочатку словосполучення, то вкладали в нього абсолютно не серйозний зміст. Бо назвати "супернацією" Україну і людей, які в ній мешкали 2012 року, було щонайменше смішно. Ми не були тоді схожими на "супернацію". Тому ми просто стібалися з тієї ситуації, просто хотіли жити посміхаючись. Бо насправді було важко. І зараз важко – з іншої причини. А тоді – в режимі "тоталітарного Януковича" – було часом просто жахливо. Тому і заспівали – "Супернейшн". Слів більше не було. І не хотілося далі продовжувати…

А потім прийшов час Майдану. І склалося таке враження, що ця пісня чекала. Тоді й народився текст. І він абсолютно серйозний. Ми всі так вважаємо, що ми є Супернація. Не ті політики, які зараз керують державою. А саме люди, які змінили державу. Які поставили, на жаль, поки що таких політиків – але час пройде, будуть інші. Що ж поробиш – такий зараз період.

Революційне сьогодні у моді. І можливо це прозвучить дещо нескромно, але сподіваюся, що ми все-таки не схожі на пацанів у вишиванках і в шароварах.

– Події в країні впливають і на творчих людей. Пам’ятаю, у Вакарчука була довга криза через події в Україні – і він не писав пісень. А у вас – впливає те, що нині відбувається, на творчість?

– Ми не з тих музикантів, які пишуть, коли все класно. І я не знаю таких музикантів. Можливо у попсі саме так – і коли ти відпочиваєш десь на Канарах – де "гори, море, тьолкі, пляж" – тоді ти можеш розслабитись і вчергове написати про те, як "красіво солнишко свєтіт, вода блєстіт, і красівиє дєвушкі ходят". Я такі тексти не пишу – не вмію.

Тому пишемо, коли насправді щось відбувається: чи хороше, чи погане – але дійсно щось емоційне, не застій. Так що криза на вулиці – це не означає, що має бути криза у творчості.

– Нині чимало українських виконавців їздить поближче до зони АТО, аби виступити перед нашими бійцями. Ви планували такі виступи?

– Ми вже двічі їздили на схід, мали близько восьми виступів завершили їх у вересні. Ми просто це не надто афішуємо. Ми були у Слав’янську, у Краматорську, Артемівську. Спілкувалися з військовими, з місцевими. І тоді біля нас не було Порошенка. І ми з не виступали разом з ним.


У планах – поєднати рок з кобзами та цимбалами


– Вас часто порівнюють з "Океаном Ельзи" – хто є першим рок-гуртом України. Певний час відбувалася навіть така собі гонка за лідерство. А потім ви раптово якось випали з неї…

– Це "Океан Ельзи" випав з гонки. (сміється) Ми ні з ким не змагалися, просто робили свою справу. Інколи в нас виходило, інколи – не дуже, ми ж живі люди. Часто була просто лінь. Іноді нічого не писалося. Були навіть періоди, коли зловживали алкоголем. І… жили як нормальні люди.

А "Океан Ельзи" – це, перш за все, успішний український артист. Святослав Вакарчук. В тому вигляді в якому існував цей гурт, на жаль, вже немає. Тому нині є один співак, який згуртував навколо себе музикантів. І йде до власного успіху, але користуючись старим брендом.

– Гурт "Токіо", з яким ви записували пісню, нещодавно переїхав в Україні. Чи не плануєте щось знову зробити разом?

– Гурт "Токіо" – це перш за все Ярослав Малий, який народився і виріс у місті Кривий Ріг, тож йому не сильно потрібно було переїжджати. Пожив трохи у Москві, і повернувся в Україну. І це сталося вже років два тому. Тому не слід спекулювати на темі, що Ярослав переїхав саме сьогодні. Щодо співпраці – то не думаю. Бо має щось спільне народитися спочатку. Я не вірю, коли якісь повноцінні колективи об’єднуються на все життя – це виходить якийсь Ансамбль збройних сил України чи щось подібне – такого ніколи в житті не бачив.

Перш за все, будь-яка колаборація виникає на фоні творчому. У нас вже стільки було дуетів, що ми принаймні найближчим часом не плануємо нічого робити разом з іншими виконавцями. Оскільки є "Supernation", є свої нові пісні, багато планів.

І ось запланували собі таке, що ніхто в Україні ще не робив – заспівати у супроводі оркестру народних інструментів. Плануємо два таких концерти 13-14 травня – "Друга ріка" разом з Академічним національним оркестром народних інструментів. В Національному оперному театрі.

– Це які будуть інструменти?

– Українські. Бандури, кобзи, скрипки, цимбали. І дуже велика духова група. Такого у нас в Україні ще не було точно. Аби рок поєднали з народними інструментами. Тим більше, що ми ніколи не грали фолк-рок. Ми не "Мандри", не "Гайдамаки".

– І що ж воно таке буде?

– Наразі виходить не, як фолк-рок. Ну, трохи є щось від Кустуріци.

– Нині виконуєте у турі якісь нові пісні, які ще не увійшли до жодного з альбомів?

– Ні, оскільки тур саме на підтримку нового альбому "Supernation", то й пісні виконуємо з нього. Ну, і звісно, старі хіти. Жоден концерт без них не відбувається.

– І які сприймають краще?

– Ясно, що старі пісні, до яких звикли, які на слуху.

– Не відчуваєте втоми від постійних виступів?

– Минулого вікенду ми дали чотири концерти. Це коли люди відпочивають – ми працюємо. А у понеділок відпочиваємо, у вівторок і середу працюємо вдома або у студії.

Коли їхали сюди, то знімали всю ніч кліп. На пісню "Париж" або "Дай мені вогню". І були дуже змучені насправді. А в моєму вухові щось свистіло ще з тих останніх чотирьох концертів.

Львівський концерт ми відмінили. Він був перенесений двічі через траур. Коли загинув Кузьма. Люди чомусь вирішили, що концерту не буде…

– А ви самі буваєте на концертах інших виконавців? Наших або закордонних?

– Звісно, це Depeche Mode, Red Hot Chili Peppers, Muse. Це ті, хто приїзджав до нас, в Київ. Або їздили кудись –Stereophonics, Kasabian.

– Колись вас порівнювали з Coldplay.

– У нас був музикант, басист Вітя Скуратовський. Він дуже любив "Coldplay". Так, це класна група. Але я б не сказав, що вона вплинула на "Другу Ріку".

– Але ж ви слідкуєте за музичною модою, щось на вас впливає?

– Ми слухаємо дуже багато музики. Можливо не всі – але Льоша, я, скажімо. А решта музикантів переважно читають книги, ходять у спортзал.

– Щодо книжок. Є якась, що зачепила останнім часом?

– Мені подарували дві книжки. Я поклав їх біля ліжка. І все чекаю, коли добіжу до ліжка і почну читати. Але сили вже не вистачає. Добігаю – і засинаю одразу. Це здається якась нова книжка Дена Брауна.

Інша книгу, яку купив нещодавно – про події на Майдані. Чому купив? Бо всі гроші, які йдуть від продажу книги йдуть на допомогу бійцям АТО. Чесно кажучи, думав, що буде цікаво. Втім, коли відкрив книжку… (Добре нехай будуть такі книжки, якщо гроші йдуть туди куди треба. Нехай видають і продають. І туалетний папір з надписом Крим можна продавати.) А там просто пости з "Фейсбука". Усіх так би мовити активних діячів Майдану.

– Можливо це теж комусь цікаво згадати і почитати?

– Так, я все це знаю – це писали переважно мої друзі. Мені ж просто легше було просто зайти на сторінки і почитати.


На Закарпаття "Друга ріка" їздить переважно за грибами та горами


– У Берегові "Друга ріка" вперше?

– Проїздом не вперше, а з концертом, так, вперше. І сподіваюся, не востаннє. Після сьогоднішнього концерту ми це зрозуміємо.

– Проїздом мабуть за кордон?

– Так, було це давно-давно.

– Подорожуєте під час турів власним транспортом?

– Є фірма, з якою ми співпрацюємо більше десяти років. Це перевірені водії, вони з нами вже довго – і ми їм довіряємо наші життя. Звісно, бувають випадки, коли виступаємо недалеко від Києва, тоді можемо сісти за кермо і дістатися власним транспортом. Але якщо їдемо далеко, то просимо наших професійних водіїв.

– А що знаєте про Закарпаття?

– Ми більше знайомі з тією частиною Закарпаття, де живуть гуцули. Їздили на Рахівщину кататися на лижах, дізналися, де починається Чорна Тиса. І навіть спеціально якось їздили туди за грибами. Гриби!

– А ось Берегово у нас більше мадярського напрямку, звучить угорською як Берегсас. А ви знаєте щось про це місто?

– Угорські слова, які знали, зараз всі повилітали з голови. Щодо страв, то куштували гуляш, банош і бограч.

– Але банош – це не угорська страва, скоріш гуцульська.

– Ось бачите, як воно буває… (сміється)

– Наш ресурс, до речі, теж має назву, запозичену закарпатцями з угорської – "Варош", що значить місто.

– Цікаво. А ось про Берегово я пригадую ще зі школи якісь факти. Що воно увійшло до складу України лише після 1945 року. Також залишилося у голові, що якийсь український князь ще у старі часи подарував комусь це місто. (Мова йде про історичні події XІІІ століття, коли землі Березького комітату належали до володінь руських (українських) зятів короля Бейли ІV – спочатку Ростислава Михайловича, а потім Лева Даниловича. Останній був одружений на доньці угорського короля Констанці. – ред). Потім тут панували Габсбурги… Насправді ще дуже мало знаю про ваш край!

Чули і про термальні басейни, і про те, що близько 60 відсотків – це угорці. Але це раніше було єврейське місто, як і багато інших міст України. Як і мій рідний Любар, як і Бердичив, Новоград-Волинський, Коростень, Умань.

Алекс Брут, Varosh

Фото: Андрій Davis

0 #