«Варош» продовжує серію публікацій про співробітників компанії Jabil. Сьогодні черговий герой – Михайло Тимко, інженер з організації та нормування праці (Відділ удосконалення виробництва). Йому 28. У компанії – з 2016 року.
Найбільше захоплення Міші – це гори. Походам присвячує вільний час. Пройшов майже усі хребти Карпат, побував у горах за межами України, знає наймальовничіші місця та може дати рекомендації щодо вибору маршруту. Побачені краєвиди надихнули до ще одного хобі – фотографії.
Цього року у Михайла було кілька знакових «уперше». Яких саме – читайте у матеріалі.
У компанію Jabil я потрапив не відразу. За двома освітами я залізничник. Перший диплом – «Інженер з транспорту, ремонт та експлуатація тягового рухомого складу», другий – «Інтероперабельність і безпека на залізничному транспорті». Встиг попрацювати в локомотивному депо у Мукачеві та в Ужгороді на прикордонній станції. Але технічна спеціальність дала змогу виконувати інженерну роботу. Тож я пройшов тестування і потрапив у Відділ удосконалення виробництва компанії Jabil. Це місце роботи, де я працюю найдовше, вже 3,5 роки.
На Jabil подобається стабільність, умови праці, молодий колектив. Є можливість росту. За цей час, що працюю, зробив невелику кар’єру, пройшовши 2 етапи – від техніка до інженера ІІ-ї категорії і маю у підпорядкуванні двох колег.
Подорожувати почав 11 років тому. У «ПАДІЮНі» відвідував гурток технічного моделювання і керівник нашого клубу на початку літа влаштовував походи для дітей і батьків. Раз на рік він обирав найуспішніших учнів і водив у гори на кілька днів. Коли я побачив красу наших Карпат, цю романтику світанку, заходу сонця, куштував смачний ароматний трав’яний чай на вогні, тоді у все це закохався.
Тепер майже кожні вихідні я в горах. Взимку рідше – 1-2 рази на місяць. І це завжди якесь нове місце. Навіть якщо невеличка вершина, вона має бути нова. Я не можу передати словами відчуття, коли ти стоїш на краю якоїсь вершини сам, дихаєш на повні груди, дивишся навколо і ловиш себе на тому, що у тебе посмішка на обличчі. Це неймовірне задоволення. Мені це надзвичайно подобається.
За будь-якої можливості я йду в гори. Відмовлюся, напевно, хіба коли збирається надто багато людей. Більше люблю насолоджуватися всім цим наодинці або в невеликій компанії однодумців. Останнім часом у нас сформувався такий колектив. Це 2-3 людей, з якими ми постійно ходимо, нам комфортно на психологічному рівні і ми добре почуваємося.
Не люблю швидкі походи. Для мене важливо насолодитися процесом, тому краще, якщо передбачена ночівля. Такі мандрівки особливо романтичні – із сутінками, вогнищем, смачним казанком, зоряним небом…
Карпати обожнюю. Тут є вершини, на які я вже неодноразово повертався – настільки вони дивовижні. Ці гори практично всі обходив. Щодо хребтів, то це Верховинський Вододільний з найвищою вершиною Пікуй, Боржава, Полонина Красна, Пішконя, Свидовець, Чорногора, Мармароси (румунські), регіон Горгани. До речі, останній – це, напевно, найскладніший регіон Карпат – стрімкі кам’янисті підйоми, альпійська сосна, де кущики переплітаються і через них важко йти. Там шлях у кілометр можна півдня проходити. А щоб з однієї вершини піднятися на іншу, треба повністю спуститися донизу і до наступної підніматися з нуля, оскільки немає хребтів.
Також побував у румунських горах, словацьких і польських Татрах, польських Бещадах.
Карпати
Літо 2019 року особливо було насичене мандрівками. Двічі побував у Румунії (Роднянські Альпи та Мармароські гори), один раз у Словаччині і Польщі, 9 разів у Карпатах. А найбільше запам’яталася Грузія. Відкрив для себе Кавказ. У планах було сходження на гору Казбек (5033 м. н.р.м.), але ми з другом дійшли до висоти 4800, і через погодні умови змушені були повернутися. Все ж, виходить так, що це поки що моя найвища точка. Потім ми поїхали у Сванетію, автентичні місця – там просто чудово. Регіон багатий на прогулянкові маршрути, так що навіть не потрібно бути альпіністом, щоб насолодитися цією красою. Там ми були 3 дні, сходили на славнозвісні озера Корульді. Шикарне місце. У Грузії ми провели 16 днів і поїхали південніше. Там у мене відбулася перша зустріч з морем…
Я 11 років подорожую горами і жодного разу ніде не був на морі. Якщо обирати між морем і горами, то оберу висоту. Тож Батумі стало моїм першим морем. Враження цікаве. Я дивився на цю гладь, а очі мимоволі шукали на горизонті якийсь рельєф, горбики. Дивні, приємні відчуття. Але все ж таки у цій поїздці мене більше вразила Сванетія. Ось це був справжній wow-ефект.
Кавказ
Найбільше люблю гори восени, поки ще тепло. Через краєвиди, неймовірні барви. Навіть так званий «нудний» пейзаж осінь може так розмалювати, що він виглядає фантастично і зачаровує розмаїттям кольорів. Влітку душно зазвичай, а от восени можна легко одягнутися і тобі комфортно.
Дуже радію за колег, які вперше відкривають для себе гори і закохуються в них. Тому залюбки допомагаю, ділюся досвідом, підказую організаторам тім-білдінгів, куди краще піти і який маршрут обрати. Працівники Jabil вже були на Говерлі, Полонині Руні, Боржаві (Магура-Жиде). Цього року на День Незалежності – Менчул. Це окрема вершина, належить до Полонинських хребтів. Цікавий маршрут, весь час міняється рельєф, відкриваються гарні пейзажі, рівень складності – середній. Наступного разу, напевно, порекомендую Пікуй – гарна нескладна вершина. Ще Боржава дуже хороша, там багато різних маршрутів.
Зізнаюся відверто, маю мрію отримати ліцензію гірського провідника і професійно цим позайматися. Поки що є якась невпевненість, бракує досвіду, хоча знайомі, яких водив, кажуть, що мені це добре вдається. Ось це мрія. Коли я бачу очі, обличчя людей, які задоволені походом, це дуже надихає. І хочеться дарувати людям такі емоції.
Впіймав себе на тому, що володію інтуїцією. Мимоволі відчуваю, коли в гори треба йти, а коли краще утриматися. Наприклад, коли бачу, що погода якась нестабільна. Навмисне планувати похід в дощ, грозу, снігопад – ніякого задоволення, і не варто піддавати ризику життя.
Татри та Румунія
Гори вплинули на ще одне моє захоплення – фотографію. Давно знімаю, маю величезну кількість світлин пейзажів, а рік тому Canon Ukraine проводив конкурс на обкладинку їхнього сайту, і моє фото виграло. Це така перша моя вагома перемога у сфері фотографії. Там зображене озеро на Івано-Франківщині у диких Горганах. Ми ходили на Довбушанку – складну і гарну вершину. Фото я зробив тоді камерою Canon 1300D.
2019 рік у плані подорожей мені дуже сподобався, але підсумки робити рано. Планую ще відвідати Рахівський район та Міжгірщину.
Гори надихають мене у роботі і в житті. Там кожен день інакший. Там я можу втамувати свою жагу до авантюризму і пригод. Люблю все нове, спілкуватися і знайомитися з людьми, фанатію від пейзажів. Вони дозволяють перемкнутися від рутини і буденності. Відповісти на запитання, чому я ходжу в гори, важко. Воно філософське. У кожного своя причина. Моя відповідь проста – там я почуваюся щасливим.
На правах реклами
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Михайло Тимко
