Життя

Спецпроект з Jabil. Михайло Тимко про дивовижні походи в гори і захоплення фотографією

14 Жовтня 2019 1 042

«Варош» продовжує серію публікацій про співробітників компанії Jabil. Сьогодні черговий герой – Михайло Тимко, інженер з організації та нормування праці (Відділ удосконалення виробництва). Йому 28. У компанії – з 2016 року.

Найбільше захоплення Міші – це гори. Походам присвячує вільний час. Пройшов майже усі хребти Карпат, побував у горах за межами України, знає наймальовничіші місця та може дати рекомендації щодо вибору маршруту. Побачені краєвиди надихнули до ще одного хобі – фотографії.

Цього року у Михайла було кілька знакових «уперше». Яких саме – читайте у матеріалі.

У компанію Jabil я потрапив не відразу. За двома освітами я залізничник. Перший диплом – «Інженер з транспорту, ремонт та експлуатація тягового рухомого складу», другий – «Інтероперабельність і безпека на залізничному транспорті». Встиг попрацювати в локомотивному депо у Мукачеві та в Ужгороді на прикордонній станції. Але технічна спеціальність дала змогу виконувати інженерну роботу. Тож я пройшов тестування і потрапив у Відділ удосконалення виробництва компанії Jabil. Це місце роботи, де я працюю найдовше, вже 3,5 роки.

На Jabil подобається стабільність, умови праці, молодий колектив. Є можливість росту. За цей час, що працюю, зробив невелику кар’єру, пройшовши 2 етапи – від техніка до інженера ІІ-ї категорії і маю у підпорядкуванні двох колег.

Подорожувати почав 11 років тому. У «ПАДІЮНі» відвідував гурток технічного моделювання і керівник нашого клубу на початку літа влаштовував походи для дітей і батьків. Раз на рік він обирав найуспішніших учнів і водив у гори на кілька днів. Коли я побачив красу наших Карпат, цю романтику світанку, заходу сонця, куштував смачний ароматний трав’яний чай на вогні, тоді у все це закохався.

Тепер майже кожні вихідні я в горах. Взимку рідше – 1-2 рази на місяць. І це завжди якесь нове місце. Навіть якщо невеличка вершина, вона має бути нова. Я не можу передати словами відчуття, коли ти стоїш на краю якоїсь вершини сам, дихаєш на повні груди, дивишся навколо і ловиш себе на тому, що у тебе посмішка на обличчі. Це неймовірне задоволення. Мені це надзвичайно подобається.

За будь-якої можливості я йду в гори. Відмовлюся, напевно, хіба коли збирається надто багато людей. Більше люблю насолоджуватися всім цим наодинці або в невеликій компанії однодумців. Останнім часом у нас сформувався такий колектив. Це 2-3 людей, з якими ми постійно ходимо, нам комфортно на психологічному рівні і ми добре почуваємося.

Не люблю швидкі походи. Для мене важливо насолодитися процесом, тому краще, якщо передбачена ночівля. Такі мандрівки особливо романтичні – із сутінками, вогнищем, смачним казанком, зоряним небом…

Карпати обожнюю. Тут є вершини, на які я вже неодноразово повертався – настільки вони дивовижні. Ці гори практично всі обходив. Щодо хребтів, то це  Верховинський Вододільний з найвищою вершиною Пікуй, Боржава, Полонина Красна, Пішконя, Свидовець, Чорногора, Мармароси (румунські), регіон Горгани. До речі, останній – це, напевно, найскладніший регіон Карпат – стрімкі кам’янисті підйоми, альпійська сосна, де кущики переплітаються і через них важко йти. Там шлях у кілометр можна півдня проходити. А щоб з однієї вершини піднятися на іншу, треба повністю спуститися донизу і до наступної підніматися з нуля, оскільки немає хребтів.

Також побував у румунських горах, словацьких і польських Татрах, польських Бещадах.

Карпати

фото для Canon Ukraine
Img 0846 Img 1547 Img 1966 Img 2053 Img 2589 Img 2658 Img 2709 Img 3891
Img 6318
 Img 8905 Img 9002 Img 9012 Img 9440
Lrm Export 20180519 201236
Lrm Export 14074278889163 20181112 185256414

Літо 2019 року особливо було насичене мандрівками. Двічі побував у Румунії (Роднянські Альпи та Мармароські гори), один раз у Словаччині і Польщі, 9 разів у Карпатах. А найбільше запам’яталася Грузія. Відкрив для себе Кавказ. У планах було сходження на гору Казбек (5033 м. н.р.м.), але ми з другом дійшли до висоти 4800, і через погодні умови змушені були повернутися. Все ж, виходить так, що це поки що моя найвища точка. Потім ми поїхали у Сванетію, автентичні місця – там просто чудово. Регіон багатий на прогулянкові маршрути, так що навіть не потрібно бути альпіністом, щоб насолодитися цією красою. Там ми були 3 дні, сходили на славнозвісні озера Корульді. Шикарне місце. У Грузії ми провели 16 днів і поїхали південніше. Там у мене відбулася перша зустріч з морем…

Я 11 років подорожую горами і жодного разу ніде не був на морі. Якщо обирати між морем і горами, то оберу висоту. Тож Батумі стало моїм першим морем. Враження цікаве. Я дивився на цю гладь, а очі мимоволі шукали на горизонті якийсь рельєф, горбики. Дивні, приємні відчуття. Але все ж таки у цій поїздці мене більше вразила Сванетія. Ось це був справжній wow-ефект.

Кавказ

Img 20191013 102554 260 Img 20191013 102723 751 Img 20191013 103313 172
Img 20191013 103450 776
Img 20191013 104227 682 Img 20191013 104346 817

Найбільше люблю гори восени, поки ще тепло. Через краєвиди, неймовірні барви. Навіть так званий «нудний» пейзаж осінь може так розмалювати, що він виглядає фантастично і зачаровує розмаїттям кольорів. Влітку душно зазвичай, а от восени можна легко одягнутися і тобі комфортно.

Дуже радію за колег, які вперше відкривають для себе гори і закохуються в них. Тому залюбки допомагаю, ділюся досвідом, підказую організаторам тім-білдінгів, куди краще піти і який маршрут обрати. Працівники Jabil вже були на Говерлі, Полонині Руні, Боржаві (Магура-Жиде). Цього року на День Незалежності – Менчул. Це окрема вершина, належить до Полонинських хребтів. Цікавий маршрут, весь час міняється рельєф, відкриваються гарні пейзажі, рівень складності – середній. Наступного разу, напевно, порекомендую Пікуй – гарна нескладна вершина. Ще Боржава дуже хороша, там багато різних маршрутів.

Зізнаюся відверто, маю мрію отримати ліцензію гірського провідника і професійно цим позайматися. Поки що є якась невпевненість, бракує досвіду, хоча знайомі, яких водив, кажуть, що мені це добре вдається. Ось це мрія. Коли я бачу очі, обличчя людей, які задоволені походом, це дуже надихає. І хочеться дарувати людям такі емоції.

Впіймав себе на тому, що володію інтуїцією. Мимоволі відчуваю, коли в гори треба йти, а коли краще утриматися. Наприклад, коли бачу, що погода якась нестабільна. Навмисне планувати похід в дощ, грозу, снігопад – ніякого задоволення, і не варто піддавати ризику життя.

Татри та Румунія

Img 3312
Img 4493 Img 20191013 105531 788 Lrm Export 1676093652492 20190714 222042532

Гори вплинули на ще одне моє захоплення – фотографію. Давно знімаю, маю величезну кількість світлин пейзажів, а рік тому Canon Ukraine проводив конкурс на обкладинку їхнього сайту, і моє фото виграло. Це така перша моя вагома перемога у сфері фотографії. Там зображене озеро на Івано-Франківщині у диких Горганах. Ми ходили на Довбушанку – складну і гарну вершину. Фото я зробив тоді камерою Canon 1300D.

2019 рік у плані подорожей мені дуже сподобався, але підсумки робити рано. Планую ще відвідати Рахівський район та Міжгірщину.

Гори надихають мене у роботі і в житті. Там кожен день інакший. Там я можу втамувати свою жагу до авантюризму і пригод. Люблю все нове, спілкуватися і знайомитися з людьми, фанатію від пейзажів. Вони дозволяють перемкнутися від рутини і буденності. Відповісти на запитання, чому я ходжу в гори, важко. Воно філософське. У кожного своя причина. Моя відповідь проста – там я почуваюся щасливим.

На правах реклами

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Михайло Тимко

43 #
# jabil # гори # закарпаття # михайло тимко # походи