Люди

Сергій Танчинець: “Такого кайфу, як на сцені, навряд десь можна відчути”

22 Лютого 2013 10 006

Мукачівець та фронтмен гурту Without Limits про дитинство, музику, навчання, переїзд до Києва та амбітні плани на майбутнє.

– Як почалася співпраця з хокейною командою "Беркут"?

– Ми дуже давно товаришуємо, часто граємо на їхніх іграх у "Палаці спорту". Спочатку виникла ідея записати гімн команди. Оскільки, він виявився вдалим, ми вирішили зняти й кліп. Мені самому дуже подобається хокей – це гра для справжніх чоловіків.

– Після цієї роботи була ще одна нова, так?

– Так, спільна робота з Лідією Аксенич – прекрасним музикантом, про якого вже на забором дізнається країна. Робота вже відзнята, зараз на постпродакшені. 

Працювали з тим самим режисером, що й робив попередні наші відео – Олег Борщевський. Він зняв короткометражку "Німфа" і саундтреком до неї стане саме наша з Лідією пісня "Взлетая". Сам кліп ми зробили на основі фільму.

– З ким би ви хотіли записати спільну роботу з українських артистів?

– Звісно, з "Океаном Ельзи", "Бумбоксом". Ми з ними добре спілкуємося, кілька разів "розігрівали" їхні концерти, але не впевнений, що це їм потрібно. (ред. – сміється)

– Де саме Ви жили у Мукачеві?

– Моє дитинство пройшло у Росвигові. Сьогодні, коли я приїжджаю до Мукачева, теж живу саме тут. 

– З дитинством у Вас, які спогади?

– В одинадцять років я почав займатися музикою, тому з самого дитинства я пам’ятаю себе з гітарою. Грав усюди: у школі, у дворі, з друзями, вдома, на вечірках, на пікніках. 

– Коли Ви закінчили музичну школу?

– Я її не закінчував. Мені досить важко спілкуватися на академічному музичному рівні, але я добре знаю ноти і вмію з ними працювати.

– А з вокальної точки зору?

– Відверто скажу, я не вважаю себе бездоганним вокалістом. Хоча, нашому колективу і чотирнадцять років. Втім, я дуже самокритичний. Не знаю, на щастя чи на жаль.

Люди кажуть, що ми дуже харизматичні та живі. І навіть більше люблять дивитися наші "живі" виступи, ніж студійні записи. Я думаю, що це теж дуже важливо.

– І з викладачами Ви ніколи не займалися?

– Звісно, займався, але, коли потім приходив на записи, то мене просили припинити заняття, бо вони мене псували. Потрібно їхати у Штати і працювати з людьми, що розуміються саме на тій музиці, яку ми граємо. В Україні я поки таких викладачів не зустрічав.

– У школі "музичність" допомагала?

– Часом, вчитель музики залишав мене з гітарою у класі і ми трохи бринчали.

– На Вашу думку, на якому рівні розвитку сьогодні гурт?

– Якщо у сенсі музичному, то нам десь років двадцять, а якщо у шоу-бізнесовому, то в періоді колік у новонародженого.

– Чому так?

– Тому, що це шоу-бізнес. Тільки нещодавно у нас з’явилася можливість вливатися у нього. У нас є менеджер, директор, який сьогодні займається цим. Я у це не надто втручаюся.

– Чому?

– Тому, що це не гурт Сергія Танчинця. Ми усі рівноправні учасники, хоча хлопці, окрім мене та Ігора Рибара, прийшли лише три роки тому. 

– Ігор на деякий час йшов від вас…

– Так, він разом з Віктором Янцо і Владом Воробцем створювали гурт "Рокаш".

– Чому він повернувся?

– Мені важко сказати, але думаю, що у якийсь момент вони вирішили, що їм краще бути не разом.  

– У "Без Обмежень" всередині гурту стосунки дружні чи бізнесові?

– Абсолютно дружні, бо ми не є бізнес-проектом. Ми не сесійні музиканти, які збирають раз на півроку, грають і отримують гроші. Це все ідейні музиканти, які працюють незважаючи на те, приносить це зарабіток чи ні.

Були часи, коли ми самі вкладали у гурт все, що мали. Звісно, між нами є здорові суперечки, але без них і не буває ніякого розвитку та прогресу.

– Що Вас найбільше надихає у роботі?

– Ми зараз записуємося у Анатолія Розінова у Полтаві. Одного разу він у розмові сказав: "Навіщо обманювати себе і ще когось? Всі музиканти хочуть виходити на сцену і отримувати задоволення". Я повністю підтримую цю думку. Такого кайфу, як на сцені навряд десь можна відчути. Я люблю контакт з людьми – це круто.

– Чого у цій самій роботі Ви не любите?

– Я не люблю себе, коли щось не виходить, і від цього не люблю себе ще більше. (ред. – сміється)  

– Що потрібно для того, аби сьогодні створити якісний трек?

– Раніше я б сказав, що потрібен лише талант. Сьогодні я скажу, що потрібно ще й опинитися у потрібному і у той самий час. 

Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua

Фото автора

0 #