Днями вперше приїздив до Ужгорода колишній головний редактор порталу Open.Ua, добре відомий у вітчизняних музичних та журналістських колах Сергій Кейн. У свої 23 він здобув авторитет навіть у значно старших колег, а в очах читачів донедавна очолюваного ним порталу він є безапеляційним музично-культурним орієнтиром.
В наше місто Сергій приїхав разом зі столичним гуртом Singleton, чий виступ він і доповнив своїм рок dj-сетом. Нам він розповів про особливості київської публіки, свій новий проект та стосунки з музичними фестивалями.
– В Україні так мало якісних музичних сайтів. Як вдалося перетворити Open.Ua на справді рейтингове видання?
– Думаю, ми просто опинилися у потрібному місці в потрібний час. Але за успіхом проекту стоїть купа зусиль та великий шматок роботи. Для того, щоб напрацювати першу тисячу відвідувачів, я майже безвилазно сидів в офісі, з дев’ятої ранку до першої ночі, та був зайнятий виключно цим проектом. Зрештою, за чотири роки ми добилися статусу найбільш відвідуваного видання про музику в Україні.
– Чи складно було тобі знаходити авторів для сайту, які б розуміли чого ти, як головний редактор, від них чекаєш?
– Саме це формулювання не зовсім збігається з моїм підходом – для мене важливо, щоб автор робив те, що подобається йому самому. Звісно, мені також має бути цікаво це читати, але людина, яка пише має отримувати максимальне задоволення від процесу та результату. Наразі я готую до запуску новий медіа-ресурс Comma – в ньому я прагну добитися ефекту сім’ї, цілісної комуни, де всі розуміють, що працюють над спільною справою та пишаються причетністю до цього ресурсу. Насправді, знайти авторів, які дійсно тямлять у музиці та кіно не так вже й просто, втім зараз я працюю у рекламі, і можу констатувати, що знайти хорошого копірайтера, який вільно почувається у різних темах, також вкрай непросто. Однак, нічого неможливого немає, а кадри можна виховати.
– Останнім часом Київ нарешті став повноцінною столицею з непересічними концертами та івентами, втім побутує думка, що публіка трохи пересичена та інертна, чи так це?
– Певний час я також мав переконання, що київська публіка стала набагато більш вибагливою та розслабилася раніше, ніж потрібно – тобто ще до того, як до нас стали привозити справді актуальну музику. Нещодавно я був на концерті "Океану Ельзи", захоплююся їхнім нинішнім рівнем живого виконання та з впевненістю можу сказати, що їхні фани – найкраща аудиторія, яку я бачив за дуже довгий час.
В дійсності, основна проблема в тому, що у більшості випадків людям важко сприймати нове, вони не готові знайомитися з чимось зовсім невідомим, водночас дуже трепетно ставляться до старого. Загалом же, в Києві не так багато майданчиків, де можуть грати молоді цікаві гурти, тож вони кочують з клубу до клубу. Зараз великі сподівання покладають на новий заклад Music Palace, який має відкритися вже за кілька місяців. Співвласником є Євген Гудзь, фронтмен Gogol Bordello, а букінг-агентом – мій знайомий, який запевнив, що очікуються дуже яскраві концерти.
– Меломани всього світу щоліта їздять за музикою та враженнями на фести, яке місце займає фестивальна культура в твоєму житті?
– У мене складні стосунки з фестивалями, я більше люблю їздити на сольні концерти артистів. На щастя, я вже побачив більшість з тих, хто мені цікавий – за останні 14 місяців я двічі був на концерті Radiohead, двічі на Atoms for Peace, Coldplay, Sigur Rós, Portishead та Florence and the Machine, для повного щастя залишилося побачити наживо Nine Inch Nails. Відмінність сольних концертів у тому, що там збирається цільова аудиторія конкретної групи, яка знає куди прийшла, тоді як великі фестивалі радше схожі на дегустації. Тож, побачивши концерти своїх улюблених команд, я готовий і до музичних фестів.
– Розкажи про свій новий проект, що це буде?
– Він називається Comma. Поки що є facebook-сторінка, яка ведеться не надто активно, ми зачаїлися та готуємо велике відкриття. Маю на меті створити цікавий ресурс, яким би пишалися автори та читачі. Жодних деталей я поки розкривати не готовий. Можу лише сказати, що команда підібралася дуже достойна, ми співпрацюємо з професіоналами світового рівня, є чимало довгострокових задумів та бажання зробити якісний ресурс.
– Ти задіяний не лише в навколо-музичній сфері, але й сам граєш у групі. Наскільки серйозні твої амбіції як музиканта?
– Багато музичних журналістів – це люди, які не відбулися, як музиканти. Я не можу сказати, що я один з таких, адже саме перебуваю на шляху самореалізації в музиці. Граю на клавішах, отримую від цього велике задоволення і не пропускаю нагоди пограти, скажімо, десь в Європі на вуличних фортепіано. Днями у Білій Церкві відбудеться показ німої стрічки Чарлі Чапліна, а музичний супровід до неї буду забезпечувати я. Що стосується групи, то однодумців знайти складно, до прикладу бас-гітариста ми розшукуємо вже вісім місяців. Класифікувати напрямок, у якому ми граємо, я не буду, бо не люблю обмежувати музику стилістичними рамками.
– Де тобі комфортніше жити, у мегаполісі чи в невеличкому місті?
– Жити у маленькому містечку, займатися тим, що ти любиш, піднімати місцевий культурний рівень – своєрідний виклик, я захоплююсь людьми, що свідомо йдуть на це. Де мені комфортніше жити – я твердо знаю, що наразі хочу жити в Україні. Я – однолюб, і переїзд в іншу країну наразі став би для мене свого роду зрадою. Я залишаюся, тому що тут теж є багато нереалізованих можливостей та нерозкритих потенціалів, які всі будуть моїми.
Вікторія Рижова, Varosh
Фото: Олександр Смутко
