Люди

Sasha Boole про музику, журналістику та Закарпаття

4 Травня 2015 3 994

Музикант розповів нам про те, чим відрізняється європейська музична публіка від української, які пригоди спіткали його на концертах, свій майбутній виступ на фестивалі "Республіка" і чим саме Sasha Boole запам’яталося Закарпаття.


Український Боб Ділан


Уперше я взяв до рук гітару три роки тому. Хоча, до цього я вже вмів грати на губній гармоніці. Мені хотілось, окрім музики, ще розповідати історії. А так, як просто фізично неможливо грати на гармошці та співати одночасно, я задумався, який би це інструмент мені почати опановувати.

Тоді я ще вперше почув Боба Ділана і подумав, що цей чоловік з однією губною гармошкою і гітарою створює неймовірну музику. Я теж захотів так спробувати і почав вчитись гри на гітарі.

Є декілька виконавців, які вплинули на мене і, так би мовити, сформували мій світогляд. Серед них Джек Вайт –у сенсі працелюбства, відданості, ідеї, любові до музики та віри в те, що він робить; Девід Юджин Едвардс є моїм духовним наставником, цікавим є те, що у нього немає музичної освіти, Девід грає інтуїтивно. Також, Джей Манлі та Нік Кейв. Перший є дуже хорошим аранжувальником, а другий – пише геніальні тексти і створює круті гармонії.


Музичні пригоди


Зі своїм новим альбомом я вже виступав в Україні, Білорусії, Молдові, Польщі, Німеччині та Придністров’ї. Під час моїх концертів, траплялось надзвичайно багато пригод, і хороших, і не зовсім.

Пригадую, як перед виступом в одеському клубі, я вирішив забігти до клозету, який знаходився в іншому кінці великого приміщення, а двері заклинило (усміхається). Лунала музика, всі стояли під сценою і чекали, коли ж вона стихне і я розпочну грати. У мене не залишалось ніякого виходу, лиш вибити двері та побігти на сцену.

Також, під час євротуру мого менеджера заарештувала польська поліція та депортувала в Україну, заборонивши на певний термін в’їзд на територію ЄС.

Я розумію, що більшість українців не розуміють такого стилю музики, як кантрі. Однак, за кордон виїжджати я не збираюсь. Вогник патріотизму в мені ще горить. Тут ніколи ж не стане краще, якщо всі роз’їдуться по світу.


Європейська публіка vs українська


Європейська публіка дуже відрізняється від українською за такими основними критеріями, як рівень вихованості та готовність сприймати ту музику, яку грають музичні виконавці. У більшості випадків, люди розуміють задля чого вони приходять на концерти. Це відіграє важливу роль для мене, як артиста, адже в українських закладах траплялось таке, що люди розмовляти голосніше, ніж я співав та грав, і мені доводилось їх перегукувати.

У європейців присутня культура відвідування концертів і вони звикли платити за музику. Наприклад, той стиль у якому я граю, слухають люди різного віку. В Європі, можна чітко простежити, що концерти відвідує ширша вікова категорія, ніж в Україні, адже у нас існує стереотип, що лише молодь повинна ходити на концерти.

У них все абсолютно інше: організація концертів у них на вищому рівні, ніж у нас; кращі гонорари; апаратура; більш професійні звукорежисери; розвинений промоушн музичних виконавців. У європейців діє ланцюжкова реакція: артист-менеджер-промоутер-власник клубу. Якщо музикант має менеджера, то йому достатньо просто грати в клубах і цим він зможе повністю себе забезпечити. На відміну від західної практики, останні півроку я є, і артистом, і менеджером одночасно. Саме тому, зараз у мене останній тур в сезоні. До листопада не планую виступати в Україні, адже я втомився від безвідповідальності наших промоутерів.

Досить розвинена музична журналістика в європейців: музиканти зацікавлені у тому, щоб журналісти гарно написали про них, адже до думки мас медіа у Європі всі дослухаються. Відповідно, артисти докладають максимум зусиль, щоб їхній виступ вдався і на наступний концерт знову прийшла публіка. В Україні прикладом хорошого музичного журналіста є Ігор Панасов, редактор сайту cultprostir.ua.


Журналістика


Зараз я працюю на Чернівецькому телебаченні, веду власну розважально-освітню програму "Мовний бар". До речі, "Перший національний" викупив її на цілий сезон і з квітня розпочав трансляцію. Однак, журналістика є моїм хобі, адже, головний заробіток я отримую з своєї музичної діяльності.

Працюючи в Чернівецькому ЗМІ, зі мною одного разу трапилась така історія: в мого знайомого згорів будинок і він попросив мене написати про це матеріал, зазначивши, що пожежники довго їхали на місце пригоди і тому, через їхню вину, будинок згорів вщент. Я так і написав. Після опублікування матеріалу, пожежники звернулись до нашої редакції, звинуватили у наклепі та попросили написати спростування.

Звісно, після такого, я прийшов до знайомого, аби він повторив сказане ще раз, однак, він відмовився. Моєю помилкою було те, що я не перестрахувався і не записав ту розмову на диктофон, тому мені довелось ходити до сусідів та збирати інформацію про ту подію. То вийшло таке собі журналістське розслідування.

До речі, про політику я ніколи не писав. Коли ще стажувався на 1 курсі, редактор сказав мені спробувати написати аналітичний матеріал. Після його прочитання, він сказав більше ніколи цього не робити (усміхається).

Я працював у газетах, на телебаченні та радіо. Більш за все мені подобається радіо, однак, українське радіо дуже комерціалізоване. Ніхто не хоче йти на жертви, даючи більше ефіру альтернативній музиці (невідомій, однак, не гіршій). З хорошого Інтернет-радіо, я можу назвати "Радио Аристократы", а з ефірного – "Тиса FM". Саме на цій радіостанції у мене був найкращий радіоефір у житті. Я дуже здивувався, що "Тиса FM" є державним радіо, але дуже якісним. Це демонструє те, що ніхто не змінить ситуацію на радіостанціях, окрім команди людей, які приходять на місце і дійсно хочуть створювати класне радіо.


Закарпаття


Зараз мої батьки проживають в Ужгороді. Я провів там два роки у школі, з 5 по 6 клас. Наразі, кожних півроку намагаюсь навідувати батьків.

Мені подобається архітектура Ужгорода і те, що він не є українським містом (а як показує практика – не українські міста – найкрасивіші). Мене вражає розважливість закарпатців, їхній темп життя та відношення до нього; у їхньому житті відсутній шалений ритм. До цього я жив у Києві, і там мене постійно переслідувало почуття дискомфорту. А в Ужгороді я завжди почувався спокійно, безстресово. Пам’ятаю, як ми з батьками ходили до кав’ярень, гуляли старим містом.

В Ужгороді, люди, зазвичай, сидять у різних кафе, п’ють вино, гуляють містом, загалом, насолоджуються життям. Я дуже люблю такі міста, адже життя створене не лише для бізнесу, а й для відпочинку.

Мені дуже подобається природа, теплий клімат та кухня Закарпаття, також різні свята – напівукраїнські, напівмадярські та напівсловацькі. Однак, я хотів би, щоб Ужгород був трішки чистішим, його так і хочеться причесати.

До речі, з концертами в Ужгороді у мене не складається. Я грав там всього один раз у "Кактусі". Є міста, де організатори самі мене шукають, пропонують певні умови. Однак, наразі, до Закарпаття ніхто мене не запрошує.

Ніколи не забуду тієї романтики, що нависала в ужгородському повітрі. Тоді в мене відбулось перше знайомство з горами, перші поїздки та підйоми. Я дуже любив кататись на велосипеді в горах, декілька разів я ледь не вбився (усміхається).


Фестиваль "Республіка"


Цьогоріч я вперше гратиму на фестивалі "Республіка". У 2012 році я був гостем на фестивалі й він полюбився мені ще тоді. Тепер побачимось у іншому амплуа.

"Республіка" відрізняється від інших українських фестів тим, що це не просто фестиваль, а цілий бренд, на основі якого проводяться різні мистецькі акції та впроваджуються певні соціальні ініціативи у позафестивальний час. І це перший фест, який поєднав у таких масштабах музичну та стріт-арт складову.

Організаторам та відвідувачам фестивалю я побажаю взаєморозуміння. Мені здається, що тільки завдяки цьому народжуються фестивалі-гіганти із традицією та незабутнім кліматом. Коли організатори розуміють, що потрібно дати публіці, як облаштувати їм максимально приємний побут. А відвідувачі, в свою чергу, розуміють наскільки це складна праця і, що за рік або два великі справи не робляться, тому фестиваль потрібно підтримувати, аби він ріс і розвивався.

На фестиваль я раджу приїхати заради мене, як мінімум. Заради "Stoned Jesus" та  "5Vymir". Та, врешті-решт, заради самого Кам’янця! Це ж, просто, мега гарне місто!


Іванна Павлюк, Varosh

Фото люб’язно надав  Sasha Boole

0 #