Люди

Nothing Box: лікар гітарних душ

11 Травня 2013 3 503

Він любить гітари. Усією своєю душею. Кожну з тих, що пройшли через його руки – він вигладив і виполірував до блиску. Повернув їй голос і зцілив душу. І гітари люблять його. Бо йдуть до нього в руки з усіх комісійок Європи, а відтак, закінчивши "курс санаторного лікування" знаходять собі нових господарів, у чиїх руках народять не один музичний шедевр.

Його звати Тарас, але прагнучи зберегти хоча б часткову приватність, він воліє не називати свого прізвища (відомого, утім, ужгородцям, захопленим музикою). Воліє, щоб його називали за інтернет-ніком. Тому cнаш співрозмовник нині – Nothing Box.

– Сфера ваших інтересів – гітари. Добре на них знаєтеся, вишукуєте виключні екземпляри, реставруєте. З чого це почалося?

– Почалося все з того, що в 15 років я вирішив зайнятися чимось цікавим і купив собі трембіту. Стару, акустику.

– Трембіту купили?

– Так, стареньку трембіту, почав на ній грати, щось почало вдаватися.

– Почекайте, я правильно зрозумів: ви купили собі додому трембіту?

– Трембіта – не музичний інструмент. (ред. – сміється) Це львівська фірма, яка займалася виробництвом музичних інструментів та звукового обладнання.

– Он воно що! То Ви купили гітару "Трембіта"?

– Так. Потім на якихось чергових політичних виборах я трохи заробив грошей і купив собі вже електрогітару. Щоправда, китайську недорогу. За 500 грн. Таку, що нею можна було "гвіздки забивати". Вона була дуже "жорстка", неслухняна, як і будь-який найдешевший інструмент. Ними зараз також повні магазини.

– І їх купують?

– Так, знаєте, є люди, які обмежені у коштах і іншого виходу у них просто немає. Як от купити щось дуже доступне по ціні, розчаруватися, і або покинути це заняття назавжди, або навпаки – запалитися і почати збирати на кращий інструмент. А потім – ще кращий. І так до безконечності, бо немає меж досконалості.

Інструмент з Америки

– У вас було так само?

– Так, цей самий сценарій. Це заняття дуже затягує. Коли починаєш розуміти інструмент, бачити його потенціал. А потім вичерпуєш його і розумієш, що потрібно рухатися далі, купуєш інший інструмент.

З часом придбав собі ще кілька гітар, просто з рук купував, у знайомих. І потрохи я зосереджувався не стільки на грі на гітарі, скільки на заняттях музикою. В нас була музична група.

З часом я опинився в такій ситуації, що накопичивши певну суму грошей (в мене в руках опинилося 1500 доларів), я хотів купити справді хорошу професійну гітару і не зміг такої знайти. Все, що було доступним у нас – продавалося за нереально високу ціну. За гроші, яких ці інструменти насправді не коштували.

Почали шукати за кордоном і знайшли потрібний інструмент аж в Америці. За допомогою нашої діаспори там ту гітару купили а при її переправці у нас виникли проблеми з митницею. Протримали гітару на митниці півтора місяці і зрештою таки пропустили.

Ось такі проблеми сьогодні чекають на кожного, хто хоче купити собі пристойний інструмент за розумні гроші. Я побачив, що це актуально не тільки для мене. Згодом купив кілька гітар в Угорщині, та коли вони приїхали сюди, я побачив, що їхній стан залишає бажати кращого. Вирішив якось їх відреставрувати, почав розбиратися в механіці, в нюансах архітектури гітар, зрозумів, що матеріал гітари і стиль музики, який на ній грають – взаємозалежні речі. Тобто важку музику на гітарі з липи не дуже добре грати. А гітари з червоного дерева таку музику передають дуже непогано.

– В чому полягає різниця між простенькою гітарою, якою, як Ви кажете, можна "гвіздки забивати" і справді професійним інструментом? Окрім дерева, звукознімачів?

– Якість матеріалів і ретельність роботи. Але насамперед дуже сильно впливає на ціну гітари бренд. От, наприклад, гітари Jackson Charvel. З 1985 по 1988 роки в них була золота ера виробництва. Сьогодні їхні гітари в нас можна придбати за 500-600 доларів, вже користовані. Але звучатимуть вони на всі дві тисячі. Тобто, в ті роки бренд не економив. Робилося все на славу.

Зрізане дерево відчуває весну

– Мабуть над кожною хорошою гітарою немало роботи?

– Кожен музикант замислювався над тим, як робиться гітара. Я теж думав, що для того, щоб зробити деку гітари, береться дошка, гарно вирізається, фрезується, потім ставиться гриф. Нічого подібного! Якби так було, то гітари відомих брендів коштували би не 2 тисячі доларів, а 5-10.

Насправді дошки, порізані на маленькі дошечки, склеюються під пресом, фарбуються і ми бачимо, ніби інструмент зроблено з одного листа дерева. Наприклад, сучасні дорогі гітари роблать з 5-6 шматків дерева, це тільки дека.

Гриф теж добре робити з кількох шматків, тоді його не буде "вести". На грифи, як правило, використовують клен. А такі дерева як клен, вільха та інші, навесні та восени відчувають зміни в природі і грифи з такої деревини в цей час року починає трохи викривляти.

– Тобто? Вже зрізаний клен продовжує реагувати на природні процеси? Він "відчуває" весну?

– Так. Деревина має свого роду генетичну пам’ять і вже зрізаний, висушений і залакований клен продовжує жити. До речі, помітили, що дерева, які ростуть в постійно теплому кліматі, скажімо, в Африці чи Південній Америці, то їхня деревина пам’яті не має. Бо там немає таких різких перепадів сезонних температур і вологості. Все відносно "рівно". І дерево поводить себе теж рівно. Тому й клеять гриф так: 3 шматки клену і 2 – махагонового дерева.

Крім того, я був вражений, коли дізнався, що у грифи вставляють металевий прут – анкер. І багато музикантів, які роками грають на гітарі, не знають про це. Вони впевнені, що той ковпачок на грифі гітари – для краси. І не знають, що під ковпачком тим знаходиться саме цей анкер, яким можна підкрутити гриф і цим змінити його вигин. І вся гра на гітарі після 12-го ладу стає значно зручнішою.

"Нульова" Yamaha

– Повернімося до тих гітар, які ви привезли з Угорщини і зрозуміли, що треба з ними щось робити. Що було далі?

– Почав відновлювати інструменти. Спочатку – так, на хлопський розум. Для полірування деки взяв воск "Карнауба", він універсальний. Гітари, які потрапляють мені до рук, бувають різні: потребують як косметичної, так і технічної корекції. Перш за все я дивлюся, щоб усе було в порядку з деревом. Моя робота починається з того, що я знімаю струни і беруся за накладку (передня панель на грифі). Як правило, вона дуууже запущена. Я відчищаю її і полірую лади, які з часом тьмяніють. Інколи лади треба шліфувати, або якщо вони у вкрай поганому стані, то треба міняти (це у випадку, якщо гітара геть старенька, ’70-х років). По часу реставрація гітари може тривати від 4 годин до тижня.

– З часом до Вас почали звертатися з тими чи іншими проханнями-замовленнями дістати ту чи іншу гітару? Як відбуваються ці пошуки?

– Комісійні магазини є у всьому світі. Просто це в нас вони так погано розвинені. За кордоном в них можна знайти дуже багато цікавих речей. Не тільки гітари. В них я замовляю потрібні мені деталі чи інструменти.

Якось була в мене напівакустична гітара ’73 року, "нульова", Yamaha. Вона лежала на складі комісійного магазину в Японії десь років 30, про неї просто забули. Власники магазину змінювалися, коробку з гітарою весь час перекладали, не зазираючи в неї. Та потім якось зазирнули і мій знайомий дав мені знати про неї. Ціна на ту гітарку була просто смішна і я її одразу ж замовив. І коли вона приїхала… Розумієте… В гітар, які коштують дорожче 500 доларів, є свій характер. А є такі, які береш до рук, і відчуваєш, що з цією гітарою в тебе могло би скластися щось дуже надзвичайне. Настільки в неї вкладена душа. Таких гітар в мене було всього 3 чи 4. Коли вона лягає тобі в руку і ти не хочеш її випускати: граєш, придумуєш музику на ходу. І не можеш випустити її з рук. І ця Yamaha була такою.

– А хто здебільшого замовляє у вас інструменти: професійні музиканти, любителі чи початківці?

– В основному любителі. Професійні музиканти мають свої канали для покупки інструментів. Хоча було кілька випадків, коли покупцями ставали професіонали.

Гітара у Кенію

– А як Ви пакуєте гітару для пересилки покупцеві?

– О, це важливо! Спочатку я думав, що просто достатньо поставити гітару в чохол. Першим клієнтам, в Сиктивкар, я так і упакував. Але їм вона прийшла з поламаною "головою". Всі були в шоці. Ми звернулися в транспортну кампанію з проханням про відшкодування збитків. Але наші "списали" провину на росіян, ті – на наших і ніхто нічого не відшкодував. Та добре, що покупець виявився розуміючою людиною, я буквально за 3 тижні знайшов йому схожу гітару, відіслав і ми залишилися друзями.

Зрештою я виробив систему упаковки. Коли гітара йде до покупця в кейсі, то все просто, бо кейс жорсткий і інструмент не шкодиться. В іншому ж випадку я беру пінопласт та міцну протиударну плівку. Загортаю в кілька шарів і потім посилка ця проходить випробування на міцність: десь з відстані метру кидаю її на землю. І якщо гітара упакована добре то підстрибне від удару як м’ячик. В такому випадку враховується і те, що вантажники кидають товар.

– В які міста доводилося пересилати інструменти?

– Зараз, згадаю, як називається. Дудінка! Чули таке місто? Це найпівнічніше місто в світі!

– Так, знаю. За ним уже тільки острів Діксона.

– Так, там скидують вантаж з вертольоту і потім його розвозять лайки. (ред. – сміється) І нормально доїхала гітара. Цікаво, що з далекими містами проблем нема, а от з Москвою часто виникають халтури. Багато замовлень з Ханти-Мансійська.

По Україні левова частка – це Київ. Потім більше Південна Україна: Севастополь, Одеса, Харків. Є й Луганськ, Макіївка. А ще якось відсилав гітару, Gibson, в Кенію! Передав лайнером, який заходив в Одеський порт.

– Цікаво трохи дізнатися про гітарну промисловість: які, окрім визнаних лідерів, гітари варті уваги потенційних покупців гітари?

– Електрогітара знаєте, як з’явилася? Два її тата – Лео Фендер та Лес Пол – започаткували дві школи виготовлення електрогітар, які і до сьогодні актуальні. Це дві філософії звучання гітари: Fender і Gibson. Це два різні звучання інструмента. Fender (виготовлений переважно з вільхи, липи, ясеню) дає яскравий прорізний звук, ну а в Gibson (червоне дерево) ми маємо теплоту та глибину звучання. В музичний гурт не рекомендують брати дві однотипні гітари, а краще взяти одну Fender, іншу – Gibson.

– Скільки гітар приблизно пройшло через Ваші руки?

– Думаю 400 пройшло. Це всі, які я ремонтував, реставрував. Були і Gibson, Ibanez, Majonez, Jackson, Charvel, Godin (канадська фірма), Caparison, STD, Epiphone, Greco, Fernandes, Framus, Din.

Кожна людина має розуміти і відчувати, для чого вона робить свою роботу, бо без цього втрачається сенс усієї роботи. Я за день вдихаю дуже багато хімії, хоча й працюю в респіраторі і т. ін. Але коли подивишся на результат своєї роботи: ти бачиш, у якому стані гітара дісталася тобі в руки, і якою стала в результаті твоєї роботи, то ніби відчуваєш вдячність інструменту, як би це смішно не звучало. І це варте витрачених зусиль.

Взагалі в українському гітаровиробництві одним з перших був, якщо не помиляюся, львівський майстер Олександр Кудрицький. Він дуже вдало підбирав дерево на гітари. В Києві пробували ставити виготовлення гітар на серійне виробництво, але невдало. Одну гітару мені зробив Дмитро Старченко, репліку на Majonez, 8-струнну. Його роботи дуже акуратні і з сучасних майстрів він найкращий.

– Скільки коштує один майстеровий інструмент?

– Кінцева робота найдешевша – від 600 доларів. Зараз усі матеріали катастрофічно дорожчають, тому й вартість інструменту зростає. За кордоном гітару може зробити хоч кожен другий – матеріали для виготовлення інструменту цілком доступні. Грифи, правда, вони купують уже готові. І за 300-400 доларів можеш зібрати собі пристойну гітару.

Олександр Попович, Varosh.com.ua

0 #