Зовсім нещодавно вийшла друком книга «Nастроєлогія» від журналістки та редакторки Наталії Коваль. Авторка одразу попереджає, що книга незвична та досить особиста. Ми розпитали у неї чому та як її правильно читати.
– Наталю, розкажи, чому ти вирішила написати цю книгу? Що спонукало?
– Ця книга з’явилася завдяки провокації. Nастроєлогія побачила світ внаслідок здорової провокації з боку мого щирого друга і наставника.
Трохи більше, ніж рік тому, коли ми з чоловіком навідалися до нього в гості, у Туреччину, він представляв нас своїм друзям і знайомим (художникам, скульпторам, викладачам університету, майстрам): «Це Олег. Він – ювелір. Це Наталка, вона – письменниця». Я була шокована і знічена останньою частиною його заяви і кожного разу намагалася поправляти, мовляв, та який я письменник, я максимум звичайний, середньостатистичний журналіст. Але мій друг не змінював своїх слів. Для нього це не було обмовкою. Він зумисне повторював таке моє представлення новій публіці щоразу: вдруге, втретє, вчетверте. «Я – не письменниця!», – пошепки протестувала я вкотре, схилившись до нього, так щоб інші не чули. Але все було марно. «Вважай, що це аванс тобі, Наталка. Його потрібно буде відпрацювати», – сказав він з посмішкою на обличчі, але водночас дуже серйозним тоном.
То ж мені нічого не залишилося, як підтвердити свій статус, і написати бодай одну книгу. Відпрацювати аванс, стати письменником. Хоча б формально.
Насправді мій друг знав, що ще з дитинства у мене була мрія написати книгу. Ця мрія не покидала мене. Щоправда, більшість свого свідомого життя я була переконана, що якщо я колись і напишу книгу – то вона буде про каву. Адже, вважала я, це єдине, на чому я знаюся достатньо добре, аби про це писати. Майже так і вийшло. Принаймні у підзаголовку про каву згадується.
Ідея написання книги була, але страх, невпевненість, вроджений перфекціонізм (а звідси й інертність, сумніви та й банальна лінь) з роками все більше закопували цю ідею десь углиб підсвідомості. Ідея книги – така яскрава і свіжа в дитинстві – з роками почала здаватися нереальною і майже безглуздою. «Про що саме я напишу? Що я такого особливого знаю? Для кого? Кому це буде цікаво? Та навколо люди, які у 100 разів краще за мене пишуть, а вони книг не видають, мені ж буде соромно перед ними!». І так далі в такому ж стилі.
Але сама ідея залишалась, продовжувала жити там всередині, не зникала.
Знаєш, як у когось є ідея, що поки він не залишить нащадків на цій планеті, не посадить дерево і не побудує дім, доти його місія тут не виконана, то щось подібне у мене було з книгою. Пунктик в голові. Маленька одержимість. Специфічне, наївне бачення безсмертя.
І от якщо у нас є такі пунктики в голові, які з якихось причин не знаходять свого «виходу», реалізації чи сповнення – то, як би ми їх глибоко не закопували і не ховали від самих себе, вони не розчиняються, а стають своєрідними вузликами, затором у свідомості. Ці згустки спричиняють фоновий дискомфорт. Наче камені в нирках. Або на шиї. Нереалізовані задуми – це один із гальмуючих чинників, який не дозволяє особистості прогресувати, розвиватися. Наші несповнені мрії – це якорі, які прив’язують нас до берега буденного, монотонного життя і не дають відправитись у справді захопливу подорож.
Тому мій друг-наставник у ті дні дав мені чудову пораду і заразом добрячого копняка у вигляді практичної провокації: «Якщо твій перфекціонізм чи страх (перед засудженням, критикою, нерозумінням світу, власними помилками, провалами) стає перепоною на шляху до здійснення якогось задуму, мрії, то зроби так, щоб цей страх не зупиняв тебе, не протистояв тобі, а штовхав. Постав його позаду себе. Наприклад, заяви усім важливим людям публічно, що ти вже зробила (або майже зробила, або готова зробити) те, до чого ти так прагнеш (але сумніваєшся і боїшся). Ти вже досягла! Нехай ця заява буде паровозом, який штовхатиме тебе до цілі. Ти ж уже всім пообіцяла?! Оголосила. Нема куди відступати! І тоді ти робиш це, незважаючи на сумніви і страх. Незважаючи на усвідомлення того факту, що далеко не все буде ідеально. Ти все ж робиш.
Діючи таким чином можна відчути, як ти отримуєш контроль над своєю мрією, і вже не вона володарює над тобою, а ти втілюєш чи відпускаєш її.
Це крок до внутрішньої свободи. Маленьке одужання від одержимості. Прощання із черговою ілюзією. Саме подібний процес відбувся для мене із виходом цієї книги.
– Про що ця книга?
– Зважаючи на специфіку Nастроєлогії, про неї краще щось недоговорити, ніж наговорити зайвого.
Якщо коротко, то ця книга про мій власний досвід, певні усвідомлення і відкриття. Про ту картинку світу, якою вона постала для мене на певному етапі життя.
Це збірка коротких есеїв, оповідань, оповідок, роздумів. У книзі є тексти більш сильні, є значно слабші з художньої чи технічної точки зору. Я це чудово усвідомлюю. Але вони підбирались, припасовувались інтуїтивно. Я їх компонувала з огляду на тематичну доцільність, а також особливу значимість переживань, описаних у них.
Загалом же в основі усіх текстів Nастроєлогії (навіть там, де про це не сказано прямо) закладена ідея особливого типу дружби. Дружби-наставництва. Можна умовно назвати такий тип стосунків: Вчитель-учень, Ґуру-чела, Муршид-мюрід, Майстер-шукач істини тощо. Назви чи означення не грають особливої ролі. Важливо інше: для того, щоб між двома людьми виник такий особливий тип дружби, один мусить повністю довіритись, «здатися», дозволити себе направити, налаштувати. Навіть у разі, якщо цей процес не дуже приємний і простий, а часом і зовсім нестерпний для нього.
Про роль іншого мало що може бути сказано для широкої публіки. Адже це містична дружба.
Саме до часткового висвітлення цієї теми з різних боків підходжу у книзі.
– Як довго ти над нею працювала?
– Самі тексти писалися 9 місяців. Приблизно стільки ж тривала робота над підготовкою книги до друку. Прекрасні настроєві і дуже творчі ілюстрації малювала талановита ужгородська дизайнерка Яна Лабунець. Це її візуальне бачення моїх текстів. Її відгук на них. Так само Яна займалася версткою книги. З літературним опрацюванням текстів надзвичайно допомагала Наталія Толочко – прекрасна глибока людина, журналіст, викладачка УжНУ. Для мене було надзвичайно важливо, що саме вона першою прочитала багато з вміщених у книзі есеїв і оповідань (деякі ж раніше були опубліковані для широкої авдиторії у соцмережах). І особливо цінно було почути після однієї із вичиток від Наталі приблизно таке: «Ти знаєш, Наталко, я читаю, мені все дуже подобається, але часом ловлю себе на тому, що з окремими твердженнями чи текстами ще довго подумки дискутую, не погоджуюсь. Дещо мене сильно зачіпає або навіть обурює». Це щире зізнання для мене було найкращим компліментом.
Я також щаслива з того, що знайшлися люди, які з власної доброї ініціативи без особливих прохань з мого боку зробили переклади деяких моїх дописів різними мовами – литовською, англійською, російською. Їх праця дуже цінна для мене. Тому ці переклади також вміщено під обкладинкою Nастроєлогії.
– Для кого ця книга?
– Для мене у першу чергу. Але я завжди рада, коли щоразу знаходиться ще хтось, хто переконаний, що вона також і для нього.
Загалом маю певність, що кожна книжка знаходить свого читача. Чи то пак, сам читач обов’язково притягнеться до своєї книги. Водночас «не своя» книга може лежати розгорнутою просто перед людиною – а вона її не читатиме. А навіть якщо і спробує читати, то не зможе відчути суті написаного. У книзі читач має вловити відблиск свого власного відображення. Можливо навіть не конкретного, актуального, а гіпотетичного, потенційного. Якщо вловлює, то ця книга стає частинкою і його власного досвіду. А сам читач стає частиною історії, описаної у книзі.
Хоча книги (як і література загалом) для мене – це не якийсь фетиш. Переконана: книги нічим не кращі і не гірші смартфонів, телепрограм (так-так!), настільних ігор чи стрічки Інстаграму. Як і все вищеперераховане, книги – це не життя, а лише імітація життя. Книги змальовують чужі (конкретизовані чи більш-менш узагальнені) історії, алгоритми, моделі, ритуали та архетипи. Але це лише теорія. Тому те, що ви прочитаєте багато розумних книг, ще зовсім не гарантує, що ви досконало знатимете, що практично робити зі своїм власним життям. Як доцільно вчиняти у конкретних ситуаціях. Як жити впевнено, чутливо і зі смаком. Жодна прочитана книга сама по собі вам цього не забезпечить. Жодна. Навіть Святе письмо.
В більшості ж випадків для читача книга – це просто розвага, задоволення його чуттєвих рецепторів або інтелектуальних «ерогенних зон». Потреба у насолоді – одна із найпримітивніших. То навіщо ж робити з книги настільки елітарний, священний об’єкт поклоніння?
– Коли ти зацікавилася астрологією?
– Сім років тому. Хоча темою космосу цікавилася з самого дитинства. Астрологія ж для мене стала трампліном для виходу із доволі глибокої психологічної і загалом життєвої кризи. Тоді я на практиці відчула дієвість і терапевтичність цього особливого виду знання. Головним вчителем цієї давньої науки (я вивчаю східну, або ж індійську/ведичну астрологію) для мене став мій друг і наставник, про якого я вже згадувала на початку нашого інтерв’ю.
Астрологія має дуже цікавий набір інструментів для пізнання як макрокосму, так і мікрокосму, як видимого Всесвіту, космосу, природи, так і внутрішнього світу людини. Символізм джйотіш (ведичної астрології) – надзвичайно універсальний і водночас може бути глибоко індивідуальним.
Джйотіш – точна наука, яка має справу із багатьма числами, градусами, положеннями планет, широтами, довготами і часовими поясами, планетарними комбінаціями та чіткими визначеннями. Водночас це знання було б неповним без своєї містично-міфологічної складової. Цей симбіоз науковості та містицизму мене дуже надихає.
Астрологія для мене – це не просто якесь там гадання (як сприймає більшість людей це поняття), це не просто передбачення подій чи пошук способів «як обхитрувати долю». У першу чергу астрологія – це метод самопізнання. Методи у різних людей можуть бути дуже різними насправді. Для когось ближчими є точні науки, для когось – психоаналіз, для іншого – карти Таро чи заняття йогою, ще для іншого – подорожі світом чи танець, ще для когось – певна релігія або ж регулярні ранкові пробіжки etc. Сам інструмент не так важливий. Важливо, наскільки вправно ви ним оволоділи. Наскільки дієвим він є у ваших руках. Особисто для мене – астрологія один із найцікавіших і найвідкличніших інструментів. Що важливо, він також дозволяє працювати, взаємодіяти з багатьма людьми.
– На чому саме спеціалізуєшся?
– На дружбі.
Спостерігаю, як багато людей зараз відчувають серйозні психологічні чи світоглядні кризи. Перебувають у депресивних станах, не можуть самостійно справлятися із інтенсивним потоком проблем. Не знаходять розуміння чи підтримки у навколишньому світі та середовищі. Вкотре проживають старі дитячі комплекси та травми.
Тому все частіше звертаються по допомогу до спеціалістів. Наприклад, до психологів чи психотерапевтів, психоаналітиків. Чи також астрологів. Це загалом позитивна тенденція. Те, що все більше людей дозріває принаймні до визнання того, що у них є проблеми, з якими наодинці справитися неможливо, – це великий прогрес! Це не слабкість, як могло б здатися на перший погляд. Навпаки, чесне, щире визнання власної слабкості потребує неабиякої сили. Це перший відважний крок до «одужання» від затаєних хронічних болячок.
Але є секрет. Жодні істотні зміни не зможуть увійти в життя людини і жодні її проблеми не можуть бути вирішені, якщо сама людина шукає у спілкуванні із терапевтом/психологом/наставником/астрологом/другом тільки комфорт, співчуття та поблажливе ставлення до своїх слабкостей. І, водночас, як вогню боїться критики, випробувань та алогічних провокацій. Якщо людина шукає тільки «емоційного донора» і заспокійливих «прогладжувань по голові», то вона повинна бути свідома того, що тимчасовий «заколисуючий» ефект від такої терапії приноситиме лише ілюзорне полегшення. Корінь же її проблем від цього не зміниться. Світ для людини не перевернеться. А без «перевертання» світу все (або майже все) неминуче залишатиметься по-старому.
Щоб дозволити, аби ваш світ перевернувся, треба бути дуже сміливим. Відчайдушним. Трохи божевільним з точки зору «нормальних обивателів». Або ж просто припертим до стінки безвихідністю своїх обставин.
От чому часто тільки в найбільш кризових ситуаціях, особливо перед лицем смерті (наприклад, дізнавшись про власну смертельну хворобу) люди нарешті наважуються не бутафорно, а насправжки змінити своє життя, своє розуміння цінностей, цілей, устремлінь. Свою картинку світу. Вони починають бачити, що насправді важливо, а що – пусте. Відчувати, до чого прагнуть насправді.
Друг-наставник допомагає це побачити і без таких якихось невідворотних зовнішніх обставин. Він допомагає «перевернути» світ.
Руки психолога чи астролога зв’язані – він мусить догоджати клієнтові, мусить подобатись йому, інакше клієнт вже не прийде вдруге. Психотерапевт мусить ніжно заколисувати пацієнта у його травмах, не маючи права сказати щось дискомфортне, аби, не дай Боже, не «ретравмувати» бідолаху. Але так великих (чи то пак величних!) змін ніхто ніколи не дочекається. Це варіння у власному соці.
Психолог, астролог, нумеролог, терапевт, коуч нічого у вас не змінить, якщо ви добровільно не «здасте себе в оренду» для серйозної «перепрошивки». Але щоб зробити таке потрібно, щонайменше, безмежно довіряти конкретній людині і безмежно поважати її, а найкраще – безумовно любити. Чи можливо таке із людиною, з якою у вас формально-ділові стосунки? Якій ви платите за кожен сеанс? Навряд чи. Але ці формально-ділові стосунки (з психологом/коучем/астрологом) також необхідні на певному етапі. На стадії, коли ви ще не в змозі комусь по-справжньому «здатися», вступити з кимось у такий особливий вид взаємозв’язку. У цей період формальні терапевтичні стосунки можуть стати першою сходинкою, «офіційним» приводом для початку справжньої Дружби. Дружби, яка здатна серйозно і геть не метафорично перевернути ваш світ. Якщо ви будете достатньо сміливими та відчайдушними.
