Минуло півтора року, відбулося чимало важливих подій як у житті галереї, так і у країні. Багато на що погляди змінилися, дещо переосмислилося.
Ми поспілкувалися з Михайлом Ільком і розпитали у нього про те, які найголовніші висновки щодо життя і функціонування галереї він зробив.
– Чи успішним був цей рік для Галереї Ілько?
– Я думаю, що перший рік існування галереї був успішним. Якщо, звісно, взагалі щось може ще бути сьогодні успішним у цій галузі. За рік її відвідало близько 10 тисяч людей. Це доволі пристойна цифра для Ужгорода. Ми згуртували навколо себе біля 700 родин, які цікавляться тим, що відбувається у центрі. Це при тому, що у нас майже немає централізованої реклами. Лише запрошення через електронні скриньки та інші контакти наших відвідувачів.
– Які концерти вважаєте найуспішнішими?
– Приблизно 80% з усього того, що ми робили, співпадає з нашим баченням і відчуттями. Мені, наприклад, подобаються дитячі концерти. Їх у нас було кілька. Вони роблять місто і містян якимось більш соціальними, громадськими.
Також ми вигадали формат street-in – "вуличний концерт всередині". Музиканти просто приходять пограти, а слухачі – послухати. Перші не отримують гонорару, другі – купують лише вхідний квиток у галерею.
Мені завжди хотілося чогось подібного. Зробити не тільки галерею, а місце, де можна було б добре провести час. Хочеться, аби люди не боялися користуватися мистецтвом. Думаю, що певні успіхи в цьому у нас були.
– Які виставки ви б відмітили, як найуспішніші?
– Першою експозицією, яку ми зробили, була виставка робіт мого батька Івана Ілька. Вона була цікавою і масштабною. На ній було представлено близько 100 робіт, створених протягом майже 60 років.
Сподобалося, що ми швидко зробили виставку присвячену творчості Павла Бедзіра. Вийшов цікавий експромт. Ми її підготували з Тарасом Табакою (художник, куратор з Ужгороду) за два тижні. У ній головна ідея – поєднати те, що ми робимо тепер і зараз, з тим, що зробив Бедзір. На першому поверсі експонувались роботи сучасних художників, присв’ячені творчості Павла Бедзіра, а на другому вже особисто його твори. Мені імпонує такий підхід.
Цікаво й те, що це не були музейні роботи. Це роботи з приватних осель. Люди щиро відгукнулись, по суті стали спів-кураторами експозиції. Такий прояв громадської співпраці.
Вдала виставка "Резиденція. Перевіз" (подяка Тамарі та Олександру Бабаку, Юрію Осламовському), зараз вона поєднується з експозицією творів Олекси Новаківського з приватної колекції Миколи Мушинки. Успішний проект – вистака творів Віктора Вазарелі. Його ми підготували спільно з угорським консульством в Ужгороді.
– Коли ми спілкувалися з вами останній раз (півтора роки тому), ви сказали, що не певні того, що столичним галереям буде цікава співпраця з "Галереєю Ілько". Утім, за цей рік кілька проектів усе ж відбулося. Розкажіть трохи про цю співпрацю.
– Так, справді, у нас було кілька таких проектів. Але це не поставлено поки на якийсь системний рівень. Швидше – усе на особистому дружньому спілкуванню.
– Які недоліки роботи за цей рік ви виокремили б?
– При тому, що ми самі займаємося дизайном та рекламою, ані повноцінною презентації, ані сайту галереї у нас досі немає. Також мені здається, що рекламу ми робимо недостатньо широкою.
– Які стратегічні плани ставите перед собою на найближчий рік?
– Ми, звісно, знали, яка ситуація в нашій країні з контентом, але, напевно, не уявляли цього до кінця. Коли ми відкривали галерею, то думали, що співвідношення образотворчого мистецтва і музики буде 80/20. У підсумку вийшло 50/50.
Як на мене, то ті джазові концерти, які у нас відбувалися, були дуже якісні. І ще потрібно пошукати місце, у якому було б краще сприйняття музики, ніж в галереї. Це, власне, синтез образотворчого мистецтва і музики.
Був чудовий концерт одного з кращих джазменів США Дуайта Трайбла, Андрія Арнаутова, естонського колективу "TANEL RUBEN Quintet", гурту "ShokolaD", скрипковому квартету "Volosi" з Польщі, а також фортепіанні вечори ужгородки Етелли Чуприк, Йожефа Ерминя. Це були дуже якісні події.
Хочеться рухатися приблизно у такому ж напрямку і далі.
Росана Бісьмак, Varosh
Фото: Віктор Дьомін, Микола Романовський
