Життя

LSD про фото, які повертають фарби, синтезують майбутнє з минулим і дозволяють “летіти”

1 Грудня 2014 6 899

У Закарпатті працює студія, яка природними спецефектами і креативністю ідей втілює соціальні фотопроекти.

Якщо є цікаві й унікальні фото, що показують значно більше, ніж будь-який текст, то для чого писати ці слова? Ілюстрація миттєво викликає емоцію, а коли роздивишся, то враження тільки загострються. Не кожен словесний потік може викликати таку бурю, навіть, якщо початок і кінцівка дуже навіть вдалі. Кажуть, що саме фото — об’єктивне, текст — ніколи. Але тут можна сперечатися. Світлини — дуже навіть суб’єктивні, і може, саме це і робить знімки мистецтвом. А якщо фото "підсилити" текстом? Тоді автор узагалі зрушить потужну хвилю відчуттів. Це можна доповнити відповідним саундтреком, і ціла історія готова. Історія соціальна, проблемна і кричуща. Якісь такі відчуття, коли натрапляєш у ЗМІ і соцмедіа на фотопроект про закинутий басейн у закарпатському Хусті. Сюрреалістичні епізоди, сьогоднішнє у минулому чи минуле у сьогоднішньому, контрастні кольори на фоні цілковитої сірості, життя у пустоті, безнадія разом із надією, динамічність у часі, який зупинився.

"Це не критика, це усвідомлення того, що ми з вами робимо і які наслідки з того маємо. Намагалися внести кольори можливого теперішнього в сіру буденність зруйнованого недалекого минулого. І хай на цьому прикладі кожен задумається про теперішнє і про майбутнє, яке ми творимо для наших дітей. Хуст. Зруйнований басейн. 2014 рік. Наразі в приватній власності. Одиноко зустрічає схід і захід сонця", — написано у текстівці до фотосерії. На тему відкрили очі креативні хлопці з Хуста, які нещодавно втілили у життя свій фотопроект "LSD", відтак і серію про закинутий об’єкт міста. І вони вже мають свою нішу — не лише соціальну, а й кольорову, з природними спецефектами, їхні фото — часто нереальні, "позавимірні", але показують вони саме реальність, часову плинність, життя — просто ми не завжди їх можемо роздивитися.

Пропонуємо історію про трьох скромних хлопців із "LSD" — Рому Летку, Ярослава Даниловського і Сашка Цуцкова, які розповідають про кольори, які ми не бачимо, спіралі часу у фото та "глибини ясного сонця". Утім, їхні фото покажуть більше.


Коли у житті бракує фарб: звідки взявся запал


Все почалося з того, що Ярослав Даниловський, один із "LSD", який 8 років серйозно займається 3D-графікою (це і є його роботою, і його фахом, якраз він закінчує Закарпатський художній інститут — ред.), в один момент вирішив зайнятися 3D-спецефектами і загалом спецефектами у кінематографі. А загалом проект хлопців почав визрівати, може, 2 роки тому, коли креативники почали міркувати про Visual effects-студію , яка у майбутньому мала би працювати у напрямку саме спецефектів. Протягом двох років купувалося технічне устаткування… Одразу до VFX не могли приступити через недостатнє технічне забезпечення. Але… з’явилася інша грань, яка "виросла з тіла" проекту, проект, який вилився у фото. "Є люди, які народжуються зі своїми сіамськими близнюками… Ось так приблизно виникла LSD-студіо", — іронізує Сашко.

Олександр Цуцков

Перш, ніж професійно зайнятися спецефектами на відповідному рівні, але за наявності певної апаратури, хлопці почали знімати для себе, для інтересу щось клацати. Відтак захопилися і заглибилися у фото і це для них виявилося яскравіше, ніж вони уявляли.

Ярослав Даниловський

"Це значно цікавіше, коли виходиш увечері, щось знімати, ніж коли виходиш із роботи, йдеш у кафе, а потім лягаєш спати", — додає Сашко.

Рома Летка

А ще, за його словами, каталізатором до зйомок стали кольори, чи то їх відсутність:

"Мені у житті бракує фарб. У якийсь момент я зрозумів, що фарб, виявляється, значно більше, ніж я бачу на власні очі. Ось люди йдуть на роботу: пішли, маршрутка, дорога, все… Ніхто й не підняв голову на небо, а виявляється, якщо ти трішки піднімеш голову, ти усвідомиш, яку красу пропускаєш, тікаючи о восьмій вечора з роботи, не бачиш того всього, що відбувається навколо тебе. Не вистачає мені кольорів у нашій сірій буденності. Тому я додаю їх і "викручую" із фотографії для того, щоб показати бачення буденності крізь призму мого суб’єктивного бачення".

Хлопці додають контрастності з допомогою програми "Lightroom" (цифрова фотопроявочна "студія", програма для корекції кольорів, відтак можна досягнути цікавих результатів, міняючи тіні, кольори тощо), майже не застосовують "Рhotoshop".

Рома каже, що вони не тримаються якось одного жанру, а з собою завжди мають фотоапарат: "Людина, перебуваючи у середовищі, бачить щось цікаве. Так само і ми хочемо зберегти ці моменти у себе шляхом фотографії. Чи це буде стрикоза, чи ящірка чи мавпа. Якщо я бачу щось особливе — фотографую".


LSD — глибини ясного сонця


"LSD" — це абревіатура трьох англійських слів lucid (ясний) sun (сонце, що хлопців найбільше надихає), depths (глибини). Глибини ясного сонця.

Сашка найбільше надихає саме захід сонця.

"Чому ми саме таку абревіатуру вибрали? Ми ж могли мільйон їх вибрати. По-перше, це три літери з викликом, вони кидаються, люди знають цю назву, вона на слуху. Вона здається дуже простою, але ми вклали зовсім інший сенс у цю назву. Вклали сенс із глибинами ясного сонця, але є ще інша асоціація, — інтригують хлопці — Як випускають той самий ЛСД? У марках. Це називається амстердамська марка. Раніше мінімальна концентрація ЛСД пересилалася конвертами, надійшло, лизнув марку і полетів… Десь так воно раніше виглядало. Це спричиняло візуально переорієнтування сприйняття світу, фарби мінялися у людей. Це близьке по духу. По-друге, як називається логотип на фотографіях? Watermark, тобто, водяна марка, у нас логотипом є марка, за іронією долі, марка ЛСД, на якій випускається ЛСД на марці, і це є вотермарк. Ця гра слів, гра асоціацій і привела нас до такої назви і логотипу, що кидається в очі, легко читається, пізнається, вгадується. Близьке по духу і неординарності".


Це світ візуалізації без комерції-самоцілі


Спочатку LSD-шники пропонували безкоштовні фотосети, зараз це оплачується, але кожна модель сама оцінює роботу фотографів. Вони зізнаються, що наразі не справляються з потоком людей, апаратуру, при цьому, постійно треба поповнювати/оновлювати, адже той самий об’єктив, який вони замовили у травні, тоді коштував певну суму, а сьогодні значно дорожче. Апаратуру треба далі купувати, розвиватися, тому довелося перейти на мінімальну комерцію. Але все одно, як кажуть представники студії, це в залежності від людей, якщо людина хоче їм дати 50 гривень, вона дасть 50 гривень, якщо захоче дати 500 гривень, то дасть 500 гривень.

Насправді, хлопцям поталанило, адже вони не вганяють себе у рамки заробляння грошей, а звідти вже важко вийти, бо годувати себе треба, а на творчість не завжди залишається бажання. Їхній проект — це хобі, оскільки у всіх них є інші інструменти заробітку ((Сашко проходить інтернатуру, але багато часу приділяє фотографії, бо його це накрило з головою, Ярослав займається відео-графікою, а Роман раніше викладав, а зараз працює дизайнером і вкладає душу у фотопроект — ред.)), а їх разом об’єднав світ візуалізації через їхнє бачення, а не заробляння грошей шляхом фотографії. Оскільки фото — не самоціль, то вони працюють з матеріалом, який їм найбільше цікавий, мають широкий простір для креативу і втілення виключно власних ідей. З самого початку це є художня фотографія. Коли ти займаєшся художньою фотографією, це не обмежує тебе, а комерція вимагає шик-блиск, зроби так, зроби сяк, і все. А вони можуть гратися як завгодно, їм не треба мірятися з іншими. І це все одно привід, чи, скоріше, наснага працювати (створювати) якісно і кожна світлина — це завжди відповідальність. Рома зазначає, що Ярослав у "конторі" виступає рецензентом: "Ми фактично аматори у фотосправі, а він більше підкований, вивчає ландшафтний дизайн, а ця спеціальність охоплює багато предметів, які потрібні у фотосправі. Він нас наштовхує, без нього ми би не змогли втілити деякі речі, тому що він знає певні стандарти, яких постійно треба дотримуватися. А ми ще аматори-самоучки, які ще того можемо не побачити, що бачить він. У нашій аудиторії не лише ті, хто цінують фотографію, а й ті, хто нею займаються, вони можуть сказати свою професійну думку. За дотримання стандартів відповідає Ярослав".

Коли троє людей працюють над одним проектом, то це є троє особистостей з трьома різними думками, звісно, є свої неузгодження. Фотографія — це суб’єктивна річ, на яку кожна людина дивиться по-різному. Рома стверджує, кожен навчився поважати думку іншого, крім того, якщо є команда, то має бути і командний дух. Переважно у них робота проходить дистанційно, нема можливості постійно перебувати в одному місці, в одному приміщенні. Нема поняття, що у кожного своя роль, кожен виручає один одного, плюс — всі вони мають певні особисті ідеї, які втілюють, а потім представляють для обговорення. Зізнаються, що спонтанні ідеї інколи виходять краще. Дуже багато може виношуватися ідей, однак не завжди їх можна швидко реалізувати через недостатнє технічне устаткування, брак часу.

Окрема тема — атмосфера. Як каже Рома, у фотографії проявляється настрій фотографа і людини, яку фотографують. Поки не досягнеш атмосфери, нічого не буде. Для цього також треба знайти спільну мову й опинитися на одній хвилі з моделлю. Та й хлопці не приховують, що люблять працювати з "рідними душами".


Закинутий басейн: надкольорове бачення реальності


Оскільки саме проект з закинутим басейном у Хусті найбільше привернув увагу до "LSD", то ми розпитували у хлопців і про нього. 

Зерно зародилося, коли всі троє брали активну участь у революційних подіях. Проблема нашої країни, як вони висловлюються, що загнивала і розвалювалася, не оминула і їх, у певний момент примусила вийти зі своєрідного "підпілля". І тепер у постреволюційний період вони не можуть залишатися осторонь цього всього.

Одного прекрасного дня вони гуляли й вперше за 2 десятки років натрапили на закинутий басейн у рідному Хусті. Ця картина вразила.

"Був чудесний басейн, а тепер просто закинуті руїни. Така краса просто взяла і зникла. Куди зникла? Розкрадено, батареї повідпилювані, залізо розтягнули, двері повибивали, викрали все, що тільки можна. Походили ми там, роздивилися, і в нас народилася ідея: а якщо ми це показали би крізь призму можливого теперішнього. Що було би, якби не було жодного розвалу в державі, а люди досі приходили би, плавали би, купалися, займалися спортом й жили у звичному темпі, а не так, як зараз ми це бачимо — убогі руїни ніби після бомбардування, — діляться хлопці. — Того дня ввечері ми зустріли одного нашого друга, який займається вуличним воркаутом . І ми говорили про ідею показати можливу реальність на фоні того, що в нас насправді є. І він запропонував зняти наступного дня вранці".

Для того, аби більш конкретизувати, показати людям ідею, фотографи використали кольори. Завдяки колорокоректу й загалом барвам вдалося підкреслити сюрреалізм і відірваність від реальності. Автори проекту пояснюють гру кольорів — та ж сама фотографія, де плавець пливе у повітрі, посеред цілком пустого басейну, там позаду паде дощ, усе чорно-біле, а хлопець — у кольорі. Чи спонтанно робилася ця фотографія, чи ні, але знадобилося близько 5 хвилин.

"Уяви собі дубак нереальний, а він в одних плавках, босий, посеред басейну, стає на руки і ноги водночас, підскакує і здіймається у повітрі, і це під час серійної зйомки у найвищій точці, де він підлітає, він хапався, а ми зробили вигляд, що він там пропливав. Вийшла досить неординарна робота, можливо, завдяки цьому одержала свою популярність", — розповідає Сашко Цуцков.

Рома Летка радий, що є результат, адже саме репортаж із басейном дійсно зібрав найбільшу кількість лайків і репостів у соцмережі "Вконтакте". Зараз LSD-studіo старається бачити результат не лише у фотографії, зараз вони до кожної фотографії додають певну думку. До проекту з басейном був доданий опис, який десь має змусити замислитися. Хлопець вірить, що кожен, хто прочитав це, зрозумів, що проблема полягає не лише у басейні, адже подібних об’єктів і ситуацій навколо дуже багато. Люди могли побачити тут і паралелі свого міста, життя… До речі, всі, хто бачили знімки, намагалися підтримати студію хоча би тим самим репостом.

Подібні проекти плануються у подальшому, вони втілюватимуться у плані відео-спецефектів, але це вже не раніше наступного року. І так, це буде щось у надкольоровому баченні реальності.


Як показати спіралі часу, бурхливе життя у сірому просторі і "клонованого" героя?


Коли роздивляєш фотографії у групі LSD, то хочеться розгадати, як можна зробити таке природно-містично-нереальне фото.

До прикладу, у фото з умовною назвою "спіралі часу" потрібних результатів можна досягнути з допомогою "lightpaint"(малювання світлом). Як технічно зробити фото "з лабіринтом"? Фотографи пояснюють, що треба ставити довгу витримку на фотоапараті, на певний період часу діафрагма відкривається, ви можете махнути ліхтариком, і на фотографії вийде траєкторія, по якій ви махнули.

"Перед тим, як прийти на басейн (на зйомку), у мене була ідея, аби дальні концентричні кола, які "йдуть" у далечину, зробили ці спіралі часу серійно, а потім показати їх у різних локаціях… як час і простір десь топляться у картині реальності посеред ночі, яку своїм оком ми не можемо побачити, тим не менше, технічне чудо, яке називається цифровий фотоапарат, може нам дати змогу побачити те, що наше око не може побачити. У чому і особливість цього мистецтва", — каже Сашко.

Світогляд хлопців та їхнє бачення фото відтворюють дві унікальні події у Закарпатті — арт-пікнік "Креденц" та давній фестиваль хіппі "Шипіт", куди вони разом з друзями їздять відпочивати та знімати. Саме там є ця атмосфера, що надихає робити світлини, й арт, який не можливо не передати у фото.

"Цим мистецтвом займаються наші хороші друзі. Вони робили інсталяції з флюоресцентних ламп. Вони теж творять, і роблять це професійно! Ярослав, припустімо, побачив їхні роботи й зробив це у фото так, що друзі сказали, що ідея відтворена у фото саме так, як вони це хотіли і бачили", — додає Сашко.

Він також демонструє фото з балкону свого дому, звідки сфотографований вид на стадіон. Фото цілком реальне. Що тут можна побачити?

"Яскраво виділений стадіон, де в той момент бурлить життя, футбол йшов, однак навколо пусто, нема у цьому життя… Ті ж самі хмари, як зроблені? Що мене привабило? Захід сонця, звісно… Хмари, що передають? Вони бетонного кольору, вони сірі й давлять на тебе нереально, навколо сірість, теж "знижені" тони, але, тим не менше, саме стадіон бурлить життям. І ось контраст", — описує Сашко.

Цікава неоднозначність у фото, де Рома Летка у дверях.

Воно — нереально сюрреалістичне, плюс — тут є акцент між теплими і холодними кольорами, теж саме з витримкою — припустімо, у цій фотографії затвор фотоапарата був відкритий близько двох хвилин, тобто, дві хвилини сенсор у цілковитій темряві у довгому коридорі, де є десь 30 дверей, у цей час Рома підходить до кожних дверей, зупиняється, засвічує себе ліхтариком на секунду, опускає світло й переходить далі.

"У друга мого звисав ліхтарик із веліка, який постійно блимав, допоки Рома переходив від дверей до дверей. Підходив до інших дверей, обертався у другий бік, піднімав над собою світло, засвічував себе 2 секунди, а потім переходив до інших дверей, і так усі двері пройшов. І це все один кадр, і ніякого photoshop’у. Для того, аби за ці дві хвилини зробити один вдалий знімок, потрібно дві години", — пояснює Сашко.

У фото від LSD-студіо можна чітко побачити депресивність — цілком природну і реальну. На момент запису інтерв’ю Роман збирався у подорож Польщею автостопом, під час публікації статті, він уже привіз фото з Освенциму.

"Кількома фотографіями і словами не можна передати всіх тих емоцій, які відчуваєш коли знаходишся в місці, де майже 100 років тому знаходилося пекло на землі. Де в кожній щілині відчувається біль і страждання мільйонів ув’язнених, які зустріли закінчення свого життя. Де смерть літала в повітрі і правила свій бал протягом 4 років. Цими фотографіями LSD-studio хоче донести до всіх, наскільки безкрайньою може бути людська жорстокість, бажання панувати над іншими і щоб кожен зробив висновок, що нізащо не варто повторювати помилок минулого!", — вказано у підписі до фоторепортажу.

Щодо фотопроектів у рідному Хусті, то контрасти природи і патріотизму можна побачити на знімку в’їзду до Хуста — це не лише фото, адже друзі самі розфарбували назву "Хуст".

Ще одна ідея, яку у цьому місті ще не реалізували — зображення його минулого і теперішнього в одній світлині, проте хлопці відповіли, що краще один раз побачити, ніж 100 раз прочитати.


Замість P.S.

"LSD Studio" — це синтез кольору, світла, невидимого часу, краси природи й унікального світогляду всієї команди, а головне — цікавого майбутнього у плані спецефектів, про які ми невдовзі теж напишемо.


Евеліна Гурницька, Varosh

0 #