Люди

Капітан далекого плавання: 15 років, 70 країн і книга

27 Травня 2013 5 215

Ужгородець Дмитро Будинський – капітан контейнеровоза. Стати моряком було його дитячою мрією. Він закінчив Одеську державну морську академію і з того часу майже нерозлучний з морем.

Після 15 років плавання Дмитро вирішив написати книгу "Полный вперед", аби нарешті розповісти у ній рідним, друзям та знайомим усе, про що багато років не говорив. А кілька днів тому на "Книга-фесті 2013" в Ужгороді його автобіографічний твір переміг у номінації "Книга-симпатія".


– У 17 років ви поїхали вчитися до Одеської державної морської академії. Чому не юрфак, не істфак?

– З самого дитинства мріяв стати моряком – років вісім мені було, коли вирішив. Зі школи я вже знав, які вступні іспити для цього потрібно здавати і тому вчив лише чотири предмети: фізику, математику, рідну мову та англійську. Навіть на плавання пішов лише з цієї причини. (сміється)

– Дівчата у дитинстві мріють стати співачками та балеринами, хлопчики – космонавтами та моряками. У вас дитяча мрія переросла у професію.

– Я не став космонавтом, бо їх дуже мало і не висока вірогідність все ж полетіти. Пілотом літака ніколи не хотів бути, бо коли літак падає, то 100% людей у ньому гине, а коли судно тоне, то є багато шансів врятуватися та врятувати інших.

– Перший вихід у море, коли був?


– Мій дядько працює в Одеському порту, тому перший мій вихід у море був, коли мені було 8 років. Він на один день взяв мене з собою на роботу і тоді я точно вирішив, ким стану.

Після школи я вступив до морської академії, п’ять років ми вчилися і шостий рік писали диплом. Плавпрактика була кожного року після закінчення навчання. Тому перший дорослий вихід у море був після першого курсу. Про це навіть є цілий розділ у книзі.

Хвиля у Тихому океані

– Яка країна була першою, до якої потрапили?

– Першою країною була Португалія. Ми сідали на судно в Іллічівську. Того літа збиралися з Одеси у Сирію і назад. В Україні було близько 30 градусів тепла, у Сирії – 40.

Усі взяли лише легкий одяг: плавки, шорти, футболки. Але, коли ми тільки відійшли від борту, нам повідомили, що вантаж перекупили і ми попрямували до Португалії, повернулися взимку. (посміхається) Це був перший досвід, який показав, що готовим потрібно бути до усього.


Контейнеровоз

– Наскільки широка географія ваших подорожей?

– Скрізь, де є море, заїжджають наші судна. Фактично, за 15 років, що я працюю штурманом, ми об’їздили більше 70 країн.
Цікаво те, що ти сам не обираєш маршрут, а пливеш туди, куди тебе відсилають. Це щоразу сюрприз.

Карта авіаперельотів


Карта відвіданих країн

– Яким чином вас викликають у поїздку? Чи кажуть терміни, на які йтимете у рейс?

– Мені телефонують і кажуть: "Дмитре, через три дні треба бути на судні". (посміхається) Процедура дуже налагоджена, насправді. За Радянського Союзу був дуже потужний морський флот, було чотири морські академії. Після розпаду, флот продали, але люди та академії залишилися.

Лос-Анжелес, США

Українці сьогодні займають у світі доволі пристойне місце на ринку моряків. Хоча, судновласники – це переважно європейці і їм би простіше було знайти спільну мову з європейцями, але ті дуже дорогі. Тому вищим командним складом працюють українці та моряки зі Східної Європи. Рядовий склад – це Азія.


Утім, бачимо нову тенденцію – приходить багато молодих офіцерів з Китаю і у них досить високі шанси років за 10 витіснити нас з цього ринку.

Поряд з судном

– На скільки зазвичай йдете у море?

– Коли я працював на українську компанію, то найбільше було – 9 місяців. Сьогодні ж – 4-5 місяців у рейсі і так само вдома. З німецькою компанією я працюю вже 10 років. Зручно й те, що графік у мене досить вільний. Якщо я скажу, що йду у відпустку на рік, то так і буде. Люди дуже лояльні.

В гостях у рибаків


– Як в родині ставляться до такого графіку роботи?

– Я переконаний, що усі родини різні. Може у мене вона унікальна, бо мене усі підтримують та розуміють. На Закарпатті ми досить нетипова родина, бо якщо в Одесі моряки на кожному кроці, то в Ужгороді – ні.

Дружина живе звичним життям, коли я у рейсі, просто коли я вдома, то у неї значно менше турбот. Коли ж ні – усе робить самостійно.

Коли я вчився у морехідці зі мною жило ще четверо хлопців. Вони сьогодні також працюють на флоті. Усі ми одружені, у всіх це перший і єдиний шлюб і у всіх міцні родини. Тому, коли читаю статистику про те, що родини моряків розпадаються через відстань, то маю чим заперечити. (посміхається)

У нас є невеличка дача на Великоберезнянщині і там у кожній родині когось не вистачає: чи жінка на заробітках, чи чоловік. Вони не приїздять додому по півроку, але оскільки у них є теоретична змога у будь-який день сісти у автобус і приїхати, то сприймається все інакше. Це лише питання сприйняття.


У підлодці

– Яка з країн вас найбільше надихає?

– Індія.

– Чому?

– Тому що там живуть найщасливіші люди у світі, незважаючи на їхні злидні. Дуже люблю цю країну, багато там працював, маю багато знайомих індусів. Немає жодної іншої схожої на неї країни.


Крен 15 градусів

У них прекрасне кіно – маю на увазі саме сучасні стрічки. Коли я подивлюся щось голлівудське, то вже за десять хвилин забуваю про що фільм. А після перегляду індійського ще кілька днів можу ходити під враженням.

Жінки у них дуже гарно вдягаються. Сарі – дуже гарне жіноче вбрання. І напевно, 90% з них носять саме національний одяг.

– Дружині вже сарі привезли?

– Звісно. Лише не було ще нагоди його вдягнути. Та й зробити це непросто, потрібна допомога – це 7 метрів тканини. (посміхається)

– Якою мовою спілкуєтеся з командою?

– У всьому світі мова флоту – англійська.


Сідней, Австралія

– Коли ви вирішили написати книгу?

– По-перше, я багато читаю і мені стало цікаво, як це відбувається, як формується сюжет, з’являється закінчення, чи це сплановано, чи імпровізація. У кінцевому підсумку, моя книга вийшла лише на 50% така, якою я її планував – усе решта імпровізація.

Друга причина – це почуття провини перед рідними та друзями за те, що п’ятнадцять років поспіль по приїзду додому на запитання: "Ну, як там?", відповідаю: "Та, все добре! Відпрацював!".

Сьогодні ж моя мама, прочитавши книжку, дивилася на мене величезними очима і плакала. Казала: "Діма, ти ж зовсім нічого з цього не розповідав". У перший же день вона прочитала її двічі.

Третє – це те, що біля Закарпаття закінчився Брусиловський прорив. Я багато шукав інформації про це, але усе, що вдавалося знайти було якесь неповне та нецікаве. Але потім я абсолютно випадково у електронній бібліотеці знайшов мемуари генерала Брусилова. Він написав усе те, що відбувалося зсередини.


У моїй книзі описана рятувальна операція, яку ми проводили у Тихому океані. Є офіційний звіт, який я надіслав береговій охороні США, але у книзі усе показано з іншого боку – не зовсім того, що у звіті. Ви ж розумієте, що за офіційними відповідями та документами стоїть ціле життя.

– Книга про море та все, що з ним пов’язане?

– Я назвав це автобіографічною повістю. У головній частині книги йдеться про рятівну операцію та дитячі спогади. Вона дуже динамічна. У другому розділі я описую одну з 70 країн, у яких працював – Нову Зеландію. Я писав там лише те, чого не можна прочитати у Вікіпедії. (посміхається)

Нова Зеландія

– Де можна придбати книгу "Полный вперед"?


– У "Кобзарі", "Книголюбчику" в Ужгороді і у самому видавництві "Ліра". Незабаром буде і в електронному магазині www.videlka.com.

Нова Зеландія

– Які перші відгуки від тих, хто вже встиг прочитати?

– Дуже приємно, що у "Лірі" сказали, що хлопці, які працюють на станку прочитали її. Кажуть, що через них проходить стільки усього, що вони вже давно нічого не читали.

Друзі вже питали, коли буде наступна книга. Дзвонили, писали, казали, що не могли відірватися від читання.

– То друга частина буде?


– Цілком вірогідно. (посміхається)

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua

Фото люб’язно надані Дмитром Будинським

19 #