Люди

Ілона Палфі про “Танцюю для тебе”, власну студію та стиль життя

17 Червня 2013 5 548

Ужгородка Ілона Палфі танцює з 5 років. У 17 після закінчення гімназії, одразу вступила до Київського національного університету культури і мистецтв. У свої 23 Ілона вже магістр бальної хореографії, учасниця одного з кращих танцювальних шоу країни "Танцюю для тебе" та віднедавна власниця студії танцю в Ужгороді.

– Коли ви почали виступати професійно, під час навчання в університеті?


– Так, це були постійні концерти. До обіду навчання, після – виступи та зйомки. Наш університет надавав нам можливість практикуватися на найбільшій сцені країни. Майже кожен тиждень ми виступали з зірками, тренувалися, вчилися ставити номери. Цікаво було. Це хороша практика.

– Який з виступів вважаєте найкращим?

– Звісно, це виступи у балеті проекту "Танцюю для тебе". Атмосфера була неймовірна. Багато талановитих та відомих людей було поряд: Григорій Чапкіс, Інна Цимбалюк, Юрій Горбунов, гурт ТіК, Джанго та багато інших. Можна було попрацювати з ними, танцювати, просто поспостерігати, чогось навчитися. Це, напевно, найкращі спогади з моєї танцювальної кар’єри.

– Потрапити на майданчик такого рівня дуже непросто. На рейтингових проектах – завжди працюють лише кращі з кращих. Як вважаєте чому вас помітили і запросили?


– Я рухаюся по життю з думкою про те, що немає нічого неможливого. Якщо людина чогось дуже сильно хоче, то це у неї обов’язково буде. Я хотіла потрапити на цей проект і у мене вийшло. Звісно, просто так нічого не буває – багато працювати потрібно, дуже багато.

– Чому ви обрали саме танці?

– Мене бабуся записала у п’ять років. Я дуже їй вдячна за це. Кілька разів були моменти, коли мені зовсім не хотілося танцювати, але завдячуючи батькам я не залишила занять. За це сьогодні їм безмежно дякую.

– А сьогодні буває, що не танцюється?

– Ні, ніколи. У мене день починається з того, що я приходжу до студії і тренуюся разом з відвідувачами. Потім роблю невеличку перерву на обід і знову повертаюся до занять. До 22.00-23.00 ми тут щодня. Тому, без танців – ніяк. Буває, що втомлюєшся, але, коли бачиш людей, які хочуть займатися з тобою, то одразу настрій з’являється.


– Сьогодні ви виступаєте на великій сцені?

– Ні, сьогодні я займаюся лише розвитком студії. Працюю над собою не як над сценічним танцівником, а як над тренером.

– Чому ви так вирішили?

– Хороше питання. Напевно, тому, що мені подобається бачити, як люди змінюються, як я допомагаю їм це зробити, навіть, якщо вони у себе не вірять. У них завжди вірю я. Найприємніше, коли учні стають кращими за вчителя.

– Як навчилися знаходити підхід до різних людей?

– Я завжди думаю про те, що б я відчувала у тій чи іншій ситуації, наприклад, якби у мене щось не виходило на тренування. Тому з розумінням ставлюся до усього. Люди ніколи не прийдуть до тренера, який їх не любить. Тому я намагаюся так ставитися до людей, аби вони відчували, що тут їх люблять.


– Коли ви переїхали назад до Ужгорода?

– Трохи більше, ніж півроку тому.

– Просто зібрати речі і переїхати зі столиці не так вже й просто. Там звикаєш до зовсім іншого ритму життя, витрат, кола спілкування. Як ви наважилися?

– Я не планувала переїздити назад, але коли захворів мій батько, пріоритети дещо змінилися. Роботи у світі є дуже багато, а батьки – одні. Тому, я вирішила відкрити тут власну студію танцю і залишитися.

– Не переймаєтеся, що колись жалкуватимете?


– Ні, я впевнена, що не жалкуватиму про це ніколи.

– Складно було відкрити власну студію?

– Так, досить складно. Ми відкривали студію разом з коханою людиною, він у всьому мені допомагає. Робили це виключно за власні кошти. У цьому приміщенні, що ми зараз, були голі стіни і бетон. Але ми з усім впоралися.
Сьогодні у нас прекрасна команда – команда мрії, я б навіть сказала. Поряд ті люди, з якими по-справжньому приємно працювати.

"Сказка" – це взагалі диво. Тут неймовірна атмосфера, це усі помічають. За кілька місяців існування тут стільки людей стали друзями. Я й сама багатьох знайшла. Навіть хлопець з дівчиною почали зустрічатися, познайомившись саме у нас.

– Які якості характеру найважливіші для танцівника?

– Наполегливість та любов до своєї роботи. Все решту у собі можна виховати.


– Без чого не було б сьогодні вас, як успішної людини?

– Мене завжди оточували хороші люди. Кохана людина підтримує мене у всьому і безмежно вірить. Навіть сама не знаю чому. (посміхається)

– Хто з танцівників вас надихає?

– Перш за все – це Анна Мельникова. Вона займається бальними танцями. Ця дівчина не просто танцює, як богиня, вона – ідол у бальній хореографії.

Але, якщо казати загалом про тих людей, що мене надихають у роботі, то це брати Кличко. (посміхається) Усі їхні бої я знаю на пам’ять. У спортивній сфері – це мої орієнтири. Режим їхніх тренувань та робота над собою – це те, до чого я прагну.

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua

Фото: Андрій Кирилюк


0 #