Гурт «ЯРРА» потішив любителів етнороку виступом на благодійному ярмарку “Бельтайн”, що відбувся недавно в Ужгородському замку. Для частини глядачів музиканти стали справжнім відкриттям, хтось уже був знайомий із їхньою творчістю.
Нині гурт «ЯРРА» — це гурт-родина. Музиканти (батько, мати, двоє дітей і найкращий друг сімʼї) виконують пісні, в основі яких натхнення історією Київської Русі й побутом слов’ян, а також казками і стародавніми легендами. Саме учасники «ЯРРА» кілька років тому, натхненні “Лісовою піснею” Лесі Українки, написали та виконали пісню «Мавка», а з часом пісня стала темою однойменного мультфільму.
Varosh поспілкувався з музикантами — родиною Пустирєвих та ударником Геннадієм Барабашем — після їхнього виступу на ярмарку: Роман Пустирєв (старший) — вокал, гітара, ірландський бузукі, індійська флейта; Ніка Пустирєва — бас-гітара, калімба, беквокал; Роман Пустирєв (молодший) — флейти, сопілки, окаріни, беквокал; Саша Пустирєва — колісна ліра, мелодика, перкусія, беквокал; Геннадій Барабаш — ударні, перкусія.
Роман Пустирєв
Роман (ст.): — Напевно, це моя вина в тому, що вся наша сім’я тепер у гурті. Граю на різних інструментах, пишу музику і слова до пісень. Ще з дитинства захоплювався різними казками. Ми з Криму, я там народився, ми дуже довго там прожили, у 2000 році переїхали в Чернівці, де й створили гурт. Згодом переїзд до Києва став новим початком.
Київ мене надихнув на вивчення історії: слов’ян, Київської Русі. Тоді я почав писати на ці мотиви пісні, ходив і шукав книги давньословʼянською мовою, вивчав, це наклалося на мою любов до казок. Там є дуже багато підказок, як жити, як відчувати цей світ, бо він сьогодні диктує трішки іншу стратегію, інший світогляд. Це відчуття, яке ми просто трансформуємо у свою творчість.
Ми навіть у такому стилі і граємо — синтез-етнорок: ми міксуємо різні стилі, інструменти, сучасні зі стародавніми, електричні з акустичними. Ми ділимося своїм відчуттям світу, передаємо свою енергетику. І коли є слухач, який цю енергетику сприймає та повертає її тобі, тоді дуже класно грати!
Про пошуки інструмента
— Як ви затягнули в це свою сім’ю?
Саша: — Та ми самі затягнулися. Рома молодший, і він у 9 років уже грав на сцені з батьками.
Ніка: — Він купив бас-гітару, приніс її додому і сказав мені: будеш на ній грати… Я грала на звичайній акустичній 6-струнній інколи, а тут таке… Так усе почалося. Тепер це моє життя.
Саша: — Коли ми переїхали до Києва, я точно знала, що знайду свій інструмент і буду на ньому грати в гурті. У мене музична освіта, я грала на фортепіано, але це було не моє… Я все-таки шукала щось автентичне, що б відгукувалося мені у серці. І коли я почула, як звучить колісна ліра, дізналася, що це ще й український народний інструмент, то зрозуміла, що це точно моє!
Ми замовили в майстра і він виготовив для мене колісну ліру. Коли я почала на ній грати, сусіди, правда, помучилися кілька місяців, і тепер я просто насолоджуюсь, що граю на сцені на такому автентичному інструменті.
Роман (ст.): — Я інколи дивлюся, як вона грає, захоплююсь, що вона знайшла свій інструмент. А Рома наш навчався грати на флейті, він класик, переможець кількох музичних конкурсів.
Роман (мол.): — Я люблю слухати класику. Я з 7 років займаюся класичною музикою, мені вже достатньо (сміється). У гурті мені подобається, граю на всіх духових інструментах, різних сопілках, волинці німецькій (реконструкція 13 століття (дудельзак), вістлах…
Композитори в сім’ї
— Ви сім’я-гурт, як вам із цим живеться? Немає непорозумінь, творчих сварок?
Геннадій: — Такі сварки в нас на репетиціях відбуваються (всі сміються).
Ніка: — Це творчий процес створення композицій.
Саша: — Але ми всі в одному потоці. Завжди знаходимо спільну мову, бо нам подобається те, що ми робимо.
Ніка: — Нас ці сварки не розділяють.
Роман (ст.): — У нас виросли два композитори: Саша і Рома. Рома почав робити аранжування, Саша теж до пісні “Про що шепочуть сни” цілком сама зробила аранжування, я тільки з мастерингом трохи допоміг. Тепер ось “Ліс” повністю сама зробила, а Рома — до пісні “Над землею”, яка сьогодні лунала. І мені дуже подобається, як це в них виходить.
— Ви не втручаєтесь зі своїм батьківським “Слухай, тут я зробив би ось так…”?
Роман (мол.): — Ні, це не втручання, все відбувається інакше. Я, наприклад, написав музику, прихожу і питаю: що ти думаєш про це? Якщо відчуваєш, що варто щось додати, — додавай! Якщо я написав музику, то не питаю — дописати чи не дописати. Я скоріше запитаю, як звучить. Кожен із нас має свою думку й інші її поважають.
Роман (ст.): — От сьогодні теж лунала пісня “Історія старої хати”, вона в нашому новому альбомі, Рома повністю написав музику. Я послухав її і спитав, чи можу написати до неї текст. Він погодився і так з’явилась ця пісня. Десь так усе відбувається (усміхається).
“Перунові сини”
— Як змінилася, і чи змінилася взагалі, ваша творчість із початком повномасштабної війни?
Роман (ст.): — Спочатку вона взагалі завмерла, ми почали волонтерити, а потім поступово почали грати для наших хлопців. Їздили і грали для них — акустичний варіант наших пісень, бо ж розуміємо, що краще гучних звуків уникати.
У нас з’явилася пісня “Перунові сини” — її замовили хлопці-артилеристи. Подзвонив мені воїн і попросив написати про них пісню. Хоч я майже не практикую написання під замовлення… І спало мені на думку порівняння артилеристів із богом грому Перуном, так з’явилась ця пісня. І приспів у нас там такий же, як і команда, яку дають до бою: “Гармата! Постріл!”
— Чому “ЯРРА”?
Геннадій: — Ми самі не знаємо… Чесно кажучи, ми даємо волю фантазії слухачів, нехай кожен бачить у цій назві щось своє. Багато хто думає, що це абревіатура з наших імен — там два «Р» — два Роми.
Роман (ст.): — Але насправді в назві зафіксоване наше коріння, бо Ярило — давній бог слов’ян, і в Єгипті Ра — бог сонця. Потім ми дізналися, що в Австралії є ріка Ярра, є сорт червоного дерева — ярра, і вино є ярра.
Геннадій: — У нас є різні пісні, є тексти, над якими можна замислитись і заглибитись у них. А ще нас називають “ярі хлопці та дівчата”. Ми хотіли обрати слово, якого не існує, думали, що вигадали його, а потім знайшлося стільки паралелей і відповідників!
Тепер ми стараємося поєднувати виступи на фестивалях-концертах із грою для захисників — у шпиталях, їздимо до них у розташування. Недавно було святкування Масляної в Києві “Свароже коло” — вперше проводили його з початку війни, нас запросили і ми там виступали.
Саша: — У Чернігові грали, у Вінниці. Запрошують — ми приїжджаємо.
Роман (ст.): — Публіка сьогодні дуже хороша була, жвава, активна. Коли ти граєш і є фідбек, то відчуваєш енергетику людей, те, як вони віддають тобі свої емоції, і тоді хочеться віддати їм ще більше! Виходить дуже потужний обмін енергією. І сьогодні це було. Я бачив і очі, бачив танці — це було класно!
- Команда Varosh збирає кошти на авто для Збройних сил. Підтримати збір та пришвидшити нашу Перемогу можна за посиланням.
Зоряна Попович, Varosh
Фото Кетрін Кіш з ярмарку “Бельтайн”
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
