Люди

Ден Михальченко: Йога – це не лише фізичні вправи

22 Квітня 2013 6 822

Ден вже багато років живе у Києві. Окрім викладання йоги, захоплюється дзен-буддизмом, а також – якщо говорити про щось більш буденне – займається авто бізнесом.

В Ужгороді хлопець навчався у третій школі. Згодом кілька років працював тут та навіть читав реп у місцевому гурті. Сьогодні його життя дещо змінилося. Нам Ден розповів як саме і чому. А також про те, як прийшла йога та дзен.


– Як ти потрапив до Києва?

– Я закінчив одинадцятий клас в Ужгороді і поїхав до Києва вчитися на кухаря. Це була моя мрія. Потім працював за спеціальністю і в Ужгороді, і в Києві: пік торти, різні солодощі.

Що ж до Києва, то якось мені подзвонив друг і запросив долучитися до проекту Володимира Гришка "Обличчя нової опери". Ми читали реп, а Володимир виконував свою оперну частину. За два місяці ми об’їздили всю країну.

Взагалі, я то їздив, то повертався. Працював, звільнявся. Знову їхав. Потім я вступив у Києві на економічний. Це була моя друга освіта. Хоча, це якась випадковість, напевно. (ред. – сміється)

– Коли ти почав практикувати йогу? Чому?


– Після падіння. У 2009 році Андрій Дизель з Green Grey порадив мені піти на кастинг у молодіжний серіал. Я вирішив: чому б ні. Я прийшов, щось там поговорив, посміявся і забув про це. Через кілька днів мені зателефонували і сказали, що я затверджений на головну роль. І тут поїхало: зйомки, Ігор Верник, артисти, навчання.

Серіал був про молодого музиканта, якого звуть Ден – навіть ім’я моє залишили – його помічає молодий продюсер, який хоче заробити на ньому грошей. Але Ден бунтує проти цього і самотужки намагається стати артистом.

Знаєш, усе було дуже круто: знімальний майданчик, новий досвід, увага. Я звільнився з роботи, продюсер винайняв мені квартиру, я почав ходити на вокал та акторську майстерність. Два місяці – у шоколаді. Все просто звалилося мені на голову.

Але одного дня дзвінок: "Ден, ми не можемо дійти згоди по проекту і він закривається. Шукай роботу". Коли я поклав слухавку, то зрозумів наскільки все погано. За два місяці я дуже звик до того життя, витрат, ритму. Це було дуже сильне потрясіння. Сьогодні я вдячний людям, які залишалися увесь час зі мною. Напевно, тоді у моєму житті і сталися найважливіші події. Тоді з’явився дзен і все почалося спочатку.

– Що саме ти практикуєш?


– Я практикую гімалайську йогу вже два року та трохи більше – три – дзен-буддизм. З’явилася у житті йога, бо у якийсь момент я зрозумів, що маю бажання попрацювати також і з тілом та енергією. Коли я лише про це подумав, то якимось випадковим чином потрапив до духовного центру Сат Нам.

Я чув про різні види йоги, але про гімалайську нічого. Мені захотілося спробувати. На першій же практиці я зрозумів, що Макс – мій вчитель з йоги – може дати мені усе, що потрібно. І я це взяв.

Через якийсь час до Києва приїздив Бабаджи – це гуру, який дав людям практику гімалайської йоги. Там я отримав дікшу – це посвята в учні. Це був спеціальних обряд з певними словами. Він також дав мені індійське ім’я. Тож у світі йогів та наближених до них я Дііндаял. Це одне з імен Крішни. Воно означає – бог співчуття та милосердя.

Згодом, стаються цікаві для мене речі. В Індії є свято, яке називається Кумбха Мела. Мій вчитель з йоги – Макс, полетів на нього. Перед цим він підійшов до мене і попросив замінити його у викладанні. Я міг відмовитися, сказати, що ще не готовий, але цього не зробив, бо зрозумів, що він довіряє мені. Так я почав викладати йогу.

Особисто я проповідую шлях від легкого до складного. Як каже мій вчитель "йогу для лінивих". Для мене важливо знайти асану та пранаяму, з якою буде приємно працювати і яка зможе привести до якихось змін.


Можна читати багато літератури, пробувати усі асани, але при цьому, не йти далі фізкультури. Так бути не повинно, бо йога – це не лише фізичні вправи. Для кожної людини – це якийсь особливий та індивідуальний процес. Є люди, які женуться за тим, аби увійти у певний стан. Звісно, їх можна досягнути, свідомість справді змінюється дуже сильно, але це не має бути головною метою занять. Коли людина починає розуміти, що женеться за станом, то краще зупинитися і все обдумати. Це ілюзія – від неї треба втікати.

– Коли ти провів перше заняття?

– У січні цього року.

– Не так вже й давно. Тобі подобається викладати?

– Переді мною були люди 30-35 років. Мені лише 26, тому я мав зробити так, аби вони мені довіряли, незважаючи на різницю у віці. Було дуже приємно, що вони слухали мене і довірилися.

Я відключив усі бар’єри та комплекси. Треба відпускати себе і тоді все прийде. Всередині кожної людини є внутрішній вчитель, він завжди допомагає. Я дуже радію з того, що можу ділитися чимось добрим з людьми і дуже вдячний їм за те, що вони щоразу теж діляться зі мною.


– Ти плануєш і далі викладати?

– Я не планую планувати. Завтра – це буде завтра. Сьогодні – це сьогодні. Як і що буде потім – невідомо. Вся правда у теперішньому моменті. У тому, що ми сидимо тут, у тому, що працює камера, диктофон, ми спілкуємося. А зараз будемо пити темний чай пуер і спілкуватися далі. (ред. – заварює чай)

– Ти займаєшся два роки. Заняття та практики тебе змінили?

– Так, звісно. Практики мене дуже змінили. Вони допомогли знайти відповіді на запитання, яких у мене було дуже багато. М’ясо саме по собі відійшло, алкоголь, цигарки – так само. Коло друзів та знайомих теж кардинально змінилося. Той, хто мав піти – пішов, хто мав з’явитися – з’явився.


– Чим ти займався до цього усього?

– Я вже доволі давно займаюся музикою. Ще з першого класу захопився, вже тоді слухав Public Enemy, The Prodigy. Потім була музична школа, хор. Десь у 7-8 класі написав першу пісню. В Ужгороді у нас був гурт і ми читали реп в "Ювентусі" заходах, які тоді називалися "Майстри слова".

Звісно, у старших класах усі ці реп-"двіжухи" переходили у "попойки". Тоді я навіть і не думав про те, що це не правильно чи, тим більше, що усе може бути інакше. У 10 класі я почав читати Эрнста Мулдашева – це російський офтальмолог, який поїхав на Схід у пошуках Шамбали. Це мене дуже цікавило. У 2008 від соліста гурту "5’Nizza" Андрія я почув про дзен. Почав читати книги, задавати собі питання, шукати відповіді.

– Ти й сам грав у музичному гурті у Києві. Чому припинив?

– У якийсь момент зрозумів, що не отримую насолоди, коли виходжу на сцену у клубі з тою музикою, яку ми грали. Коли це сталося, поряд почали з’являтися люди, які дуже допомагали мені. Все відбувалося дуже випадково. Так в один день я перестав їсти м’ясо. Батьки переживали дуже, але зараз все вже добре.


– Що вони взагалі кажуть про твоє життя?

– Вже кілька місяців усе спокійно. Але бабуся постійно каже, що я помиляюся і що це не правильно, бо це нам чуже. Але мені це близько, це мій шлях, я до нього прийшов, мені так комфортно. Я нікого не змушую жити так, як я, нічого не проповідую, не ходжу з транспарантами. Якщо когось це цікавить – розповідаю, ні – навіть не намагаюся.

– Музична кар’єра у Києві якось розвивалася?

– Так, мій хороший знайомий, відомий в Україні татуювальник, Маус, займався електронною музикою. Він запропонував мені співпрацю. Я спробував. Усе це ми назвали Tommy Gun. Ми багато їздили містами, навіть почали заробляти гроші. Записали спільну пісню з відомою командою Onyx з Нью-Йорка.

Так склалося, що коли все налагодилося я почав занурюватися у себе. Мені хотілося тиші і спокою, а я отримував клуби, вечірки, виступи і увагу. Тому мені довелося обирати. Я пішов. Навіть текстів тоді писати не міг.

– Що зараз?


– Зараз я з другом Андрієм, у світі діджеїв він більше відомий, як DJ I Wanna Be, створили новий проект «Ритми Ра». Те, що ми робимо сьогодні по-справжньому важливо для мене, це приносить велике задоволення.

– Сьогодні твоє життя – це…

– Це дзен, йога, "Ритми Ра" та кохана жінка, яка мені дуже допомагає та підтримує мене. Мені дуже подобається як я сьогодні живу. 

Вже незабаром світ побачить перший альбом гурту "Ритми Ра". На Varosh.com.ua ви зможете його послухати.

Зустрітися з Деном можна у Центрі духовного розвитку "Сат Нам", що на вулиці Кіквідзе 9/12 у Києві. Понеділок, середа, п’ятниця з 7.00 до 8.30.

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua


Фото: Ніколь Медвецька

0 #