Рената – успішна підприємиця, засновниця першого на Закарпатті тревел-кафе: закладу, який поєднав традиційну кав’ярню і туристичну агенцію. Вона перша в Ужгороді почала проводити туристичні воркшопи та спілкуватися з туристами в такому форматі.
Рената бездоганно володіє українською мовою, має кілька вищих освіт, здобутих в Україні. А ще вона – етнічна угорка з угорськомовної родини на Тячівщині. Про двомовність у кар’єрі та житті читайте у нашій з нею розмові.
– Що в твоєму професійному житті зараз переважає?
– Я би розділила всю свою професійну діяльність на три потреби.
Психологія – про те, аби допомагати людям. У цій сфері я розвиваюся вже близько 14 років, але консультувати почала лише упродовж останнього року. Наважилась під час карантину, раніше чомусь до цього ніяк не могла дійти. У психотерапії я вже 14 років, та лише зараз про це говорити не соромно, ставлення до ментального здоров’я людей змінюється.
Туризм прийшов в моє життя дуже випадково. Був момент, коли я втомилася від банківської роботи, і мені запропонували працювати помічником юриста. Поряд була туристична агенція, і часом мені доводилося консультувати людей у цьому напрямку. Так я потрапила в цю сферу. Тут багато відповідальності та стресу, але не передати словами відчуття, коли розумієш, що змогла втілити мрії людей, подарувати їм казкові емоції, об’єднати родину.
– Коли з’явилася твоя власна туристична агенція Reny’s Travel?
– Коли я була в декретній відпустці. Сину було півтора роки, і я вирішила стартувати власну справу. На відкриття кав’ярні наштовхнули самі клієнти своїми запитаннями/потребами: «Чи маєте шампанське? Сік? Дасте дитині води? А розмальовка? А іграшка?». Потім я почала проводити воркшопи про різні країни, давати туристам всю потрібну інформацію. Загалом воркшопів було вісім, два з них – вже у власному просторі Reny’s Travel & Cafе. Потім почався карантин. До нього ми пропрацювали 10 місяців.
– Чи пробували ви знайти угорськомовних друзів в Ужгороді, аби не забувати мови?
– Так багато роботи і різних справ, що навіть не мала на це часу. Втім, я ніколи й не шукала собі друзів за мовною ознакою, головне – це емоції та почуття, які виникають між людьми, а вже потім мова. Мій чоловік – українець, але сам почав вивчати угорську і, здається, вона йому подобається.
– Чи ведеш клієнтів у психологічній практиці угорською мовою?
– Так, маю трьох клієнтів. З ними в нас чудовий контакт, таке враження, що вони мені рідні.
– Чи планувала ти колись поїхати на навчання до Угорщини?
– У мене була така змога в університеті, але тоді я була закохана і обрала кохання.
– Чи важлива для тебе національність та мова, якою говорить людина? Наскільки це важливо в сучасному житті?
– Відчувати приналежність до нації, шанувати традиції, культуру, державу – це важливо. Людина, яка не може себе ідентифікувати, завжди відчуватиме себе самотньою.
– Чи відчуваєш ти, що знання української мови дало тобі змогу стати тією, ким ти є?
– Так, абсолютно. В жодній іншій країні я би не стала тією, ким є зараз. Україна – це точно та країна, в якій я хочу жити та працювати. Водночас я розумію, що потрібно пропрацьовувати те, що залишила по собі радянська колективна свідомість в наших головах.
– Ренато, розкажи, будь ласка, про свою родину. Якою мовою говорили батьки, бабусі, дідусі?
– Я народилася в угорськомовній родині в Тячеві. У нашому місті є такі поняття як «верхня» і «нижня» частина. У верхній частині жили угорці. Мій батько корінний угорець за обома лініями, мама – лише за однією. Батько з Вишкова, а мама – з Тячева. Тому угорська – це моя рідна мова.
– Як з дитинства розподілялися в твоєму житті угорська та українська?
– Я ходила в україномовний садочок і спочатку взагалі нічого не розуміла, але були няні, які говорили угорською, це рятувало. У школі також було непросто. І навіть в університеті я ще плутала «він/вона», оскільки в угорській мові є лише середній рід.
– Чому твої батьки зробили вибір на користь україномовних навчальних закладів?
– Тому що батьки розуміли, що ми живемо в Україні, і я реалізовуватиму себе саме тут. У батька було багато можливостей виїхати в Угорщину, але він ніколи цього не хотів. Тому ми з сестрою навчалися в українських навчальних закладах.
– Розкажи трохи про навчання в Ужгороді. Хто ти за фахом?
Я навчалася на історичному факультеті за спеціальністю «політологія». На четвертому курсі нас об’єднали з «соціальною роботою» і «юридичним» в «суспільні науки». Далі я закінчила юрфак. Зараз вчуся в магістратурі на психології. Закінчила Київський інститут гештальту і психодрами.
– Якою мовою ти думаєш?
– В університеті на другому курсі почала думати українською мовою. Сталося це через бібліотеки, книги, літературні слова, професійну термінологію, визначення.
– Що найскладніше було для тебе у вивченні української мови?
– Найважче було з родами – він/вона/воно. В угорській цього немає. Складно було подружитися із закінченнями слів, бо в цих двох мовах вони формуються по-різному.
Дивовижна річ – не могла сваритися українською мовою, лише угорською. А зараз з сином навіть, якщо розмовляємо угорською, і хочу щось йому строго сказати, то переходжу на українську, бо угорською вже не вмію сваритися. ( посміхається – ред.)
– За якою методикою ти вивчала українську мову?
– Інтуїтивно. Вже наприкінці садочка я більш-менш спілкувалася українською. Потім батьки почали говорити зі мною паралельно двома мовами. Але акцент у мене був навіть в університеті та після одруження. Коли я починала розмовляти українською, то в мене питали, чи я, бува, не угорка. Я справді багато читала українською і говорила, тому з часом акцент зник. Здається, без нього я вже спілкуюся років десять.
***
Вивчення державної мови національними громадами було доволі складним процесом, однак Рената Ізай змогла вивчити українську самостійно, чому сприяло мовне середовище.
«У дітей в угорськомовних школах Ужгорода, Хуста, Мукачевого, Тячева проблеми з вивченням української мови менші. Вони її чують чи то в родині, чи десь у місті, чи від друзів, чи в садочку», – вважає вчителька української мови та літератури Ужгородської ЗОШ І -ІІІ ст. №10 ім. Дойко Габора Стелла Кеслер.
Однак сьогодні закарпатські вчителі мають змогу опанувати нові методики та засоби інтеграції угорськомовних дітей в україномовне середовище та освітній процес.
«Коли я вперше взяла участь в Літній Академії для вчителів української у школах з мовами викладання національних меншин від проєкту «Навчаємось разом», то мене ніби перевернуло з ніг на голову. Треба розвернутися на 180 градусів і спробувати підійти до викладання української мови як другої з іншого боку. На проєкті нам розповідають про навчальні стратегії, адже методики, акцентованої на стратегіях, в університетах ми не отримували. Це надихає на креативну роботу. «Вивчи правила – запиши» – вже зовсім не працює для сучасних дітей! Завдяки проєкту я дізналася про методи, що дозволяють заохотити дітей, мотивувати їх, подати матеріал зрозуміло, а також перевірити отримані знання», – додала Стелла Кеслер.
Процес впровадження інтерактивних методів викладання у школах сприяє активному залученню учнів до навчального процесу. Адже запорукою успішного засвоєння інформації є групова робота; веселі та цікаві заняття; гарні нові підручники; багато контексту та візуальних зображень.
Цей матеріал був створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Зміст проєкту / публікації / сайту є виключно відповідальністю видання і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу, Міністерства закордонних справ Фінляндії.
Росана Тужанська, Varosh
Фото: Карл Смутко
