Люди

Аркадій Ольчедаївський: лікар, який рятує життя дітей та їхніх батьків

5 Жовтня 2019 11 027

Двадцять років на одному місці роботи. В професії не з легких. Аркадій – один з кількох лікарів, які розпочинали роботу реанімації новонароджених у Мукачеві. Починали непросто – з одного маленького приміщення, одного ліжко-місця та одного дихального апарату.

Близько 500 дітей з усієї області кожного року проходять через реанімацію у Мукачеві, через руки Аркадія Ольчедаївського та його колег. Хтось затримується на кілька днів, а дехто – на кілька місяців. Для кожного малюка тут роблять усе необхідне і можливе, а часто – неможливе…

– Коли ви вирішили що станете лікарем?

В останніх класах школи.

– Чому?

Робота лікаря мені завжди подобалася. У мене в родині не було лікарів, хоча батько за освітою був фельдшером, але він працював тільки кілька років за фахом, а далі не пов’язав життя з медициною.

– Яким лікарем ви себе уявляли? Іноді буває людина працює педіатром, а хотіла бути хірургом. У вас не так?


– Я завжди добре вчився, червоний диплом, відзнака. І на розподілі кафедри дерматовенерології мені рекомендували, щоб залишився дерматовенерологом в Закарпатській області, але я вже був одружений і у нас була маленька дитина, тому розподіл трохи перегрався. Коли я прийшов влаштовуватися в обласну дитячу лікарню, то мені сказали, що відкривається реанімація новонароджених і є вакантне місце. Так я став реаніматологом реанімації новонароджених.

Arkadiy2

– Що ви тоді думали про цю професію? Зійшлися очікування з реальністю?

– Якщо бути відвертим, то я про неї тоді майже нічого не думав, бо це була нова професія, тоді вона у нас тільки зароджувалася. Реанімації новонароджених в області до того моменту не існувало. Не було практично й кому тут працювати, всі «піддежурювали», все починалося з появи двох інтернів, завідувача. Початок був дуже важкий, без обладнання, в одному маленькому пристосованому приміщенні.

– Це перша ваша робота?

– Так.

– І на все життя.

– Так.


– Хто був завідувачем і вашим наставником, коли реанімація лише зароджувалася?

– Юрій Юрійович Мущинка – дитячий анестезіолог, людина, яка заснувала реанімацію новонароджених. Він починав цю справу десятки років тому. Це людина широкої душі, великий добряк, демократ. Саме завдяки йому змогли сформуватися ми як лікарі, ніколи не було пресингу, тиску, якихось речей жорстких, які іноді бувають в колективах. Хоча він вже тоді був досвідченим дитячим анестезіологом, але вчився разом з нами реанімації новонароджених.

Arkadiy3

– Де тоді навчалися цій професії?

– В Ужгороді. Хоча там не було спеціальності «дитяча анестезіологія», лише «лікувальна справа», а коли знаходиш собі місце роботи, то тоді вже проходиш інтернатуру з спеціальності. Так я проходив її у Львові.

Дитяча анестезіологія цікава тим, що тут необхідні дві освіти – треба бути неонатологом та анестезіологом.  Тож після Львова ще вчився в Києві на неонатолога.

 Розкажіть як за ці двадцять років змінилася ця реанімація?

– Це майже казка про бридке каченя. Тоді не було нічого, була ця ординаторська, а в ній кушетка, компресор, який дзеленчав десь 100 децибел і який подавав повітря в єдину палату, яка була за стінкою. Був ще єдиний апарат штучної вентиляції легень. І більше нічого… Ми носили балони з киснем, це все було не пристосоване, але ми відкрилися. Далі завдяки позиціям головних лікарів, які відігравали велику роль, потихеньку ми все робили. Особливо хочу відзначити Єлизавету Іванівну Біров, яка приділяла нам максимальну увагу. Практично все оснащення, яке зараз є у відділенні, встановили завдяки сприянню адміністрації і співпраці з європейськими структурами. Саме тоді, приблизно десять років тому, стався для нас великий прорив у роботі.


 Десять років – це вже доволі давно… За цей час обладнання хіба не застаріло? Щось зараз оновлюється?

– По крихтах оновлюємо, звісно. Ви правильно сказали, що воно старіє та й просто зношується, адже не виключається, тобто працює нон-стоп. А отже постійно потребує догляду та ремонту, дорогих датчиків, дротів, масел, фільтрів. Вартість інколи на все це коливається в межах сотні та тисячі євро. Але завдяки державному бюджету та спонсорській допомозі нам вдається все тримати в належному стані.

 Але загалом є все необхідне для роботи чи чогось життєво важливого бракує?

– Наразі є все. Звісно, все потребує оновлення і ремонту, але обладнання для функціонування є. Якщо будете у відділенні, ви не чуєте звуку компресорів та моторів – тишина. Раніше це все звучало страшно, дрижали стіни, немовлята у такому не можуть бути. Приблизно сім-вісім років тому ми поставили у підвалі потужну установку, яка продукує повітря і кисень, вона звісно гудить, але ми її не чуємо. Далі важливий момент – це світло. Стоїть потужний генератор, який ми теж не бачимо, але коли пропадає світло – він вмикається. Це невидимі моменти, але надзвичайно важливі для нас.

 Відділення розраховане на 12 дітей. Чи буває, що потребує допомоги більше? Що робите тоді?

– Тенденція до подібних речей є. Дітки у нас інколи надзвичайно важкі і лежать довше, ніж передбачається. Деякі – і місяць, і два, і три. Тобто це довго, це діти з важкими ураженнями, які балансують між життям і смертю тривалий час і звісно, що коли таких діток є кілька, то буває, що у відділенні і 18, і 19 дітей. Тоді ми шукаємо резервне обладнання, переносимо монітори. В середньому ми працюємо на 130-150% кожен рік.

 Скільки людей працює в реанімації – лікарів, медсестер?


– Нас мало. Кількість лікарів у нас з тенденцією до зменшення. Зараз залишилося чотири лікаря – два чоловіка і дві жінки. Але потрібні ще лікарі, адже окрім чергувань, треба ще їздити по районах.

 Це якщо щось з дитинкою в пологовому, скажімо, у Виноградові, і її треба терміново транспортувати у Мукачево?

– Так.

 Що тоді?

– Це величезна проблема. Тоді кожен з нас робить роботу за трьох. Працюємо з хронічним перенавантаженням, але добре ми, а от медсестер зараз рівно половина від необхідної кількості. Вони не сідають, не лягають, не мають часу поїсти, перебігають від одної дитини до другої, постійно щось роблять, завжди в русі. Після декретної відпустки практично ніхто з них не повертається.

 Чи такий режим роботи не відображається на її якості?


– Ні, але робить її більш важкою, бо не робити її не можна, а робити погано – взагалі неприпустимо.

 Що у вашій роботі найважче, для вас особисто?

– Для мене, як для керівника – це бажання очолювати структуру сповнену кадровим потенціалом і матеріально технічним забезпеченням. В якій не існує ніяких проблем, крім проблем лікування. Це було б ідеально. Для людей, які працюють самовіддано тут, думаю, що це проблема фізичної, психологічної втоми і мотивації. Але є різні люди – хтось має мотивацію допомагати дітям, хтось хоче кар’єрного росту, хтось матеріальних досягнень або честі і слави. З останніми пунктами, на жаль, тут важко. У нас працюють лише люди, яких чіпляє ця справа, схиблені на ній.

 Чому ви самі тут?

– А чом би і ні? Я тут почав, бачу динаміку, прогрес, проблеми, ще маю сили працювати і я в цій справі фахівець.

 Як проходить підбір персоналу, наскільки це складно і чи можна знайти фахівців відповідної кваліфікації?

– Нема відбору, ми радіємо кожній людині, яка хоче тут працювати. У нас немає кастингу, на якому шість-сім лікарів і я вибираю найкращого… Коли лікар приходить – це вкрай рідкісна подія, яка стається раз на кілька років.


Arkadiy4

 Якщо журналіст напише погану статтю, то йому пробачать, якщо лікар зробить помилку – ніколи. Як витримуєте таке психологічне навантаження?

– Звісно, психологічно це важко, але ми маємо розуміти, що ніхто не замінить собою волю творця, волю Бога. Ми можемо допомагати і коригувати стани тільки в межах даних нам можливостей. Головне знати, що ми зробили все, що могли. У нас немає діточок, які народилися здоровими і захворіли, тут 70% народилися з хворобами, росли з ними, мають неповноцінну дихальну систему або вади серця, центральної нервової системи, важку вроджену інфекцію. І звичайно інколи є розуміння, що ми не можемо допомогти.

Інший аспект цього питання саме про важкість психологічну. Окрім того, що ви маєте робити безпосередньо свою роботу – допомагати дитині, рятувати її життя – ви ще й постійно в контакті з батьками. Психологія батьків і вміння з ними знайти спільну мову – це взагалі окрема тема для всіх лікарів, які працюють з дітьми.

 Яке спілкування має бути з батьками, аби воно було продуктивним і для лікаря, і для дитини, і для самих батьків?

– Батьки мають бути інформовані. Про весь перебіг, найменші проблеми зі станом дитини. Але вони мають бути інформовані в позитивному руслі. Я прошу наших лікарів навіть у важкій ситуації говорити з надією, давати її. Щоб не забирати у мами бажання жити та боротися. Щоб ниточка між мамою і дитиною залишилась, бо від наших слів залежить іноді її психічне здоров’я. Мама – це вразлива істота, це пуповина до дитини, і ні в якому разі не можна грубими словами сказати, що ви жити не будете, або будете інвалідом, або неповносправними, або ніхто вам не допоможе. Такі слова як скальпель можуть цю пуповину перерізати.

Зрештою і кожна людина індивідуальна. Хтось сліпо вірить лікареві, хтось бачить в ньому ворога. Але ми все розуміємо, ніколи не конфліктуємо, нічого не доводимо. Коли мама біля важкої дитини перебуває два місяці і дитина не дихає самостійно або у важкому стані, то якої адекватності можна від неї вимагати? Хвора дитина – хвора мама. Мама в депресії, в хронічному стресі… Татусі, бабусі та дідусі – з ними вже можна суворіше, по-діловому. Але з мамами – ні.

 Мамам інколи просто потрібно поговорити з людиною зовні, виплакатися, розповісти свої переживанні і страхи. Чи є ймовірність, що колись при реанімації немовлят з’явиться психолог?


– Людина, яка могла б вислухати маму, вселити надію, заспокоїти, привести приклади, до якої можна було б прийти поплакати – однозначно потрібна. І напевно при кожній великій лікарні, де лежать дітки у важких станах, кваліфікований психолог був би дуже корисний.

Arkadiy5

 Важче працювати з передчасно народженими дітьми чи з вчасно народженими, але з проблемами? Чи суттєвої різниці немає?

– Є величезна різниця, тому що з передчасно народженими треба працювати «як в посудній лавці» – має бути тиша, напівтемрява, спокій, мінімальне втручання. Потрібен спеціально підготовлений персонал, адже є дітки, які оперуються, потребують дренажів, катетерів, специфічних перев’язок, які лежать у специфічних умовах. А є діти доношені, які мають інфекції, важкі ураження центральної нервової системи – інколи це судоми, кома. Усі з перелічених випадків потребують специфічного підходу.

Є діти, які в нас перебувають по кілька місяців, вони стають справжньою частиною колективу. До прикладу, зараз є малюк, який народився з вагою 500 грамів, тепер важить 900. Лежить місяць, щодня його бачиш і кожного разу підходиш до нього з думкою: «Ну, як ти там, друже?». А буває так, що дитина поступає і вимагає нагальної допомоги, яку ми швидко надаємо і дитинку забирають. Таких діток важко запам’ятати.

 Як найдовше тут перебували діти?

– Були діти, які в нас перебували більше чотирьох місяців. Але, на щастя, це рідко трапляється.

 Це глибоко недоношені чи це доношені діти з великими проблемами?


– Як правило це дітки, які, напевно, потребують більше хоспісно-паліативної допомоги, бо мають важке ураження центральної нервової системи після якого перебувають у вегетативному стані.

 Але у нас немає хоспісів, так?

– Немає.

Arkadiy6

 Найменша дитинка, яка була у вашому відділенні?

– 480 грамів.

 Яка її доля, якщо це не таємниця?

– Гарний хлопчик  з Тячівського району, йому вже десь 11 років.


 Чи навчилися ви за 20 років сприймати спокійно свою роботу? Так, аби прийти додому і відключити голову, забути про те, що робили вдень.

– Не навчився. Раніше було легше. Насправді дуже важко абстрагуватися, забути, неможливо не думати, та і навчитись нереально в наших умовах, бо це щоденний стрес.

Але я оптимістично налаштований завжди. Ми хочемо перспектив, руху вперед, щоб разом зі змінами, які декларуються у нас в державі, змінювалась медицина. І тоді буде легше працювати.


Також радимо прочитати наші матеріали про інших лікарів:

Росана Тужанська, Varosh

Фото: Карл Смутко

Відео: Антон Рижих


1300 #
# аркадій ольчедаївський # лікар-реаніматолог # мукачево