Люди

Анжеліка Фукс про 20 років гри на фортепіано

23 Листопада 2014 4 310

Ужгородка Анжеліка Фукс ледь не з пелюшок "на ти" з фортепіано. За останні кілька років її концерти почули в Еквадорі, США, Канаді, Кореї, Китаї, Австралії, Угорщині, Словаччині, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландах та Німеччині. А днями піаністка вперше за останні роки виступила у рідному місті.

Ужгород почув і побачив прем’єру її авторського проекту "Visual music, connecting arts", в якому Анжеліка Фукс спробувала поєднати різні напрямки мистецтва в єдине творче ціле. Кожен виконаний музичний твір супроводжувався світлинами, які, на думку виконавиці, доповнюють музичну складову концерту і відкривають абсолютно новий рівень сприйняття музики.

Після виступу виконавиця зізналася, що серед закарпатців дуже багато талановитих людей, з якими цікаво працювати і створювати щось абсолютно нове. Ось чому Анжеліка вперше за 9 років після подорожей по цілому світу на певний час залишиться в рідному місті для роботи над новими музичними проектами. Далі пряма мова.


Про проект "Visual music, connecting arts"


Ідея поєднувати в одне ціле різні види мистецтва з’явилася в мене ще коли мені було 15. Буває, граєш мелодію і думаєш якимись кольорами, образами. Адже кожен твір є атмосферним: має свою певну емоційну підоснову, власну історію.

Ця ідея жила в мені, але постійно відкладалася на другий план через навчання, участь у конкурсах, численні концерти. Зараз я приїхала додому і вирішила втілити цю мрію у життя.

Кожна людина, коли слухає музику, уявляє щось своє. Підібрані мною образи допомагають людині фантазувати і розуміти твори глибше. Таким чином, я демонструю свій власний погляд на них. Я прагну, щоб люди не тільки чули музику, але також бачили образи, долучалися до створеної атмосфери. Щоб для них відкрився весь глибокий зміст класичних творів.

Для цього проекту я в переважно обрала ретро-кадри, які можна використовувати, адже на них нема авторських прав.

Також, представлені фотографії з Майдану. До речі, під час революції я ще була за контрактом в Еквадорі, але постійно слідкувала за подіями в Україні.


Пропагування українського


На концерті поряд із Рахманіновим, Шопеном, Бахом та Лістом, я виконала твори українського композитора початку ХХ століття — Віктора Косенка. Ці твори досить рідко виконуються, а дарма. На мою думку, його творчість – прекрасна. Його твори можна ставити на один рівень з впізнаваними мелодіями світових композиторів. Зараз, на жаль, українських композиторів в світі майже не знають. А я б дуже хотіла, щоб особливо у світлі останніх подій, світ дізнавався про українських композиторів, артистів, музикантів.


Перше знайомство з музикою


Це був дуже ранній вік. Мама колись вчилася в музичній школі, тож вдома залишилося піаніно. В мене навіть є фотографія, де я в пелюшках сиджу, мене підтримують, а я граю. Це була моя улюблена іграшка. Я постійно щось бринькала. Потім мама почала вчити мене певним мелодіям. Я вчилася по рукам: мама мені показувала, а я повторювала. Це вона привела мене в музичну школу. Тоді я вже вміла зіграти вальс Штрауса. Мама і сьогодні мені допомагає. Наприклад, для проекту "Connecting arts" вона долучилася до підбору фотографій на різні теми.

А у 18 років я вступила до музичної академії Феранца Ліста у Будапешті. Там я провчилася 5 років. В мене були прекрасні педагоги. Цю консерваторію будував сам Ліст. Для мене цей період став дуже важливим. Після цього я ще 2 роки вчилася у Нью-Йорку. Можна сказати, що в мене за плечима 20 років навчання.


Найбільше досягнення


У професійному сенсі мені дуже багато дала перемога на Лістівському конкурсі у Голландії. Як переможницю, мене на цілих 3 роки забезпечили менеджментом, завдяки чому я мала безліч концертів у цілому світі.

Також, я надзвичайно пишаюся тим, що після перемоги у конкурсі Коха у Нью-Йорку, мені вдалося зіграти з дуже відомим диригентом Філіпом Ентрамо і після цього отримати хороше рев’ю у "New York Times". Зізнаюсь, було дуже страшно виходити на сцену, знаючи, що в залі сидить така еліта і критик "New York Times". Вони дуже жорсткі.


Про слухачів


Європейська культура дуже схожа між собою. Це приємна і гостинна публіка, всі слухають тихо і уважно. А ось, наприклад, Китай – це трохи інша історія. Там все ніби залишилося у 19 сторіччі, коли в оперу приходили поспілкуватися, поїсти, показати себе і на інших подивитися. Там дуже шумно під час концертів. Деколи, коли граєш на піаніно, – навіть не чуєш себе. В Європі такого нема ніде. Всі з великою повагою ставляться до музикантів.


Репетиції


Коли я готуюсь до концертів, то підготовка до них займає весь мій час. Якщо брати чисті заняття, то це від 4 до 6 годин. Враховуючи перерви на відпочинок, харчування, – то це займає практично цілий день. Буває, що хочеться вийти з друзями, відпочити, поспілкуватися, але обираєш заняття.


Про те, що надихає


Мене надихає мистецтво у всіх його проявах. Я дуже люблю літературу. Без книг я взагалі не можу. Читаю кожного дня. Пам’ятаю в мене був період, коли я читала Ремарка. Під один його твір слухала п’яту симфонію Чайковського, під інший – щось ще. Я закінчувала книгу, а потім, знову чуючи мелодію, згадувала ті чи інші моменти з книги. Також, я дуже люблю живопис і постійно його вивчаю. Дуже поважаю оперу. На кого рівняюсь – це Марія Калас. Мені дуже подобається, як вона співала. Її голос захоплює. Я взагалі переконана, що всі види мистецтва взаємопов’язані. 

Фото і текст, Аліса Лавра для Varosh

0 #