Життя

Аліна Паш: У музиці має бути душа – механіки замало

2 Липня 2013 9 226

Коли Аліна була ще маленькою дівчинкою, на музику з Буштина до Ужгорода, її возила мама, довго обґрунтовуючи їй, навіщо це потрібно. Сьогодні в Аліни питань щодо важливості своєї роботи, як співачки, питань вже не виникає. Дівчина разом з успішним діджейсько-вокальним дуетом об'їздила чимало куточків світу. І хоча безмежно любить Закарпаття, приїздить усе рідше.

– Чим ти зараз займаєшся?

– Мені подобається одночасно займатися багатьма справами. Зараз у мене є енергія і сили, кожну хвилину хочу витрачати з толком. На першому місці у мене все ж сьогодні навчання. Днями здала останній іспит в естрадно-цирковій академії ім. Утьосова і закінчила третій курс. Дуже гарна атмосфера була. Ще й пісня така душевна – John Lennon – Imagine.

Друга за важливістю сьогодні робота – їй я приділяю також дуже багато часу. Практично на жодних вихідних мене не буває у Києві. За дев’ять місяців робити з DJ Natalie Lorient, я об’їздила дуже багато міст та країн. Цей проект мені дуже цікавий, бо це новаторство: діджей-сет з живим вокалом. Це хороше і цікаве шоу.

Я щаслива, що маю можливість подорожувати. Мені лише двадцять років, а я вже побачила за останній рік більше десяти країн і у кожній з них по кілька міст. Моя робота – це суміш корисного і приємного. Нещодавно, до прикладу, ми повернулися з Туреччини і там уперше в житті я співала у відкритому морі на величезному кораблі – важко передати ці відчуття. Взагалі, я думаю, що музика – це місія, можливість радувати людей.

Батьки прищепили мені любов до навчання. Батько з самого дитинства перевіряв чи готова я до уроків. Якщо щось не знала, пам’ятаю лише одну його фразу: "Це не робота!". (посміхається) Мама теж підтримувала завжди, допомагала. Тому я з самого дитинства навчилася не робити нічого лише для "галочки".

– Ти працювала і у жіночому бенді, до того, як почала співати з Natalie Lorient.

– Так, сover band "Chill Out". До мене у ньому працювали Наташа Гордієнко, Маша Рак, Ольга Діброва з Gorchitza – люди, які вже сьогодні є іменами в українській музиці. Тому, коли я пройшла кастинг, то довго не могла у це повірити. Чесно кажучи, тоді це був найщасливіший момент у житті, бо я навіть уявити не могла, що дівчинка з Закарпаття зможе успішно працювати з музикантами в столиці.

– Ти співаєш сольно, поза діджейсько-вокальним проектом?

– Я сама лірик, тому не можу не співати ліричних пісень, незважаючи на те, що у житті абсолютний енерджайзер. Це я у маму (сміється). Дуже приємно, що батьки подолали і завжди долають багато кілометрів, аби слухати мої пісні. Їм зовсім не все одно, як я живу, чим займаюся.

– Як обираєш, що саме співати і як?

– У нас в університеті дуже багато талановитих людей і багато було: уся "Фабрика зірок" тут вчилася, Світлана Лобода. Я довго думала, як і що потрібно роботи, аби виділитися і бути помітним серед яскравих. Усі хочуть бути на когось схожими: на Кристину Агілеру, Селін Діон, Вітні Х’юстон, Тіну Кароль. Але це не шлях. Треба себе знаходити. І я намагаюся. Має бути душа – механіки замало.

– Кого з музикантів ставиш собі за приклад?

– Я часто думаю про те, як та у чому саме я себе бачу. Pink – класна, Jessie J. Вони максимальні енерджайзери, але дуже тонко відчувають та передають емоції і почуття.

– Найяскравішим виступом, який вважаєш?

– Важко виділити один. Але з нещодавніх – це виступ на Кіпрі – фестиваль, на якому було більше п’яти тисяч молодих людей, студентів. Енергетика була скажена. Тоді я розуміла, що люди не просто слухають мене, а й чують, вони робили усе, про що я їх просила. Після цього я не могла заснути ще години три. (посміхається)

– У тебе вже є кліпи, здається, так?

– Я б не називала їх кліпами, швидше, відео. Одне давно ми зняли з Володимиром Твердохлібом. У зйомках відео на пісню "Колискова" взяли участь усі мої родичі. Це була перша авторська пісня, яку написали для мене. П’ять років тому в автокатастрофі загинула моя двоюрідна сестра, яка жила з нами, і нам усім було дуже важко тоді. Тому хотілося, аби це залишилося не лише на словах, а й на відео. Це щось наше особисте, рідне.

– Аліно, після усього того, що ти вже встигла спробувати і зробити, що далі?

– Я бачу великі перспективи у розвитку нашого діджейсько-вокального проекту, бо це новаторство. Окрім того, я ще й сольно можу працювати, також пробую писати тексти, але поки їх не надто показую. З другом з кавер бенду робимо акустичний дует. Тому скоро можна буде і його послухати.

– З друзями з Закарпаття часто вдається зустрічатися?

– Останній раз я була на Закарпатті у вересні. Друзі знають, що я багато працюю і буду працювати. Тому розуміють. Справжні друзі ніколи не дорікають. Коли я телефоную своїй кращій подрузі – Мирі Азарій – після місяця мовчання, вона лише сміється з того, що завжди зникаю. (посміхається) Вона не просто добра, а й неймовірно гарна. Є багато симпатичних дівчат, але коли ти з ними спілкуєшся, то розумієш, що нічого у них, окрім порожнечі.

– Сьогодні ти задоволена своїм життям?

– Так, дуже. Я пишаюся тим, що можу робити те, що мені подобається. Ще більше мене радує те, що це приносить задоволення людям. Мені двадцять, я їжджу по світу, співаю у клубах, у які запрошують лише топових зірок. Вчуся на відмінно. Батьки та друзі завжди мене підтримують. А нещодавно нас запросили виступати до Бразилії. Про що ще можна мріяти? (посміхається)

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua

Фото: Ніколь Медвецька

0 #