Замість картопляного поля – альпійська гірка, рододендрарій, прерія, хвойний та грабовий ліс. Більше півтисячі видів та сортів рослин зібрав у своїй садибі в селі Кам’яниця біолог та мандрівник Віктор Ганущин. Ділянка площею 0.75 га. дала можливість розгулятися фантазії та створити справжній дендропарк зі своєю міні-екосистемою. Тут гарно почуваються рослини, привезені з найрізноманітніших куточків світу. Є справжні екзоти, як от рідкісне мамонтове дерево, яке в майбутньому стане гігантом заввишки 100 метрів. Тут постійно щось цвіте, пахне і співають пташки! Кожної пори садиба одягається в різні шати, дивовижно змінює барви і виглядає фантастично.
Потрапити сюди – велика удача. І ми із задоволенням запрошуємо на фото-екскурсію, яку спеціально для «Вароша» провів власник цього рукотворного дива природи пан Віктор.
Ділянку разом із незакінченим будинком я купив у 2003 році. Хотілося мати заміський будиночок для відпочинку влітку. Особливих планів щодо посадки не було. Але я біолог, постійно цікавлюся рослинами, познайомився на форумах із квітководами і це затягнуло. Згодом відчув, що української бази недостатньо і почав їздити Європою та відвідувати дендропарки. У 2005 році зробив перші цілеспрямовані поїздки до Чехії і Польщі на виставки рослин, повернувся додому і посадив секвойядендрон (мамонтове дерево). Я тоді ще не міг уявити, у що все це переросте через кілька років, але, як кажуть, очі бояться, а руки роблять.
Поступово збільшувалася і моя ділянка. Я викуповував навколо сусідні дачі і таким чином моя площа досягла близько 0,75 га. Тут уже було де розгулятися фантазії.
Оскільки інтереси були різноманітні, а ділянка розташована на схилі з перепадом висоти у 15 метрів, це надало широкі можливості. Нижню ділянку біля поточини з тінню я відвів під тіньо- і вологолюбиві рослини. Біля хати регулярний садочок з трояндами, лавандами, самшитом. Але це вимагало великої ручної праці. Це була перша модель, до якої я зараз не повертаюсь, оскільки вона дуже трудомістка. Тепер я намагаюся висаджувати такі рослини, які не потребують постійного поливу та догляду.
Потім почав будувати підпорну стінку, тому що там був зрубаний схил і глина просто сповзала донизу. Підняв літературу, почав читати, як працювати з камінням. Тут якраз сусід продав ділянку, на якій було 4 Камази каміння. Його він так і не реалізував, а я зрозумів, що отримав справжній скарб, яким треба розумно розпорядитися. 2 роки клав, пробував, підбирав каміння для стіни і гірки, радився зі спеціалістами, їздив у Чехію подивитися, як робляться гірки скельного типу. І згодом отримав найбільший комплімент, коли виставив фото у фейсбук і одна жінка спитала: «Це ви знімали в Карелії?» Це був бальзам на душу. Потім сусіди прийшли в гості і здивувалися: «У нас тут ні в кого нема скелі в землі. Як вона тут з’явилася?» Тобто моя гірка дійсно стала схожа на природні виходи скелі. Мені хотілося зробити все максимально красиво і відтворити природу.
Зараз на моїй «скелі» великий асортимент рослин. Якось в кінці літа я складав порожні горщики від саджанців і сам здивувався, як воно все там вмістилося. Процес засаджуванні гірки – це творчість і випробування. Не все приживається, десь 50 на 50. Ускладняється все тим, що я йду шляхом природнього культивування і поливаю посаджені рослини лише перші пару місяців. Потім надовго можу кудись поїхати і за цим ніхто не буде доглядати. То мені потрібно, щоб воно росло самостійно – такий собі жорсткий природній відбір, зате виживають сильніші.
Наступна ділянка – колекція карликових хвойних рослин. Вони дозволяють зібрати на маленькій території великий асортимент. Лише карликових сосен налічується біля 30-ти сортів. Тут ростуть ялиці, ялинки, сланкі форми кипарисовиків, гінкго. А щоб вийшло більш природньо, сюди примішані і великі рослини: плакуча форма кедра та великий кедр, звичайні і карликові сорти модрини, колоновидні ялівці.
Ліворуч ділянка, яка колись була картопляним полем. 3-4 роки мені знадобилося, щоб відтворити на цій землі луку. Ось вона нарешті відновилася, там зацвіли зозулинці, орхідеї, гвоздики. Я вирішив створити прерію. Почав туди досаджувати рудбекію, гайлардію, трохи кущових злаків, і от тепер у мене там лука, яка вражає людей, тому що трава виростає по пояс.
Далі іде шматок лісу, який мої друзі назвали «грабняком», тому що там більшість грабів. У лісі протікає струмок і я посадив там біля 20 різновидів рододендронів, а ділянку називаю рододендрарій. Там ростуть і лісові рослини – чемерники, різні ефемери, анемони, підсніжники, проліски, сцилли, примули і багато іншого. Зараз туди досаджую магнолії, перещеплюю сіянці диких черешень на форму різних сакур. Пізніше планую прорідити граби і залишу магнолієво-сакуровий парк.
Таким чином моя дачна ділянка розділена на такі зони: лісова, лучна, культурна колекційна і волога тіньова. Кількість культиварів різних дерев та кущів складає біля 500 одиниць. Рослини я привозив із Карпат, Криму, Гімалаїв, Азії, Балкан, Ірану. Є експонати, які ні про що не говорять більшості людей, окрім групи вузьких спеціалістів. Але є дерево, яке привертає увагу усіх, хто сюди прийде. Це секвоядендрон або мамонтове дерево. Йому всього 12 років, але воно вже сягає висоти 3-поверхового будинку, а обхват стовбура становить 30 см. Це дерева-гіганти до 100 метрів і можуть рости 3-4 тисячі років. Навколо нього я створюю компостну кучу, щоб вона робила поживний ґрунт, як у лісах. Сіянець я привіз із Польщі, а потім спеціально поїхав у національний парк Каліфорнії подивитися, в яких умовах ростуть ці дерева. Сподіваюся, через 100 років мого «мамонтьонка» буде видно з Ужгорода.
Страшенно люблю квіти, хоча за ними старанно треба доглядати. Щоб територія була охайною, необхідно відразу зрізати те, що відцвіло. Але сад постійного цвітіння – завдання, яке реалізоване. У мене є підсніжники, які цвітуть на Новий рік, якщо перші морози затримуються. Є зимова калина, ліщина. Ранньої весни цвітуть крокуси, 15 видів галантусів. Найбільше люблю масове цвітіння на гірці, далі йдуть півонії (це біля 30 сортів), рододендрони, восени у головній ролі – великі архітектурні злаки різних відтінків. Це дуже гарно.
Створити такий парк – не просто і не складно. Це повинно бути твоїм стилем життя. Чи задоволений я тим, що у мене вийшло? Так. Але процес вдосконалення безкінечний і ідеалу у цій справі досягти неможливо. Я люблю це місце. Тут відновлюється моє здоров’я. Ти вимикаєшся від міського буденного життя і організм відпочиває. Люблю запрошувати сюди друзів і бачити, що їм подобається результат моєї праці. Цей парк – місце, де я почуваюся щасливим.
Лариса Липкань, Varosh
Фото Віктора Ганущина
