Оксана Василян переїхала на Закарпаття з Душанбе. Чутливе до краси око відразу вхопило колорит місцевого народного вбрання, що так разюче відрізнявся від таджицьких мотивів. Так і жила зачарована карпатським фольклором та займаючись бухгалтерською діяльністю. Про дизайн і мови не було.
Але зачиняються одні двері і відчиняються інші. Змінивши основну роботу, потроху шила, виготовляла авторські прикраси. Весілля доньки підштовхнуло до створення штучних квітів. А потім трапилася співпраця з російськими дизайнерами, показ у Санкт-Петербурзі, дитячі, а затим і дорослі колекції в етно-стилі на Закарпатті.
Сьогодні Оксани Василян має власну майстерню «Коло маків» і є авторкою близько двох десятків колекцій. Вони поза модою і часом. Щоразу це нова бохо-етно-суміш, головні риси якої – душевність, жіночність і щемлива любов до народних витоків.
Улюблене свято дизайнерки – Івана Купала. Під нього спеціально розроблено кілька колекцій. Тут і неймовірна жіноча краса, і глибока мудрість, і чари з містикою, загадка та ніжність, цнота і пристрасть.
Про особливий авторський стиль Оксани Василян – пряма мова.
Етніка подобалася завжди. Але сприйняла я її як цікаву культуру, тільки переїхавши з Таджикистану на Закарпаття. Тут її почала більше цінувати. І зараз навіть є ідея в якійсь із колекцій зміксувати ці дві культури, які, на перший погляд, здаються абсолютно непоєднуваними.
Перші мої етнічні покази почалися в Росії, потім був Житомир. Моя робота там завжди сприймається незвично. Ти цікава, бо інша. Спершу робилися дитячі колекції, потім поступово оригінальне етнічне вбрання почали замовляти дорослі.
Великий крок у моїй роботі – це співпраця з Анною Феєр, засновницею Закарпатської дитячої школи моделей «A’Star». А нещодавно вона запропонувала створити колекцію національного вбрання «Із роду в рід». У проекті постало багатство та розмаїття стилізованого народного одягу Закарпаття. Над колекцією ми працювали дуже швидко, але вийшла вона успішною. Видно, що такі образи зараз на часі.
Починаючи з 2011 року я створила близько 20-ти колекцій. Спочатку був пошук, мене кидало в різні боки, але поступово вималювалися пріоритети. Я люблю поєднувати тканину і мереживо. Характерна особливість – прозорість, гра фактур, колір. І основна умова – натуральність тканин. Так з’явився певний стиль. Рука автора тепер впізнається.
Обожнюю старовинні народні костюми, вишивку, деталі. Коли готувалася до стилізації закарпатського костюму, пройшлася магазинами, заходила в музеї, вивчала книги. Шукала орієнтир. На Закарпатті це колір і орнамент. Хотілося зробити так, щоб впізнавалося джерело, але одяг можна було носити і зараз. Щоб не виглядати, ніби ти вийшла з музею. Уникнути зайвої «правильності». Вбрання треба носити, а не просто милуватися ним.
Український народний костюм дуже мудрий. Він дозволяє жінці будь-якого віку, будь-якої фігури виглядати ідеально і підкреслює тільки найвигідніші сторони: груди, талію. Зверніть увагу, спідниці, фартухи – збоку світле, посередині темне, і це витягує стан, робить його струнким. Балахони теж усім підходять, фігура завжди підкреслена, на чомусь зроблено акцент.
Улюблений колір – синій. Віддаю перевагу приглушеним відтінкам. І взагалі барвам я надаю значення. Моя донька – художниця, тому я знаю, наскільки важливе відчуття кольору. Неможливо працювати з теплою гамою і раптом додати електрик. Буде дисонанс.
Мереживо – особлива тема. Люблю натуральність і вінтаж. Якщо видається нагода, відвідую у Києві ринки на Андріївському, секонд-хенди. Це як музей. Таке мереживо живе, самодостатнє. Дивишся на нього – і воно диктує свої правила.
Ще один кит, на якому тримається моя творчість – вишивка. Люблю карпатські мотиви за їх геометрію, скрупульозність виконання. Працюю і з вишивальницями. У мене є подруга Таня Заводяк. Раніше вона більше займалася картинами. А потім почала ходити на навчання до моєї доньки, вчилася основам колористики, композиції. Зараз вона сама розробляє схеми і ми співпрацюємо. Підбираємо малюнок під тканину, орнамент. Є багато готових робіт і клаптики заготовок, які чекають свого часу. Крім цього, я використовую машинну вишивку.
Мабуть все ж таки найулюбленіше свято – Івана Купала. Під цю тематику так і просяться костюми. Це літо, зелень, вода. Покази можна робити на траві, біля водойм. Це дійство завжди загадкове. Я дуже ніжно і з трепетом до нього ставлюся. Воно старе, мудре. Це наше коріння, наші витоки. Трошки містика, трохи чари, і це дуже гарно. Жінка на Івана Купала надзвичайно красива. Це наша сила, душа. І це мені хочеться передати, створюючи етнічне вбрання.
-
Принагідно радимо переглянути наш спецпроект про історичне вбрання Закарпаття в образах сучасних жінок
