З кінцем року люди завжди прагнуть підбивати якісь підсумки: чи то успішність на роботі, чи якісь особисті здобутки, тут уже кому що грає. Ми вирішили теж не пасти задніх і озирнутися, щоб згадати найцікавіші, на ваш (і наш) погляд матеріали, які вийшли на “шпальтах” нашого видання впродовж року.
Озирнулися і, відверто кажучи, аж очі загорілися, бо було їх доволі багатенько і всі вони були дуже цікавими! Але ми можемо ще й розповісти цікаві історії про те, як ці статті писалися, відкрити вам деякі закулісні моменти! Зацікавили вас? Ну то вперед!
Найпопулярнішою статтею, яка з’явилась у Varosh впродовж цього року, став лонгрід Ксенії Шокіної про досвід воєнної фотографки Оксани Йоханнессон. Оксана — луганчанка, яка після 2014 року жодного разу не була в рідному окупованому місті, а після початку повномасштабного вторгнення відразу повернулася в Україну, щоб висвітлювати перебіг війни та показувати світу всі її аспекти на сторінках провідних медіа країн Скандинавії. Varosh зустрів воєнну фотографку в Ужгороді, де вона працювала над своїм проєктом Fashion-able.
25 745 переглядів зібрала стаття Війна через людські історії — від Донбасу до Ужгорода: досвід воєнної фотографки Оксани Йоханнессон
На другому місці за вашими вподобаннями — Рецепт автентичної закарпатської паски від кондитерки, рекордсменки Любові Керецман. Пані Люба, нагадаємо, у 2021 році стала рекордсменкою України за найбільший кіфлик, а в грудні 2022 — за найбільшу кількість унікальних пряничних різдвяних зірок ручної роботи на одній локації. Не здивуємо вас, сказавши, що на випічці та великодніх пасках жінка знається чи не найкраще на Закарпатті, оскільки збирає в наших господинь давні рецепти різної закарпатської випічки, досліджуючи автентичну гастрономію краю. Ця колонка в Любові Керецман народилася як дихання і це відчулося в матеріалі — 18 148 читачів прочитали, якою має бути автентична закарпатська паска.
22 факти, які ви не знали про бар “Кактус” в Ужгороді — стаття до 25-річчя культового бару “Кактус” була дуже емоційною, як у плані прочитання вами (знаємо по відгукам), так і в плані написання. Практично в кожного ужгородця є спогади, пов’язані із “Кактусом”, а сам бар зберігає в собі значно більше, ніж 22, невідомих усі нам фактів: моторошних і кумедних, суспільних і сімейних. 13 732 перегляди приносять статті 3 місце в нашому рейтингу.
Наступний матеріал писався… 9 місяців (!) Серйозно. Йдеться про відновлення історичного напису на стелли, що позначає географічний центр Європи в Діловому на Рахівщині. В жовтні 2022-го в ході осінніх робіт із благоустрою працівники комунальних служб повністю заштукатурили напис, датований 1887 роком і процес реставрації тривав аж до липня 2023. Ми всі вболівали за цей проєкт і за роботу реставратора і зрештою, все вийшло чудово. Ця новина зібрала 10 842 перегляди.
Цілий вир емоцій та відгуків зібрали 10 неочевидностей про Ужгород та Закарпаття очима немісцевої людини — розмова з журналісткою Катериною Майбородою, яка переїхала в Ужгород із Запоріжжя на початку повномасштабного вторгнення. Легкий на етапі задуму матеріал викликав неабиякий відгук в аудиторії і, будемо відверті, не завжди ці відгуки були приємними. Поза тим, головне – що є діалог. 8 361 перегляд приніс статті 5 місце.
Новина про те, що ужгородка Наталія Сентімрей стала переможницею конкурсу краси MRS. Transcontinental 2024 зібрала 8 236 переглядів. Це трохи здивувало і на самих, однак і потішило, що люди готові вболівати і радіти успіхам інших.
Майже 6 тисяч переглядів набрала новина про будівництво нового торгово-розважального центру на площі Кирила та Мефодія в Ужгороді, котрий наразі будують на місці колишнього універмагу “Україна”. Універмаг, нагадаємо, за версією слідства згорів через несправну проводку ще у 2016-му. Відтоді площа має невпорядкований вигляд. Тому обіцяний торговельний центр з кінотеатром та паркінгом збурив громадське обговорення.
Матеріал про те, як після повномасштабного вторгнення двоє киянок — Маріанна Луців і Тетяна Щербак — переїхали на Закарпаття і відкрили тут школу зібрав теж чимало переглядів — 4 128. З вересня минулого року з ініціативи жінок в місті запрацювала Main Point Academy — школа, в якій відходять від стереотипів старого навчання і приділяють особливу увагу комунікації не лише з дітьми, а й з батьками.
Міфи про мобілізацію, які ми дослідили для вас, аби пояснити всі незрозумілі та спірні моменти, зібрали 4 557 переглядів, що винесло статтю на 9 місце нашого списку найпопулярніших матеріалів цього року. Адже відносний спокій наших міст не говорить про те, що Закарпаття далеке від питань мобілізації, військового обліку та подібних моментів.
І на 10-му місці (4035 переглядів) опинилась колонка гідеси Марії Заболотної про 10+ локацій для літнього відпочинку на Закарпатті. Дівчина пропонує 3 варіанти відпочинку на Закарпатті — “Для дівчат”, “Сімейний” та “Для відважних любителів історії”.
Якщо вам подобається те, що ми робимо — підтримайте нас донатом тут.
Звичайно, готуючи для вас ці статті і новини, ми проживали командою кожну з них, проводячи, як дитину, від планування і до публікації та відстежуючи її подальше життя; спостерігали, як вона змінювала людей та їхні долі, впливала на життя міста. Тепер в кінці року маємо своїх “фаворитів” — публікації, які особливо нас надихнули і запам’яталися. Дуже важко вибрати і назвати якусь одну статтю, тому що впродовж 2023-го було чимало таких, що запали в серце. Але ми все ж обрали найособливіший для кожної з редакції “матеріал року”.
Ірина Сов’як, головна редакторка
Не було такого матеріалу на Varosh за цей рік, який би пройшов повз мене – бодай побіжно, але я читала всі. Іноді жартую, що через це в мене мало часу на книги.
Втім, дуже цінно, що саме з Varosh я дізнаюся багато нового. Особливо тішуся історіям про ті людські цінності, які роблять нас нами — про це, зокрема, в статті Лариси Липкань “Операція “Жужа”. Дуже раджу почитати, якщо ви ще цього не зробили — це саме та добра історію, яку варто пригадати наприкінці року.
А ще — про те, як кожен з нас може стати рушійною силою змін, де б він не був, — варто тільки захотіти. Про зміни в маленькому селі Бронька, що на Іршавщині, завдяки активній місцевій учительці Ганні, написала Юлія Войціховська у матеріалі “Я – фанатка села”: закарпатка Ганна Барна про ініціативи в глибинці на Іршавщині”.
Галина Гичка, журналістка, менеджерка спільноти
Коли мене питають, чому я в журналістиці, то першим спадає на думку “щоб розповідати історії неймовірних людей і надихати позитивним прикладом інших”. Мій найдушевніший матеріал цього року (вибрати було дуже важко!) — про підприємця Ігоря Запорожця, який заснував гурток для дітей “Моя майстерня”. На початку він сам не вмів майструвати, досліджував всі організаційні процеси з нуля, вчився працювати з дітьми, за свої кошти купляв обладнання… І все заради того, щоб юні хлопці та дівчата мали не тільки ще одне дуже корисне хобі, але й були самозарадними в будь-яких життєвих ситуаціях. Калап долу!
Я так запалилася, що опісля наважилася здійснити тут свою давню мрію і під керівництвом майстрів власноруч змайструвала у шпаківню. Ми ще запланували і дім для синичок побудувати, тож поки намагаюся викроїти робочий час, аби продовжити цю цікавезну роботу.
Тетяна Клим-Кашуба, редакторка стрічки новин
Якщо говорити про авторські матеріали, то найбільш цінними для мене були два тексти. За обидва я бралася в одному фокусі, а у підсумку – отримала серйозні ґрунтовні роботи. Бо розлогі та глибинні теми, які проговорюєш з фаховими, заглибленими у свою справу спікерами, в процесі розмови розгортаються і починають жити своє життя.
Так сталося з текстом про Червону книгу і червонокнижні види на Закарпатті та екологічні проблеми, які може спричинити навіть невеличка, на перший погляд, але необережна санітарна рубка. І з темою про казки Закарпаття, яку допомагав розкрити письменник Олександр Гаврош.
Щодо матеріалів колег, то я буквально на одному диханні прочитала текст Галини Гички про “Мою майстерню” Ігоря Запорожця: тепло й любов, з яким він написаний, не можуть не передатися читачу. І це, напевно, найкраще, що може статися з журналістським текстом – коли він торкається серця.
Зоряна Попович, редакторка стрічки новин
Важко було вибрати один… Та все ж найбільше запав у серце матеріал про Краєзнавчий музей Перечина — “Музей однієї вулиці”. Ніколи там не була (все ще попереду!), але ця стаття просто переносить вас в минуле і розповідає історію цього невеличкого міста і ти просто не можеш в нього не закохатися. Хоча, може, це говорить моє перечинське коріння, але кожна історія про це містечко до болю рідна.
Тим більше захоплення викликав проєкт, в рамках якого актори Закарпатського муздрамтеатру зняли 7 документальних стрічок з історії Перечина і сьогодні їх можна переглянути на стендах перечинського музею.
Якщо маєте цікаві ідеї, про які, на вашу думку, варто розповісти на Varosh – пишіть нам на пошту the.varosh@gmai.com. Ми все-все прочитаємо і зможемо висвітлити те, на що ви давно чекаєте.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «Strategic Media Support Program». Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки NED.