Ми захоплюємося естетикою Японії та автентичністю її культури. Нам подобається її анімація, технологічність та традиції чаювання. Коли ми споглядаємо японську природу та ландшафт, то помічаємо багато схожого з українськими пейзажами.
Є ще дещо, що нас вражає. Японська дерев’яна архітектура.
Ці дерев’яні храми, здається, не змінювалися віками. До них хочеться доторкнутися, аби відчути тисячолітню історію. А що як я скажу, що для України та Японії це також спільна риса? Ви тільки порівняйте ці дві споруди: дерев’яний храм Мьооїн у місті Фукуяма та церкву святого Миколая в с. Кривки, Львівська область.
А ось храм Кібіцу, який знаходиться за декілька хвилин їзди від міст Окаяма та Курашікі, та Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії в Коломиї:
Про схожість дерев’яної архітектури України та Японії ще у 2006 році склали фотоальбом кандидатка архітектури, фотохудожниця Галина Шевцова та архітектор-реставратор, професор Університету Кінкі Тошіо Сакураї. Робота науковців була покликана порівняти архітектуру Японії та України й довести, що вони мають спільні риси попри те, що країни знаходяться в різних географічних вимірах.
Але, на відміну від японських, наші церкви не відомі навіть багатьом українцям та українкам. Японські святині – храми, такі як Тодай-дзі в Нарі чи Джінгу в Ісе, – зберігають свій первісний вигляд, напрочуд гармонійно поєднуючись з природою навколо. В Україні дерев’яні церкви Карпат чи Поділля мають подібну автентичність і майстерність виконання. Але тут, на жаль, підхід до їхнього збереження часто різниться від японського. І більшість безцінних дерев’яних пам’яток зараз виглядає так:
Оббиті бляхою або з новенькими пластиковими вікнами й дешевим китайським декором всередині. І цим церквам, можна вважати, пощастило, бо, якнайменше, ми їх бачимо «живими» і ще маємо шанс зберегти та відновити. Ті, яким пощастило менше, згоріли або були розібрані, щоб звільнити місце під муровані. Лише маленький відсоток церков зберегли та відреставрували належним чином.
Чому в Японії інакше
На відміну від України, в Японії ви не знайдете храмів, обгорнутих у метал чи пластик. Тамтешні підходи засновані на повазі до традиції та постійному відтворенні первісної архітектури. Реставрація храмів тут має глибоку філософську основу.
Один із найяскравіших прикладів «інакшості» поглядів в Японії – церемонія Сенґу в місті Ісе. Вона супроводжується святкуванням й полягає у відбудові дерев’яного храму Джінгу кожні 20 років. На підготовку деревини йде з десяток років, а весь інший час — на виготовлення складних деталей храму. Окрім духовного значення, ця церемонія має практичну цінність – постійний цикл відбудови допомагає зберігати давні традиції будівництва та техніки столярства.
Багато японських храмів було зруйновано вщент внаслідок природних катастроф або бойових дій. Це стосується і дерев’яних замків – з понад 5000 побудованих в Японії протягом її історії, лише близько 100 все ще є оригінальними або частково оригінальними. Проте більшість замків була відбудовано ще століття тому. Ця традиція допомогла зберегти оригінальні креслення та пам’ять про техніки будівництва.
До прикладу, так було відновлено дерев’яні споруди Хіросіми та Нагасакі, зокрема Замок Хіросіми. Той замок, що існує сьогодні, був повністю відбудований з нових матеріалів у 1958 році, через 13 років після того, як він був зруйнований атомною бомбою. Це стосується і храму Гококу, який знаходився майже в епіцентрі вибуху.
Чому наші церкви виглядають як дивні артоб’єкти
В Україні ситуація збереження дерев’яних церков часто залежить від місцевих громад, яким вони були передані у власність після релігійного відродження в 1990-х роках. Проте більшість громад не має достатніх знань про правильну реставрацію та цінність дерев’яних споруд. У деяких селах, намагаючись врятувати будівлі від гниття та руйнування, громади власноруч змінюють автентичний вигляд, використовуючи сучасні будівельні матеріали.
Через обмежені фінанси та неусвідомлення наслідків вони часто обирають дешеві та швидкі рішення: «захистити» церкву бляхою або закрити щілини пластиковими панелями. Те, що використовується для будування приватних будинків, має бути добре й для церкви – так вони думають, коли знищують оригінальні дерев’яні вікна та встановлюють пластикові. Більшість цих рішень приймається без консультації з фахівцями-реставраторами.
Гірше, коли поривів зберегти дерев’яну церкву з боку громади зовсім нема. Найгірше – коли є бажання знищити все старе і непотрібне, щоб отримати нове. Були випадки, коли громаді відмовляли будувати ще одну, нову, церкву, і люди розбирали або навіть підпалювали дерев’яну. На її місці закладався фундамент під муровану церкву.
Але, звісно, більшість пожеж ненавмисні. Приводів для займання церкви вистачає через недбалість до пожежної безпеки. Часто пожежники не встигали загасити будівлю, бо в ній не було пожежної сигналізації. А всередині церкви — купа ненадійної проводки та китайських дешевих освітлювальних приладів. До того ж свій вклад роблять й бляшані обійми даху.
Так ми підходимо до найголовнішого.
Не тільки естетичне
Недбале реставрування церков – це не тільки питання зовнішньої привабливості, є проблеми набагато глибше. Деревина під бляхою чи пластиком не «дихає», що призводить до швидкого псування конструкцій, вони починають гнити та руйнуватися ще швидше.
І з іншого боку – вода не може потрапити в необхідній кількості під залізо, щоб загасити пожежу. Саме так згоріла церква в Косово в 2009 році.
Ця будівля, зведена у 1895 році, стояла на місці церкви при монастирі Святого Миколая, заснованого ще за княжих часів (XIV ст.). У 90-х роках і пізніше її «ремонтували» як вміли, і до пожежі вона була дбайливо захована під залізо й пластик, що значно ускладнило процес гасіння полум’я.
На місці церкви відбудували її дерев’яну реконструкцію, і тепер вона виглядає значно ближче до оригінальної, ніж її попередниця. Це, на диво, щасливий фінал такої історії. Але і це не заслуга українців, бо плану для відбудови церкви ніхто не мав. Окрім польських студентів, які незадовго до пожежі приїжджали на навчальну практику до Косово. Вони зняли план з будівлі й самі запропонували його, як основу для відбудови, коли дізналися, що церква згоріла.
Чому Україна може навчитися в Японії
Є декілька уроків, які ми можемо винести з цих історій двох країн, далеких одна від одної.
Україна, як і Японія, має багату традицію дерев’яного зодчества. Багатшу навіть за сусідню польську. Але проблема усвідомлення важливості культурної пам’яті та збереження культури на місцях проявляється дуже гостро. Важко сказати, який довгий шлях нам ще треба пройти, щоб навчитися відповідальності перед тими культурними пам’ятками, які в нас лишилися.
Дерев’яна архітектура недовговічна за своєю природою, і можна подумати, що це її мінус. Але в цьому вона і прекрасна. Погляньмо на це з іншого боку – як на цикл життя та смерті, постійного переродження, яке панувало в природі ще задовго до появи людства. Японці не сприймають архітектуру як виключно фізичний об’єкт – вона існує, наче музика в повітрі, навіть якщо фізичний храм тимчасово зруйнований.
І це те, про що нам слід замислитися. Зняття планів з дерев’яних будівель та збереження креслень може врятувати не одну церкву і не один раз. І головне – нам слід виховувати в собі прагнення відбудовувати та зберігати нашу історію та культуру.
Храм у селі Данилово на Хустщині. Фото з архіву Михайла Сирохмана
Звісно, існують проєкти, які реалізовувалися у сфері збереження української дерев’яної архітектури. Деякі з них спонсорувалися сусідніми західними країнами. Посилання на ці проєкти будуть під статтею. Також там буде посилання на відео з каналу «Однією правою», яким була натхненна ця стаття. В ньому ви гарно роздивитесь японські храми та затишно помандруєте цією дивовижною країною.
Досвід Японії показує, що навіть після руйнівних катастроф можна зберегти традиції, відновлюючи архітектуру з повагою до минулого. Ми стоїмо на шляху до цього. В умовах війни під загрозою опиняються не тільки церкви – а й всі наші пам’ятки культури. І ми маємо зберегти їх для майбутнього нашої країни.
Берегти історію – це вибір. І його має зробити кожен з нас.
- ТОП-5 об’єктів монументального мистецтва Ужгорода від дослідника Дмитра Соловйова
- 12 археологічних знахідок з руїн церкви Святого Юрія на території Ужгородського замку. Розповідає Володимир Мойжес
- Цифровий простір для спадщини Закарпаття: як технології зберегли середньовічні фрески Горянської ротонди
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Підтримай роботу незалежного медіа на Закарпатті — долучайся до спільноти Varosh.
Варвара Короленко для Varosh
