Ми публікували душевні спогади Софії Меренич про європейський круїз із мамою – Навколо Європи з мамою. Пригоди на круїзному лайнері від Софії Меренич. Така подорож – традиція для нашої авторки та її мами. Вони святкують дні народження майже в один день, відтак завжди їдуть у яскраву мандрівку.
І таких історій багато! Ужгородка Надія Ковтан також зазвичай святкує день народження за кордоном, у компанії мами чи бабусі. Почитайте розповідь з однієї такої подорожі, яка стала просто неймовірною пригодою! Автостопом Європою, з ночівлею на березі моря! Такі поїздки дуже надихають ще більше мандрувати.
Далі – дуже щира розповідь Надії Ковтан.
У свій перший євротур я поїхала з друзями – ледве знайшла таких, які погодилися. Коли захотіла повторити, моя напарниця по подорожах вийшла заміж і чекала дитину. А мама – завжди готова кудись поїхати 🙂 Її не довелося вмовляти.
Я хотіла подарувати мамі на день народження у серпні квитки на літак. Зі Страсбургу у Біарріц і далі через Майорку у Венецію. Але не витримала й розповіла взимку. Та й переживала, бо ще не було безвізу. Поїздка мала відбутися на початку вересня. Від маминого дня народження було би мало часу для підготовки.
Звісно, вона дуже зраділа, але й хвилювалася, як все буде. Забіжу наперед: коли ми сіли в автобус зі Словаччини назад в Ужгород, мама казала, що більше нікуди зі мною не поїде. Але всю дорогу із захватом розповідала жінці, яка сиділа поряд, про наші мандри. А жінка охала і розпитувала. Тепер мама каже, що залюбки повторила би таку пригоду.
Маршрут двох мандрівниць
Подорож тривала близько тижня. Ми пішки перетнули кордон зі Словаччиною поблизу Малого Березного. Автостопом доїхали до Братислави. Далі – Відень, Австрія. У Відні провели два дні – нам дуже сподобалося. Відвідали бароковий палацовий комплекс Бельведер, Штефансплатц і Собор святого Стефана, побачили Віденську оперу, Собор святого Карла.
Відень.
Потім були міста Лінц та Зальцбург (Австрія) – тут застрягли до ранку, проте побачили неймовірно гарний світанок у горах.
Німецький Мюнхен нам обом не сподобався – дощило, ми розуміли, що не встигаємо до місця призначення (аеропорт у Страсбургу, – ред.), водій підкинув нас не туди, куди треба.
На літак у Страсбурзі запізнилися, зустріли там українок, теж маму з донькою. Кажемо: уявляєте, стопили авто, провтикали літак в Біарріц за 1 євро. Дружно посміялися. Вони допомогли нам взяти квитки у Бордо і ми поїхали всі разом.
Після Бордо заїхали ненадовго в місто Аркашон – на південному березі Аркашонської затоки на узбережжі Атлантичного океану. Подивилися на фігури з піску на пляжі, походили по воді, зробили кілька світлин біля моря й у місті.
Аркашон.
Звідти поїхали на величезну піщану дюну Dune du Pilat, яка розташована на території комуни Ла-Тест-де-Бюш біля Аркашонської затоки. Часу до літака було обмаль, то на дюну й з дюни спустилися, поки автобус доїхав до кінцевої і повертався. Водій був у шоці, як нас побачив. Повернулися в Аркашон, звідти – в Бордо, в аеропорт і полетіли на Майорку.
Dune du Pilat.
Найбільше нам сподобалася, мабуть, саме Майорка. Погода, море, архітектура. Відвідали площу Іспанії з пам’ятником королю Хайме ІІ, замок Бельвер (виконаний у готичному стилі у 1300–1311 роках – як літня резиденція короля Хайме II), Морський парк (Parc de la Mar) площею 9 га. Парк запам’ятався озером із фонтаном посередині і великою кількістю пальм. Бачили Королівський Палац Альмудайна, Кафедральний собор Санта-Марія.
Майорка.
З Майорки полетіли у Барі, Італія. Один квиток коштував одне євро, інший – дорожче. У Барі море не таке, як на Майорці, але теж красиве. На пляжі було багато туристів з України, Росії, Грузії. Ми зупинилися в хостелі. Дуже раді, що відвідали базиліку святого Миколая.
Барі.
З Барі полетіли у Венецію. Місто зустріло дощем. Ми зустрілися з моїм товаришем, швидко сфоткалися на площі святого Марка й побігли на потяг до Падуї. У Падуї погода була хороша, ми погуляли містом, спробували піцу, але цього разу вона була не надто смачна. А ось канапки з рибою були чудові.
Венеція.
Коли ловили машину, одна родина запросила нас у гості. Здивувало, що помешкання досить просто оформлене, без помпезності, хоча люди ніби й не бідні. Але дуже прості і приязні. Пропонували домашню італійську пасту, та мама скромно відмовилася. Як на мене, то дарма, бо коли ще такий шанс випаде. 🙂
Виїхали з Італії. Проїжджали Словенію. Знов заїхали у Відень. Потім з Відня поїхали у Братиславу й через Словаччину повернулися додому. У місті Банська Бистриця накупили гостинців додому.
Перетнули кордон з Україною. Мама каже: «Ти віриш, що усе це було?».
Автостоп і що може піти не так
Поїздка стопом – це, звісно, трохи екстрим, не все йшло гладко. Кордон перейшли пішки. Зловили машину до Братислави. Без проблем дісталися до Відня. Відень я дуже люблю і хотіла, щоби мама теж його полюбила. Місто їй сподобалося й ми вирішили залишитися ще на день, хоча й не планували. Це була помилка, звісно.
З Відня ми ловили машини на малі дистанції, тому витрачали більше часу. Проте дорогою бачили й чули багато цікавого. Одна з водійок вмовила нас заїхати в Лінц. Це була помилка номер два. 🙂 Місто гарне, але часу пішло багатенько. Ми зловили автівку, яка підвезла нас до кордону з Німеччиною. Далі водій сказав, що йому в інший бік.
Австрія.
Був вечір і ми сподівалися, що швидко виїдемо із заправки, де зазвичай не складно зловити машину. Та години минали, а майже ніхто не зупинявся. Один водій сказав, що підвезе нас, лиш піде купить собі щось поїсти в кафе на заправці, а потім проїхав швидко повз нас, ніби й не обіцяв нічого.
Після цього мама сказала, що повертаємося. Не вийшло, то не вийшло. Я пішла у вбиральню, трохи поплакала, витерла сльози й пішла далі шукати машину. Повертатися не могли, адже я ще не показала їй океан і Венецію. Була би з друзями – повернулися би. А з мамою – здатися було соромно.
Під ранок один водій погодився забрати нас звідти. Чоловік – родом із Молдови. Він пояснив нам, чому ми застрягли там на всю ніч. Кордон із Німеччиною був одразу за поворотом, й там тимчасово посилили контроль через біженців. Тому всі водії боялися брати нас у машину попри світлий колір шкіри й наявність усіх документів. Ті, хто казав, що їм в інший бік, казали неправду, дорога довго-довго не розгалужувалася й варіантів кудись звернути не було.
Нічні купання і сон під шум морських хвиль
Ми не брали з собою намет. Він досить важкий, і я боялася, що нам буде страшно так спати. Хоча, у попередній поїздці з друзями за майже аналогічним маршрутом ми спали саме в наметі у користувачів сервісу CouchSurfing.
Ми з мамою взяли лише спальники. Спали в них на Майорці біля самісінького моря. Мама купалася вночі, казала, що ще не бачила такого приємного моря, ніяк не могла наплаватися. Я тихенько сиділа на березі, намагаючись не хвилюватися за неї й не панікувати, хоч часто вона зникала з поля зору.
На пляжі було багато туристів у спальниках чи наметах, тож не було страшно. Ніхто нас не чіпав. На пляжі – безкоштовні душ і туалет, у нас були пляшечки з шампунем і милом, тому було досить комфортно. Погода була ідеальною.
Іспанія.
Для порівняння вирішили заночувати в хостелі – зовсім інші враження. По-перше, доводилося вчасно повертатися у хостел, хоча ми ще хотіли поплавати. Дорогою трохи заблукали й перенервували. У кімнаті були не самі, тому доводилося бути тихо, щоб нікому не заважати. А хотілося поділитися враженнями за день і скласти плани на завтра.
Нові враження для мами та бабусі
Ми також здійснили ще одну мрію – поїхали з мамою та бабусею у Відень і Прагу. Взяли тур, аби простіше. Вийшло не зовсім простіше, бо близько десяти годин стояли на кордоні. Але все ж таки задоволені. Та й недорого – десь 2 тисячі гривень з людини.
Бабуся розповідала, що коли раніше бувала в Празі, то була вражена, з якою витримкою стоять вартові на воротах, лише не пам’ятала, де саме це було. “Методом тика”, гугла і походеньок – знайшли. Вона тепер має фото з вартою біля воріт. І вона була рада, і нас емоціями зарядила.
У бабусі мрія – Рим, Ватикан, Ізраїль. Неймовірно хоче туди потрапити – здебільшого з релігійних мотивів.
Майорка.
З мамою і простіше, і складніше. 🙂 Мама хоче всюди. У Париж і знов на Майорку. Сподобався їй Кіпр. Хотіла би побувати в Індії (мій знайомий їздив туди туди зі своєю мамою). Їй подобається все, де є море й щось нове.
Подорожувати вдвох із мамою – зовсім не так як з друзями. Одного разу в Туреччині у мене була робоча нарада по скайпу. Я залишилася в квартирі, а мама поїхала в інше місто до моря. Інтернет був жахливий і я не могла нормально спілкуватися з колегами. За годину марних спроб мене відпустили. Сімок місцевих не було, подзвонити мамі не могла. Я побігла на вокзал – раптом, вона ще не поїхала. Приходжу – нема. Сіла на потяг, маючи гроші на квиток лише в один бік. У тому місті знайшла її, хоч вона й не очікувала, що я взагалі приїду. Все таки зв’язок між нами – краще будь-якого навігатора. 🙂
Надія Ковтан, спеціально для Varosh
Подорожі з рідними – це завжди незабутні емоції. Це можливість налагодити стосунки, провести більше часу з тими, хто нам дорогий.
І не важливо, чи ви їдете в тижневу відпустку екзотичними країнами, чи проведете вихідні в сусідньому містечку. Кожна мить у подорожі в компанії найближчих – безцінна.
Хочете поділитись вашою історією подорожі з батьками? Пишіть на the.varosh@gmail.com .
