Наталка Місюк – кримка, що має полтавське коріння. Популяризатора української мови, авторка книжок, тематичного застосунку для вивчення мови та популярного блогу про мову в усіх її виявах.
З дитинства й до переїзду у Львів, де вона мешкає понині, Наталка Місюк спілкувалася російською. Однак 10 років тому для неї все докорінно змінилося.
Про власний досвід переходу на українську мову, про те, якою є українська мова і чим вона пахне, про українські пісні як джерело любові – про це та інше йшлося під час зустрічі з Наталкою Місюк в Ужгороді.
Наталя Місюк
Бабусині казки українською в Криму і загадкова діброва
– Я переїхала до Львова у 2014 році, коли розпочалася російська агресія та анексія Криму. Тоді здавалося, що ситуація налагодиться за кілька днів, тож я переконала себе, що на цей час поїду до Львова у відпустку. Але вже за кілька днів зрозуміла, що до Криму не зможе повернутися. Чому Львів? Вибирала навмання туристичне місто подалі від кордону з росією.
З переїздом, власне, і відбувався мій перехід на українську мову, чи то пак, її згадування. Взагалі я думаю, що більшість українців, які послуговувалися російською, при переході українську мову згадують її як забуту під впливом пропаганди, російськомовного середовища чи інших факторів. Згадуючи мову, ми віднаходимо багато забутих скарбів, про це зараз багато пишуть і говорять. Ось як, наприклад, забуте свого часу слово «світлина», яке вже остаточно повернулося у вжиток.
В дитинстві та юності в Криму нам вистачало російської, щоб спілкуватися. Навчання української мови у школі сприймалося як тортури: завдання – нудні, уроки – сухі й академічні. Зате викладання російської мови було набагато кращим: ми мали більший контакт із учителями, більше різноманіття цікавих завдань і творів. Актуальної інформації, сучасної української літератури або добрих перекладів українською не було. Тож у тому віці ми не розуміли: навіщо нам українська потрібна.
Мені пощастило в цьому плані більше, адже я багато спілкувалася з прабабусею, родом із місцини на перетині Чернігівської та Полтавської областей. Вона прожила до 101 року, говорила своєрідною, притаманною її батьківщині говіркою. Прабабуся померла, коли мені було 8 років, але я добре пам’ятаю, як вона генерувала й розповідала мені казки. Дитячі, прості – про звіряток, ліс. Пам’ятаю, що ніяк не могла зрозуміти, що ж це таке у тих казках – діброва? Інтернету тоді не було, і довгі роки потому це слово залишалося для мене загадкою. Ті казки були чудовим досвідом, і зараз я теж працюю над серією книжок із дитячими казками.
Досвід переходу на українську і робота над книгами та застосунком
На шляху переходу на українську мені дуже допомагали люди навколо, я багато спілкувалася з місцевими, які охоче підказували, наприклад, як знайти лікаря або де яка крамниця. Маючи відповідний досвід, я завжди кажу переселенцям: найголовніше для швидкої адаптації – комунікація.
Також я намагалася читати сучасні книжки українською мовою. Небагато, зізнаюся щиро, бо для читання треба мати внутрішній спокій, рівновагу та сили.
Тож тепер усією своєю творчістю – у книжках, блозі, в застосунку – я намагаюся говорити просто й цікаво, акцентувати на найголовніших моментах в українській мові.
Скажімо, книга «Мова: таємниці відьом» – це 12 тем, які потрібно опанувати тим, хто бажає перейти з російської на українську, вловити мелодику та ритм української мови і потім за них триматися.
Я знаю, як при вивченні мови буває складно в якихось ситуаціях вчасно згадати потрібне слово. Тож у нашому застосунку є окрема гра для навчання швидкого згадування слів. Також є гра, покликана краще познайомити користувачів із говірками різних регіонів України: ми хочемо, аби люди не цуралися говірок, а пишалися ними. Всього ми нарахували 16 говірок, розробляючи застосунок.
Загалом у додатку є близько 9 ігор і 3 навчальні курси, один із яких – безплатний. Нині застосунком користується 125 тис. користувачів, які разом із нами закохуються в українську мову.
Зустріч із Наталкою Місюк в Ужгороді
Мова та її запах
Для мене українська мова – затишна, лагідна, лампова. Здається, лише їй, єдиній у світі, притаманні лагідні форми дієслів по типу «спатоньки», «їстоньки» або ж «воріженьки», «дітоньки». Мені дуже подобається така «забарвленість» лексики, можливість висловлювати емоції через цю мовну спадщину.
Разом із художницею Ксандрою Осініною ми спробували також втілити, як пахне українська мова: розробили парфуми «Інтонація». В них є аромати пшениці, яблук, чебрецю, абрикосу та свіжо спиляної деревини. Ми зібрали аромати, які асоціюються в українців із успіхом та радістю: от свіжо спиляна деревина – це ж нові меблі, новий ремонт, наче як нове життя. Пшениця взагалі для нас має сакральне значення. Яблука: ось ви зайшли до бабусі в гості, а там або яблука сушаться, або вам яблука дають із собою в дорогу.
Ми назвали їх «Інтонація», адже парфуми, як і мова, звучать. Тож це така гра слів: ми пропонуємо завдяки цим ароматам поринути в суть української нації (into nation – інтонація).
Як полюбити українську мову: рецепти від Наталки Місюк
Щодо лагідної чи жорсткої українізації – я не знаю, як правильно. Можливо, для різних людей працюють різні підходи. Сама я по-жорсткому не вмію і не хочу, тому мій підхід – лагідний. Чи достатньо тільки його? Напевно, що ні. Але ж є різні погляди: хтось бачить так, хтось – інакше, а отже, мають бути різні підходи.
Для мене найнадійніший спосіб відкривати для людей мову – через любов. Бо якщо примушувати людину говорити, то вона припинить це робити, щойно зникне джерело примусу. А якщо людина сама по-справжньому любить мову, то вона буде говорити нею завжди і з власної волі.
Якщо є бажання відчути українську мову, навчитися мови, треба багато говорити з людьми, для яких вона або рідна з дитинства, або які давно і вільно нею говорять.
Добре підспівувати: поки їдете в авто, прибираєте вдома, готуєте їсти. Для наших пращурів пісня взагалі мала велике значення, в рідному селі моїх бабусь і дідусів співали майже цілодобово. Бо ж робота в полі була монотонна, то що ще робити? Співати. Дитину вдома заколисати? Співати. Похорон – співали, на весіллях – співали. Це така велика насправді частина національного самовираження й культури.
Дивіться фільми українською, читайте українські книжки. Я за те, аби читати саме сучасні українські книжки: не маю нічого проти класики, і її теж треба знати й читати, але на етапі вивчення мови добре, щоб вона була «жива». Зараз є багато класної української сучасної літератури, є добрі переклади української.
В цілому ж, просто обирайте українською те, що вам буде цікаво слухати, дивитися і читати.
Якщо вам подобається те, що робить команда Varosh — підтримай нас донатом тут.
Тетяна Клим-Кашуба, Varosh
Фото: Наталка Радченко
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
