10 років тому Мар’яна Фісунова втратила свій дім через війну. А після початку повномасштабного вторгнення заснувала благодійний “Базар” в Ужгороді — подію, яка переросла у найбільший благодійний захід міста. Останній “BA3AAAR” відбувся на тенісному корті White Hills і поєднав десятки активностей: лекторій, лотерею, артпростір для дітей, фотозони за донат і DJ-сети. Прибуток пішов на допомогу з ремонтом Чинадіївському дитячому будинку та донати для ЗСУ.
Коли у 2014 році росія вторглася в Україну, Мар’яні Фісуновій було 17 років, дівчина ще навчалася у старших класах школи.
Мар’яна в Донецьку
“Від кордону з росією мій дім відділяв лише город. У перші ж години вторгнення, почалися обстріли, зайшла техніка, — згадує Мар’яна. — Я ще тоді зрозуміла, що таке окупація. Це травматичний досвід, який під час роботи з психологом завжди спливає — і завжди тригерить. Але я безмежно вдячна навіть цьому досвіду, бо він мене привів у ту точку, де я зараз”.
Донеччина
Мати Мар’яни викладала українську мову та літературу, та й загалом родина була проукраїнською:
“Я з дитинства відвідувала патріотичні табори, входила до організацій Спілки української молоді. Коли ми отримали погрози від місцевих жителів, із якими жили поряд, стало очевидно, що залишатися там максимально небезпечно. Ми зрозуміли, що маємо лише кілька годин, щоб зібрати найнеобхідніше у валізу й виїхати. Звісно, були люди, які поділяли нашу позицію, але не мали можливості покинути місто. Їм довелося потайки залишатися з Україною в серці”, — згадує дівчина.
Мар’яна у Спілці української молоді
Як і більшість майбутніх переселенців, родина виїжджала з думкою, що це ненадовго. Спершу планували залишитися в Маріуполі, потім у Харкові чи Дніпрі, але зрештою опинилися в Києві — там були знайомі, які запропонували допомогу.
“Без прописки ти ніхто”
Необхідність покинути дім стала лише початком вервиці випробувань. У Києві родина Фісунових зіткнулася з безліччю труднощів: пошуком житла, відновленням документів, але найважче — з упередженим ставленням.
У серпні 2014 року в ліцей, де навчалася Мар’яна, прилетів снаряд. Усі документи про навчання зникли — їх більше фізично не існувало: “Це стало великою проблемою, бо, приїжджаючи на нове місце, я не могла надати жодної інформації про себе: де навчалася чи скільки класів закінчила. На щастя, з часом до цього почали ставитися з розумінням. Спочатку це було складно, але потім запровадили закони, які дозволили продовжити навчання, знайти електронні архіви й відновити документи”.
Шлях до себе
Новий етап життя в Києві Мар’яна називає періодом адаптації. Вона вступила на біологічний факультет Києво-Могилянської академії:
“В університеті було легше знайти друзів, бо всі були “новачками”, всі були в новому середовищі. Але було боляче розуміти, що на вихідні хтось їде додому, хтось привозить пакунки від бабусь… А ти цього не маєш”, — згадує дівчина.
Уже з першого курсу Мар’яна почала шукати підробіток. У той час активно розвивалися українські бренди та маркети, з’явилися такі платформи, як “Всі свої”. Саме з таких маркетів розпочалася співпраця з брендами: дівчина допомагала їм представляти продукцію, згодом почала працювати в шоурумах.
Мар’яна з мамою
“Коли я закінчувала університет, зрозуміла, що обожнюю біологію, але далі йти цим шляхом — це не моє. На той момент я вже мала багато зв’язків і досвіду роботи у сфері моди, з одягом і брендами, тому вирішила рухатися в цьому напрямку, — пояснює Мар’яна. — Я продовжувала працювати на виставках, у шоурумах, але вже могла приділяти цьому більше часу. За кілька років досягла позиції бренд-менеджерки. Я розуміла концепції, як працює бренд, що для цього потрібно. І почала вести бренди, як окремі проєкти”.
Мар’яна Фісунова
Повномасштабне вторгнення
“Приблизно за місяць до початку великої війни ми з хлопцем поїхали у відпустку до Італії кататися на лижах. Дорогою назад проїжджали через Відень і зупинилися повечеряти.
До нас підійшов офіціант і запитав: “У вас скоро має початися війна з росією. Що ви про це думаєте?”
Ми були шоковані: “Яка війна?”. Так, у нас тоді вже була війна на сході. Але про повномасштабну ми навіть не думали. Та десь за тиждень-два з’явилося розуміння, що це неминуче, — згадує дівчина. Питання було лише в тому, коли саме це станеться.
Ми готувалися, наскільки це було можливо. За тиждень до подій повернулися до Києва разом із хлопцем і друзями. Але жити в постійному стані тривоги було нестерпно, тому ми розклали “тривожні валізи”, розуміючи, коли станеться — тоді й будемо діяти. Хотілося просто жити своїм життям”.
А потім настав той ранок: “Я прокинулася від звуків, які вже чула раніше.
Я розбудила хлопця і сказала: “Це воно”. Він спершу заперечив, що це потяг, адже ми жили біля залізниці. Але я наполягала: “Ні, це воно”.
Ми вийшли на балкон, відкрили вікно: звуки ставали все виразнішими. За 20 хвилин ми вже зібралися та вирушили на Закарпаття. Мій хлопець з Ужгорода, тож це було очевидним варіантом”, — згадує Мар’яна.
Переїхавши на Закарпаття, дівчина відчула, що знову опинилася на межі невизначеності: “Було складно зрозуміти, чим займатися і як допомогти. Я постійно читала новини, поки не зрозуміла, що це виснажує. Разом із подругою ми почали займатися гуманітарною допомогою на Гойди. Це рятувало мозок. Бо інакше ти постійно скролиш новини, не можеш відірватися. А так з’являлося відчуття, що ти справді щось робиш для своєї країни, допомагаєш, наскільки можеш”.
За два місяці Мар’яна повернулася до Києва. Вона продовжила свою роботу, а бренд — свою діяльність: “Після зникнення великих закордонних брендів відчувалося, що попри все люди мають потребу вдягатися, відчувати себе гарно, навіть у складних обставинах. І важливо, що вони свідомо обирали українське, підтримуючи вітчизняні бізнеси та виробників. Але минулої зими я зіткнулася з вигоранням. З’явилося нерозуміння: хто я, що робити далі”.
Так Мар’яна переїхала до Ужгорода, де залишався її партнер: “Я зрозуміла, що для нашого спільного життя краще бути разом. А ще мені потрібен був час і простір, щоб переосмислити себе, зрозуміти, хто я і чого хочу.
Ужгород у цей період став для мене дуже терапевтичним місцем.
Він допоміг знайти внутрішній спокій”.
Мар’яна не змогла покинути сферу моди, хоча й намагалася. Зараз вона працює стилісткою. Тривалий час дівчині було складно прийняти новий ритм життя після Києва. Ужгород здавався їй спокійним і медитативним, іноді навіть занадто:
“Спочатку це навіть дратувало, інколи дуже болісно. Але згодом я зрозуміла, що в цьому є своя краса: люди, які не травмовані пережитим, можуть жити по-іншому. Я не маю права злитися на них за це”.
- Читайте також: “Коли на маркеті я думала, що треба взяти паузу, я себе ненавиділа”: Саша Кость про збори для військових, депресію та мотивацію
Народження “Базару”
Ідея благодійного заходу під назвою “BA3AAAR” народилася у простій розмові з друзями:
“Я багато чула від подруг, що є потреба в просторі, де можна було б дати друге життя речам, які більше не носиш. Це те, що мені справді хотілося зробити. І тоді я зрозуміла, що в Ужгороді ще немає жодних централізованих точок, куди можна здати речі або передати їх безпосередньо тим, хто потребує допомоги. Тобто, все це має бути організовано через прямий контакт з конкретними місцями, — пояснює Мар’яна. — Немає такого простору, як “LASKA” у Києві, куди ти можеш просто принести свої речі, і де вже самі подбають про сортування, направлення або перепродаж.
Тоді з’явилася думка створити щось схоже на гаражний розпродаж, де люди можуть продавати речі, а вторговані кошти підуть на благодійність. Тому ми з подругами вирішили спробувати цей формат. Я зробила афішу, і до нас приєдналося багато людей”.
Тоді власники простору The Doors також підтримала ідею і надала місце для проведення події. Мар’яна згадує: “Це було щось цікаве для Ужгорода. Люди приходили, купували, ділилися своїми історіями. Ми тоді задонатили понад 30 тисяч гривень на збір, який робив Varosh для купівлі автівки ЗСУ. Я зрозуміла, що такі заходи мають величезний потенціал”.
Від гаражного розпродажу — до наймасштабнішої події
“Після гаражного розпродажу я зрозуміла, що такі події цікаві людям. А щоб зробити їх масовішими, треба долучити також і бренди — надати їм можливість теж брати участь з їхніми товарами.
Саме тоді Ілля Демидов та Андрій Бережний запропонували мені спробувати новий формат у закладі Культура:
“Ми зрозуміли, що можемо зробити цей проєкт цікавим, і змогли організувати перший BA3AAAR тут — у місці, де ми зараз записуємо інтерв’ю. Тоді я познайомилася з величезною кількістю локальних брендів. І досі дивуюсь, коли з’являються нові обличчя та нові бренди.”
“Ми хотіли створити простір, де люди можуть не лише допомогти армії, а й підтримати український бізнес. Одяг, прикраси, кераміка, книги — це не просто товари, а частина культури, яку ми зараз захищаємо”, — ділиться Мар’яна.
Команда збирає благодійні внески від відвідувачів за вхід на подію. Крім того, на другому маркеті ввели фіксовані внески від продавців: “Кожен продавець, який бере участь, платить за місце, але ці гроші ми використовуємо на організаційні потреби: обладнання маркету, монтаж, рекламу, поліграфію, — пояснює Мар’яна. — Це все потрібно, щоб зручно розмістити бренди, надати їм місце, запустити афіші.
Під час останнього маркету дуже багато дорогого обладнання нам надавали партнери та Департамент культури, молоді та спорту. Це було і покриття для кортів, і сцена та екрани, і стільці та пуфи, і безліч призів для благодійних лотереї та аукціону.
Коли ти розумієш, що всі куратори працюють на благодійній основі, діджеї грають безплатно, — це просто “вау”, що люди беруть участь на благодійній основі, і це неймовірно. Я безмежно вдячна людям, які долучилися”.
- Читайте також: 10 причин, чому варто поїхати відновлювати країну на БУР-табір: досвід журналістки та волонтерки Галини Гички
Труднощі та натхнення
Організація таких заходів — це завжди виклик. Дуже важко врахувати все, тож Мар’яна дуже хвилювалася перед подією на корті.
“Ми з командою ставили собі більші цілі. Ми сподівалися, що буде більше донатів, — ділиться Мар’яна. — Але, можливо, ми обрали не найкращий час: багато людей були у відпустках або за містом.
Зрештою, нам не вдалося зібрати ту кількість донатів, на яку ми розраховували. Ми зібрали приблизно стільки ж, скільки було на попередньому в ресторані Твоя Італія. Це трохи пригнічує. Але коли я озираюся назад і згадую, скільки було репостів, згадок та позитивних відгуків від учасників і відвідувачів, то розумію: це були більше мої особисті переживання і невиправдані ідеалізовані очікування. Так, потрібен час, аби це переварити. Але не привід поставити жирну крапку і говорити, що “більше ніколи”.
Попри труднощі, вона вважає, що ці заходи мають величезне значення.
“Це не лише про благодійність. Це про об’єднання людей, створення місця, де можна розслабитися і водночас долучитися до спільної важливої місії”, — наголошує Мар’яна.
Дівчина постійно повторює, що неймовірно вдячна волонтерам, музикантам та партнерам, які працювали на благодійних засадах: “Це завдяки їм BA3AAAR виріс із маленького garage sale у масові заходи в неймовірних локаціях міста”.
Саме це вона і мала на увазі, коли говорила, що попри все вдячна досвіду 2014 року. Саме він з рештою привів її в цю точку — де вона допомагає об’єднуватися навколо українських брендів людям, які прагнуть бути корисними суспільству. У місті, яке за 10 років прийняло тисячі переселенців.
“З 2014 року я, на жаль, втратила відчуття дому, — ділиться Мар’яна. — І де б я не жила, на жаль, не можу відчути, що це місце моє, що це назавжди. Але у своїх мріях я завжди бачу, що ми повернемо всі наші території. Що… колись я все-таки зможу приїхати додому. Привезти друзів і показати їм, що таке Донеччина, що таке Донецький кряж, що таке Азовське море”.
Донеччина
Якщо вам подобається те, що робить команда Varosh — підтримай нас донатом тут.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Катерина Майборода, Varosh
Фото: Марина Малютіна, Ніколетта Платонова, Яра Пожега та з особистого архіву Мар’яни Фісунової
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
