Початок війни запустив в Україні цілу хвилю стирання російських «міток»: у містах і селах скидають пам’ятники радянської доби, перейменовують вулиці і кожна громада підходить до цього по-своєму. Хтось вирішує ці питання руба і за тиждень місто вільне від «совіцьких» маркерів, а в інших громадах точаться гарячі дискусії довкола кожної вулиці.
Ужгород, поза сумнівами, відноситься до тих других: погруддя Пушкіну, встановлене на однойменній площі у 1979 році, перед тим, як його зняли з постаменту 8 квітня, останній день простояло з підписом «Джо Дассен». Мукачево, ніби продовжуючи змагання з обласним центром у дерусифікації вулиць, доволі швидко і рішуче зняло і Пушкіна, і радянський танк, що стояв на одній з площ. Процес перейменування всіх вулиць, які носять імена російських діячів, або нагадують про радянське минуле запустили керівники усіх громад краю.
В Ужгороді вже третій місяць щоп’ятниці тривають засідання комісії із перейменування вулиць, які довгий час були названі на честь російських чи радянських діячів політики, літератури та мистецтв, жодним чином не дотичних до Закарпаття та Ужгорода.
На початку березня перейменування вулиць в Ужгороді запустив Андрій Любка разом із групою однодумців. Вони систематизували назви вулиць, які мають російське походження — їх нарахували 50 — і виступили з публічним зверненням, під яким збирали підписи ужгородців. Зрештою це звернення передали в міську раду і таким чином запустився процес перейменування. До цього списку додалися ще 8 вулиць, які потребують декомунізації назви, тобто загалом на перейменування чекать 55 ужгородських вулиць Виглядає багато, але це менше 10% топонімів. Адже загалом в Ужгороді 654 вулиці — це нам підтвердили у міськраді.
«Коли ми лише почали формувати звернення і збирати підписи, то хотіли, щоб це було звернення від громадськості Ужгорода, без прив’язки до політики. — пояснив Андрій Любка. — Зараз почався етап вибору, на які саме будуть змінені російські назви вулиць і тут почалися суперечки. Але вони стосуються не самого факту перейменування, а саме вибору нової назви. Зараз намагаємося підібрати по вулицях найкращі пропозиції по назвах і тут уже, безумовно, є дуже багато думок. Багатьох людей заносить, вони виступають проти тієї чи іншої назви, місцеві жителі на тих вулицях самі не можуть домовитися, як би вони хотіли назвати вулиці. Їм найкомфортніше взагалі ніяк не змінювати назву. Тому це складний процес але він, на мою думку, рухається добре, тому що він об’єднав здорові інтелектуальні сили міста».
Вулиці Флоріана Заплетала та Адольфа Лібшера
Андрій Любка пояснив: комісія намагається підібрати нові варіанти назв вулиць вдумливо: “Десь намагаємося відродити історичну назву вулиці, якщо вона не якогось імперського, ідеологічного забарвлення. Десь пропонуємо назви на честь видатних ужгородців, які свого часу жили на тих вулицях чи взагалі в місті. Центральні артерії міста пропонуємо назвати патріотичними загально українськими назвами”.
Але навіть при такому підході виникає ціла купа питань: як підібрати нову назву для вулиці, щоб з нею погодилися і мешканці цієї вулиці, і історики, й інтелігенція міста?
Як не оминути увагою достойні імена? Як пояснити людям, що та чи інша історична постать вагома для міста і достойна бодай закарбування в назві вулиці міста, яке вона свого часу збудувала? Через ці моменти в мережах щоразу піднімається цілий вир критики, негативу і дискусій.
Вулицю Гвардійську на одному із засідань комісії запропонували перейменувати на честь подружжя лікарів Михайла та Оксани Ганичів, та ужгородці були незадоволені складністю запропонованої назви, особливо при її написанні англійською.
Пропозицію краєзнавця, ужгородця Михайла Марковича назвати одну з вулиць на честь знаного чеського історика, етнографа, фотографа, дослідника закарпатської української культури Флоріана Заплетала комісія підтримала і запропонувала його іменем назвати вулицю Рилєєва. Але містяни обурилися: мовляв, що за Заплетал?
Журналістка та досліниця історії Ужгорода Тетяна Літераті щоразу розповідає про постаті цих людей і про те, як вони долучилися до розбудови міста, чому увійшли в історію. Та це не гарантує відсутності критики.
«Після засідання по Ґалаґову, — написала вона, — просто схопилася за голову, коли побачила десятки коментарів типу “все життя живу в Ужгороді, а про вашого Лаудона не чула” і “шо за Адольф Лібшер, ще нам Адольфів не вистачало”».
Але попри те, що ім’я Адольфа Лібшера видалося багатьом містянам смішним чи обурливим, ця постать є важливою для Ужгорода. Як пояснює дослідниця архітектурної спадщини Ужгорода, учасниця спільноти «Uzhhorod Modernism» Ліна Дегтярьова, без Адольфа Лібшера не було би Малого Ґалаґова у тому вигляді, який ми маємо, і не було би того Ужгорода, який ми знаємо.
«Адольф Лібшер був у свій час дуже відомим і успішним урбаністом. Він створив перший урбаністичний план в історії Ужгорода, бо до цього місто розбудовувалося точково і без стратегії. Потрібно було спочатку осушити болото і впорядкувати русло гірської річки Уж, а потім збудувати з нуля вулиці і будинки. Завдяки цьому плану зберегли старий центр і збудували єдиний свого роду модерністичний адміністративно-житловий квартал у тій самій Європі», — пояснила Ліна Дегтярьова.
Квартал митців та науковців
Водночас, паралельно з критикою, ужгородці пропонують свої варіанти назв — відомих науковців УжНУ, медиків, акторів, які доклалися до розбудови закарпатського театру, просять більше жіночих назв. На зразок «компотного» району в місті пропонують створити з кількох вулиць мистецький квартал та квартал науковців та водночас визнають: в історії міста видатних імен значно більше, ніж вулиць, які потрібно перейменувати. Звичайно ж, не оминають увагою героїв нинішньої війни: ім’я Героїв Маріуполя отримає одна з центральних площ міста.
Мистецтвознавець Михайло Сирохман, який є членом комісії з перейменувань вулиць в Ужгороді, переконаний: гарячі дискусії ужгородців довкола запропонованих нових назв всього лише показують, що люди не хочуть змін.
«До нових назв звикають довго, — каже він, — навіть якщо це буде стара, історична назва вулиці. Щодо Адольфа Лібшера – то хто винуватий громадянам, що вони знають тільки одного Адольфа? Якщо висувати претензії до імені, то можна знайти їх і до імені Володимир, як звати президента-агресора. А те, що не знають Лібшера, то це якраз можливість дізнатися про нього. Всі хвалять, який гарний чеський квартал в Ужгороді, а про його автора не хочуть знати, не хочуть на поріг пускати».
В Мукачеві, до прикладу, з’явилася однією з перших вулиця Андрія Літуна. «Андрій Літун мав всього 38, — каже журналістка Тетяна Когутич. — Зробив кар’єру у 128-й бригаді до звання командира батальйону. Через свою освіченість мав позивний “Знавець”. На війні з 2014 року, був у всіх гарячих точках, вивів підрозділ з Дебальцевського котла, сам отримав важкі поранення. Зараз у березні воював на південному напрямку — підрозділ свій вивів, а сам вийти не зміг… Загинув як герой, знищив до 20 одиниць броньованої та до 18 одиниць колісної техніки, а також велику кількість живої сили. Похований на Алеї слави на центральному кладовищі в рідному Мукачеві. Пам’ятайте про нього щоразу, як йтимете чи їхатимете вулицею його імені. Бо саме так герої і не вмирають!».
«Найважчий етап слухань ще попереду»
Щоразу на засіданні комісія з перейменування визначає одну або декілька варіантів назв на кожну вулицю, потім на основі цих подань готується розпорядження про громадські слухання і там ужгородці, без прив’язки до якогось району міста, зможуть прийти і проголосувати. Після того, як громадськість на слуханнях проголосує за ту чи іншу назву вулиці, проєкт рішення виноситься на сесію міської ради і за нього вже голосують депутати. І тільки після цього міський голова підписує рішення і вулиця є перейменованою. Якщо ж ужгородці на слуханнях не підтримують запропоновану комісією назву, комісія буде змушена повторно проводити засідання з пошуку нової назви для цієї вулиці.
«Ми залучили (до обговорень з перейменування, — авт.) пана Михайла Сирохмана від мистецтвознавців, — розповів Андрій Любка, — пані Надію Керецман від істориків, пані Оксану Кузьму від філологічного факультету, вивчили пропозиції, які подали фізики, математики, медики та інші прошарки інтелігенції. Мені здається, що наша робота максимально конструктивна і фахова, тому добре, що ми не поспішили це зробити за одне засідання, а це процес, який триватиме близько півроку, бо ж сесія міськради, яка це все затвердить, відбудеться десь у кінці липня – в серпні. Це 6 місяців роботи реально не дурних людей. Вплив громадськості дуже серйозний, і тому я оптимістичний, але найважчий етап слухань ще попереду».
Відповідаючи на закиди ужгородців, мовляв міська рада не тими питаннями займається і замість перейменовування вулиць зайнялася б «реальною допомогою переселенцям та воїнам на передовій», Андрій Любка каже: перейменовування на часі, як і все те, що роблять професіонали і роблять якісно.
«Ця робота є частиною культурного спротиву і очищення міста, — каже він, — тому що часто мешканці вулиць, скажімо, Нікітіна чи Осипенко взагалі не знають, хто ці люди?.. І це просто одна з ознак окупації. Тому наше завдання позбутися цього і я дуже тішуся, що це роблять фахівці. І тут ні в кого немає принципових переваг: якщо хтось хоче назвати вулицю іменем професора УжНУ – супер! Якщо ж іменем Івана Мазепи – теж чудово! Головне те, що ще на початку березня ужгородці і влада міста зібралися і погодилися, що російських назв вулиць у місті не буде. Вони можуть називатися іменами чехів, угорців, євреїв, ромів, українців – тих людей, які розвивали і будували Ужгород чи Україну. Важливо зберігати пам’ять про цих людей».
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».
Зоряна Попович, Varosh
Інфографіка: Олег Олашин
