Рік пролетів швидко, пробиваючись крізь обстріли, блекаути та тривогу за наших захисників на лінію фронту. Підводимо риску під 2024-м та з великою надією переходимо у новий 2025-й. 

• 20 найпопулярніших матеріалів 2020-го на сайті Varosh
• Війна, місцевий колорит та нові ідеї. Найпопулярніші матеріали на Varosh-2023

Чим 2024 рік запам’ятався для Varosh?

29 лютого 2024 року Нацрада з питань телебачення та радіомовлення офіційно зареєструвала Varosh як онлайн медіа. Для нас дуже важливо працювати чесно і прозоро, і офіційна реєстрація нас, як медіа, ще один важливий крок для цього. 

З січня видання очолила нова головна редакторка — Діана Тищенко. Вона  успішно пройшла онбординг та додала до нашої стрічки більше лайфстайлу здорової людини. Наприкінці червня команду залишила наша директорка з розвитку Ірина Сов’як, яка була з виданням майже 2 роки. У квітні у команді з’явилася й журналістка Катерина Майборода. 

У 2024 році до нашої стрічки повернулася “Афіша”, яка інформує наших читачів про події, які відбуваються в Ужгороді на вихідні чи свята. Наприклад, наша підбірка до Дня Ужгорода набрала понад 4 тисячі переглядів. А наші редакторки стрічки новин Тетяна Клим-Кашуба та Зоряна Попович збільшили кількість якісних новин. 

У цьому році ми також запустили свою ініціативу “Суботній аукціон” та залучили друзів й партнерів, щоб зібрати 250 тисяч гривень на авто для батальйону Джохара Дудаєва, де служить закарпатець Остап Белей. 

Які новини найбільше читали на Varosh?

 Світлина ужгородської фотохудожниці Кетрін Кіш отримала срібло на міжнародному фотоконкурсі. Вся серія була присвячена забрудненню навколишнього середовища, а переможну світлину авторка зробила біля закинутого фонтану в центрі Ужгорода. 

У 2024 році з’явилися новини, що в Ужгороді відкриють свої заклади аж 2 відомі мережі ресторанів швидкого харчування. Спочатку стало відомо, що на проспекті Свободи, поблизу 16-поверхівки, почали зводити перший McDonaldʼs в Ужгороді. А невдовзі й KFC відкрили свій перший ресторан в Ужгороді. До речі, черги у день відкриття були немаленькі й теж підняли хвилю обговорення в місті. 

Не обійшлося й без новин про чергову незаконну забудову в історичному центрі Ужгорода. На цей раз громадськість протестує проти будівництва 13-поверхового будинку на Студентській набережній в Ужгороді. До речі, зараз активіст Олександр Ровняк ініціював черговий збір підписів проти зведення багатоповерхівки. 

В Департаменті культури Закарпатської ОВА цьогоріч представили список Амбасадорів Закарпаття, тобто людей, які популяризують Закарпаття на національному й міжнародному рівнях. Одним з них став також Дмитро Тужанський, співзасновник Varosh. 

І як без новин дипломатії. Цього року аж 2 закарпатці отримали високі дипломатичні посади — Іван Довганич очолив українське Посольство в Іраку, а Федір Шандор – в Угорщині. Відносини з цими країнами непрості, тож бажаємо землякам терпіння та професіоналізму у роботі. 

Які найпопулярніші тексти на Varosh у 2024 році?

Ще минулого року парафіяни ПЦУ та УГКЦ офіційно перейшли на григоріанський календар, але зі святкуванням Пасхи за юліанським. В той час, як церква МГКЄ на Закарпатті повністю перейшла на новий календар. Тож до Великодня 2024 року пояснювали читачам ці розбіжності у нашому матеріалі “Різдво — одне, а Великодня — два. Чому досі цей день ми святкуємо нарізно”. 

У квітні 2024 року Іван Попович, легенда української естради, відсвяткував своє 75-річчя на сцені Закарпатського муздрамтеатру. З нагоди свята поговорили з “отаманом Карпат” про Закарпаття, дружбу з Івасюком та окупацію його будинку під Києвом. 

Хранитель старовинного духу Ужгорода Юрій Руснак — ще одна легенда нашого краю. Лариса Липкань записала з ним чудове портретне інтерв’ю в антуражі Австро-Угорщини. 

Археологічні підсумки після розкопок руїн церкви Святого Юрія на території Ужгородського замку ми підвели разом з істориком Володимиром Мойжесом. У криптах знайшли монети, брошки, медальйони, які через персональні історії власників можуть розказати більше про історію регіону. 

Улюблені тексти редакції: вибір 2024 

Росана Тужанська, співзасновниця та CEO Varosh

— Поділюся кількома текстами у форматі переліку. Усі вони про одне й те саме, насправді: про силу, стійкість, про складні, але важливі рішення та про те, що людині може допомогти лише людина. Про те, що ми маємо чути одне одного, бачити та докладати всіх зусиль, аби зрозуміти усе, що почули і побачили, та спрямувати ці знання та відчуття на об’єднання, а не на пошук точок неприйняття.

• Як зі східного окопу на фронті тримати владу найзахіднішого міста в тонусі. Промова Олександра Волосянського на форумі Re:Open Zakarpattia

• Незламні захисники: історії військових у фотопроєкті Varosh
• Ігри нескорених на кріслі колісному: історія закарпатця Рустама Росул
• Війна тривалістю в життя: як живуть і про що мріють 10-річні ровесники війни

• Як війна змінює Україну та світ. Основні думки з лекції Павла Казаріна

• Я не вмію збирати дрони, але можу робити те, що вмію: Христина Єрем – про волонтерів-стоматологів на передовій

 

Діана Тищенко, головна редакторка

— Може помилково здаватися, що я з Varosh лише рік. Насправді ж, як читачка, з виданням я вже 11 років, тобто з часу його заснування, тож текстів, які я люблю, тут дуже багато. Моїми фаворитами у 2024 році стали два матеріали — про Юрія Руснака, хранителя старовинного духу Ужгорода та про об’єкти монументального мистецтва міста. І от вже пишучи це, розумію що в моєму виборі є суперечність, бо малий і затишний Ужгород Руснака та радянський модерністський Ужгород — це ніби два різні міста, але саме у цьому поєднанні місто є тим самим моїм варошем, який я безмежно люблю.

Галина Гичка, журналістка, менеджерка спільноти

— Якщо у мене зникає мотивація щось робити, або я дуже втомлена, то я відкриваю текст виступу лейтенанта Павла Величка на форумі ReOpen Zakarpattia. Ми щодня робимо свій вибір, головне не втрачати вдалині маячок чому й навіщо. І ця промова допомагає мені тримати у фокусі дійсно важливі речі. 

Інший текст, який хочу відзначити цього року, написав Михайло Маркови про життя та три могили першого й останнього Президента Карпатської України Августина Волошина. Як на мене, то і постать Волошина, і період Карпатської України недооцінені у нашому суспільстві. А це справді той приклад, який доводить, що закарпатці завжди були частиною України, боролися проти загарбників, навіть коли сили противника переважали. Врешті, маємо пам’ятати своїх герої, достойних гідного вшанування. 

Катерина Майборода, журналістка

— Найважчою, проте найціннішою для мене цьогоріч стала стаття «Спільна дорога: як громаді на Закарпатті вдається залучати переселенців до активної участі». Я теж ВПО, тому добре розумію, як важливо відчувати себе частиною нового середовища, і як важко на це наважитися. Ми розповіли реальні історії людей із Нижнього Селища, які змогли знайти спільну мову, працювати разом і підтримувати одне одного в умовах війни.

Ця стаття не лише про складнощі, але й про можливості. Мене вразило, як ініціативність переселенців і відкритість місцевих мешканців можуть зміцнювати громаду та допомагати будувати майбутнє, навіть у такі часи. Я вдячна героям тексту за їхню щирість і натхнення, а також команді, яка допомогла розповісти цю історію. Упевнена, що приклад Нижнього Селища здатен мотивувати інших.

Тетяна Клим-Кашуба, журналістка, редакторка новинної стрічки

— Одним із найважливіших авторських матеріалів, створених цьогоріч, для мене став перший у моєму житті літературний художній репортаж про справу Свидовця і планований на гірському заповідному хребті гірськолижний курорт. Перед нами стояло завдання у зрозумілій, “людській” формі розповісти, чим зумовлений багаторічний конфлікт, і чому сторони стоять на кардинального протилежних позиціях. Для цього ми з головною релакторкою Varosh Діаною Тищенко провели 2 дні у дорозі, ночували у Нижньому Селищі, й дісталися високогірного села Чорна Тиса. Текст я писала у жанрі, в якому до цього взагалі не працювала, і, здається, таки впоралася: матеріал був опублікований також у загальнонаціональному виданні NV і став для мене новим досвідом і, я б сказала, одкровенням.

Ще один надважливий текст, з яким пощастило працювати цього року – це матеріал про сервісний центр протезування у Сваляві Protez Foundation. Весь час, поки ми спілкувалися з керівництвом, персоналом центру та запротезованими в ньому військовими, мене не покидало відчуття, що я перебуваю лицем до лиця із суперлюдьми. Це враження не відпускає мене й понині. Направду, зараз я вважаю цей текст кращим із тих, які колись доводилося писати.

Зоряна Попович, журналістка, редакторка новинної стрічки

—  Кілька разів поверталася і перечитувала “Справа Свидовця: хиткий баланс між природою та людьми” — абсолютно атмосферний літературний художній репортаж колеги на контрастно гостру тему побудови на Свидовці гірськолижного курорту. 

Ще одна стаття, яка вразила і запам’яталась — про волонтерку Сашу Кость, яку багато хто знає як @shutymynya в інстаграмі. Раніше ми з Сашею кілька разів спілкувалися про її листівки із зображенням Ужгорода, про її книжкові маркети які вона влаштовувала аби зібрати кошти для наших воїнів на фронті. Те, що вона робить, надихає дуже багатьох ужгородців також активніше приєднуватися до допомоги ЗСУ, але цей матеріал — “Коли на маркеті я думала, що треба взяти паузу, я себе ненавиділа”: Саша Кость про збори для військових, депресію та мотивацію” — про зворотній бік волонтерства, про який зазвичай не говорять… І про те, як важливо підтримувати самих волонтерів, які дуже важко можуть переживати свій тягар.

Лариса Липкань, журналістка

—  Я страшенно люблю інтерв’ю, роблю їх сама і з задоволенням читаю матеріали колег. Цьогоріч їх було чимало на Varosh. Це захоплюючі мотивуючі історії про сильних незламних людей, які щодня роблять великі справи. Зараз на Закарпатті багато вимушено переселених українців, які створюють різні проєкти, розвивають громади, волонтерять і підтримують фронт. Серед таких виділю розповідь про дівчину з Донеччини, яку написала Катерина Майборода «Від кордону з росією мій дім відділяв город: історія засновниці благодійного «Базару» Мар’яни Фісунової. 

Інша розмова, яка читалася на одному подиху й викликала багато щемливих емоцій – «Чому військові люблять котиків? Владислав Товтин» від Галини Гички. Відомий закарпатський історик, екскурсовод та краєзнавець тепер служить у війську, досліджує Слобожанщину і радіє маленьким речам, які нагадують йому дім. 

Усі ці люди – уособлення сучасної України і вони неймовірні. І їх так багато навколо – лиш зумій помічати, радіти і пишатися.

Марія Расчупкіна, журналістка, менеджерка партнерств Varosh

Буду відвертою, із новин, які я переглядаю найчастіше на Varosh це партнерства. Не тому, що це мій напрям, а тому, що за майже два роки робити я кожен раз захоплююся історіями про український бізнес. Бо це історії про силу, креатив, витривалість і неймовірну адаптивність. Пишаюся цими людьми. 

Якщо говорити про цей напрям, то тут мій улюблений матеріал про те, як подружжя Артем та Вікторія Білаків розвивають на Закарпатті сіті-ферму з вирощування салатів та зелені “ЗеленьОК“. 

Разом з тим я захоплююся матеріалами моїх колег. Тим, як вдало вони обирають теми, пишуть цікаво і просто про складне і дають розуму їжу для роздумів. Дякую за матеріал про патрульну поліціянтку Марію Семенюк,загін якої займається на фронті евакуацією поранених. Це текст, який спонукає підтримувати, цінувати і дякувати. 

Люблю наші традиційні вже підбірки: куди піти на вихідних; ідеї подарунків; місця для пробіжок тощо. Така інформація дуже спрощує життя.

• Куди піти у Новому районі в Ужгороді: кафе, ресторани та паби
• Що подарувати на свята? 9 ідей для подарунків з Закарпаття
• Run, run, run: кращі місця для пробіжок в Ужгороді

З Новим роком, наші читачі! Здійснення мрій та планів, та нашого одного найзаповітнішого бажання!

З любов’ю, ваш Varosh!

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.