Депресія, тривожний розлад, посттравматичний стресовий синдром — це ті психічні розлади, які можуть виникати в українців у результаті війни, зазначають експерти ВООЗ.
Повномасштабне вторгнення росії в Україну триває вже 2,5 роки, і постійні потрясіння можуть призвести до негативних наслідків для психічного здоров’я. Навіть люди, які не перебувають безпосередньо в зоні бойових дій, не зазнають фізичних травм чи втрат рідних, щодня реагують на жахливі трагічні новини й емоційно переживають надскладні хвилювання. За таких обставин варто контролювати свій психічний стан, зокрема під наглядом психолога чи психотерапевта. Якщо ж такої можливості немає, помічними можуть стати прості практики самозаспокоєння, а також арттерапія. Що це таке, як працює, кому показана, чого варто остерігатися навіть під час безневинних занять, — спробували розібратися за допомогою фахівчині. Розповідаємо про найпопулярніші види арттерапії, доступні для мешканців Ужгорода, а також ділимося історіями педагогів, що проводять творчі заняття.
Уперше офіційно метод арттерапії був застосований 1938 року британцем Адріаном Хіллом, — розповідає психологиня з 15-річним досвідом роботи, голова ГО «Асоціація арттерапевтів Закарпаття», сертифікована гештальт-терапевтка Аніта Соскида, – Адріан був художником, свого часу довго лікувався від туберкульозу і, перебуваючи в диспансері, малював картини. Поступово до нього приєдналася невеличка групка пацієнтів, яких він навчав основам малювання. Згодом лікарі зауважили, що учасники цього гуртка почали показувати кращі результати й швидше одужувати. У психології це і вважається започаткуванням методу арттерапії для покращення психоемоційного стану.
Аніта Соскида після закінчення навчання в одному з арттерапевтичних проєктів у Івано-Франківську зацікавилася цим напрямом та вирішила його розвивати на Закарпатті.
А вже нині в Ужгороді є достатньо активностей і просторів для занять творчою діяльністю. Про деякі з них розповідаємо.
Юлія Єгорова-Рогова – ужгородська керамістка і художниця-експериментаторка. Окрім власної творчості, у своїй студії вона проводить приватні майстер-класи з ліплення глини. Попит на цей вид арттерапії останнім часом став дуже популярним. Люди записуються поодинці, парами, невеликими групами, навіть цілими класами, щоб пом’яти природний матеріал і зліпити якийсь предмет.
Уроки гончарства Юлія проводить уже багато років. Найбільше учнів її невеличка студія прийняла в перші дні повномасштабної агресії росії проти України. Випадково виявилося, що студія Єгорової-Рогової знаходиться в одній будівлі з рестораном «Дельфін». Наприкінці лютого 2024 ресторатори об’єдналися й створили тут гастрономічний хаб для вимушених переселенців, що масово прибували до Ужгорода. Мистецький простір перетворився на хостел і садок, доки батьки намагалися владнати справи з поселенням, документами, подальшою евакуацією. Юлія пригадує, що багато хто приходив дуже збудженим, інші — з порожніми очима. Глина допомагала «заземлитися», відчути тіло і повернути контроль над своїми відчуттями.
— Це було інформаційне і реабілітаційне місце. Ми пояснювали, куди і як дістатися, співпереживали, заспокоювали. Було таке, що 50 людей записувалися на гончарство. Майстер-класи проходили безупинно із 7-ї ранку до 10-ї вечора. У цьому хаосі індивідуально не було можливості працювати, але це дуже зближувало й об’єднувало.
Сьогодні звичні заняття студії відновилися. Попит на гончарство не припиняється. До Юлії приходять по релакс, магію творення, перемикання уваги, за приємними тактильними відчуттями.
— Я думаю, це як відродження, регенерація, прагнення до витоків, глибин культури. Глина – колодязь світової інформації, звідки можна багато черпати. Вона заспокоює, розслабляє, дає можливість повернутися до нормального дихання, відчуття себе, знімає спазм. Це звичайні життєві рухи, які допомагають морально знесиленій людині повернути собі себе.
Якщо довго розминати глину в руках, через певний час ти відчуєш, як вона м’якне, підкорюється, стає піддатливою. Потім шматок природного матеріалу набуває форми, втілюється в ідею. З-під рук виринає витвір. Цей творчий процес захоплює і занурює в себе.
Юлія Єгорова-Рогова розповідає, що глинотерапія також підходить військовим, які проходять відновлення після контузії чи поранення. Часто вони навідуються до студії або ж художниця проводить майстер-класи у палатах госпіталю.
Сюди приходять люди, що через війну втратили орієнтири. Іноді навіть одного заняття достатньо, щоб отримати таке бажане заспокоєння.
Юлія каже: через дотик людина вивчає світ, пригадує забуте. І через ці імпульси можливо повернутися в дитинство.
— Мене особисто це дуже рятувало. Коли через стрес уже несила було дихати, я тікала в ліс або поле, лягала на землю і просто дивилася в небо. Мені допомагало. Земля, глина повертає до витоків дитинства і дарує відчуття захищеності.
Художник Едуард Приходько 7 років викладає образотворче мистецтво для дітей в артстудії «Небо». За його спостереженням, із початку повномасштабної війни попит на заняття з малювання збільшився втричі. Тепер серед маленьких студійців чимало представників окупованих або ж прифронтових регіонів.
— На щастя, — зазначає вчитель, — діти швидко адаптуються до нових реалій, вливаються в колективи, зав’язують дружні стосунки з однолітками і педагогами. Часто на уроках вони спілкуються між собою і я чую їхні розмови. Від усвідомлення того, через що вони пройшли і продовжують жити в країні, де регулярно звучать повітряні тривоги, стає моторошно. Запам’яталося, як 11-річна дівчинка переказувала розмову своєї мами з подругою. Та виїхала до Парижа, але хотіла, щоб Україна капітулювала перед росією, і заспокоювала подругу-землячку: «Скоро в наше місто ввійдуть росіяни на танках і всіх звільнять, все буде добре». «Уявляєте? — обурювалася тоді дівчинка. — Вона втекла за кордон, але хоче, щоб наше місто захопили росіяни». Діти все чують, розуміють і по-своєму переживають. І навіть коли здається, що вони нормально все сприймають, ніхто не знає, що вони відчувають насправді.
Якось в артстудії «Небо» провели експеримент. Застелили клас клейонкою, принесли багато широкоформатних ватманів, фарби і запропонували дітям абстрактно зобразити свої відчуття. Дозволялося робити що завгодно: розливати фарбу, малювати із заплющеними очима, змішувати і розмащувати кольори руками. Дітей дуже захопило заняття. Вони галасували, реготали, були брудні і радісні. Малювали переважно абстракції. Це вийшла чудова різноколірна спільна робота. А плями на одязі – ніщо у порівнянні зі щастям, яке отримали діти в результаті.
— Моє завдання – залучати учнів у мистецтво, зацікавити їх, виховувати смак, відволікати від тривожних думок. Ми вивчаємо закони композиції, пропорції, кольорознавства, світла і тіні. Не обов’язково в майбутньому вони стануть художниками, але знатимуть, що є сфера, в яку вони можуть поринути й відпочити. Або ж належним чином оцінити старання інших людей, які займаються творчістю професійно. Знатимуть, як вийти з тривожності, досягти стану гармонії.
Академічний камерний хор «Кантус» із 1985 року виконує класичні духовні твори. Головний диригент і художній керівник колективу Еміл Сокач каже, що на його концертах люди плачуть та відчувають очищення.
Те, що музикотерапія може бути ефективною для зменшення симптомів депресії та тривоги, особливо в поєднанні з іншими формами терапії, доводять відповідні дослідження. Дію музики на емоційну сферу людини вивчали Піфагор, І.Кант, Г.Лейбніц та інші філософи.
Для своїх виступів «Кантус» обирає найкращі акустичні майданчики, аби слухачі на повну могли насолодитися хоровим звучанням. Ефект від концертів виявляється надзвичайним.
— Під час наших програм часто люди занурюються в себе, переживають якісь складні емоції. Мелодія створює особливе сприйняття. У наш час все заглибилося, загострилося і терапевтичний ефект очевидний – музика лікує. Завдяки звукам найглибші струни в душі зачіпаються і бринять.
Він радить людям у стресових станах шукати свою терапію. Це не обов’язково повинна бути музика, а будь-яке інше мистецтво. Якщо ж ви не вважаєте себе меломаном, спробуйте просто прийти на концерт. Не зациклюйтесь на звучанні, відпочиньте або подумайте про щось, що вас хвилює і дайте волю емоціям. Якщо зумієте відчути полегшення після концерту, терапевтична дія музики відбулася.
Рудольф Дзуринець – керівник і актор Закарпатського обласного музично-драматичного театру ім. братів Шерегіїв. У 2022 році пішов на фронт, служив розвідником у 101 окремій бригаді ТРО. Отримав поранення, лікувався в Бахмуті, Павлограді, на Закарпатті. Згодом був демобілізований і повернувся на роботу. Торік Рудольфа призначили директором театру. Свою діяльність на новій посаді він присвятив якісним змінам, творчому розвитку колективу, ремонту будівлі та допомозі ветеранам. Одним з ефективних способів відновлення психічного здоров’я військових Рудольф вважає соціалізацію і театральну творчість.
— Я сам ветеран і пам’ятаю свій післявоєнний шлях. Проходив певну реабілітацію досить довго. Зараз на Закарпатті лікується багато поранених бійців зі всієї України. Я їх відвідую в лікарнях, запрошую до нас на вистави і вони почали приходити.
Театр і війна безпосередньо пов’язані, — розмірковує Дзуринець. Цитата Вінстона Черчилля тут дуже влучна: «Якщо економимо на культурі, то за що ми тоді воюємо?». Мистецтво і культура — код нації, наша самоідентифікація. Тому росіяни так намагаються це знищити. Ці важливі сенси ми закладаємо в наші вистави. А ще спостерігаємо терапевтичну дію мистецтва.
— Театр занурює глядача в певну атмосферу, запропоновані режисером обставини. Ми маємо різножанровий репертуар на малій і великій сценах, від української класики до закордонної драматургії. Спочатку мої пропозиції відвідати вистави поранені хлопці скептично сприймали. Але проглянувши кілька постановок, відчули, як це їх “переатмосферює”, занурює в зовсім інший світ, інші емоції, ти починаєш дивитися на життя з іншого ракурсу. До того ж на відміну від кіно, театр – живе мистецтво. Енергетичний контакт між актором і глядачем очевидний. Це надпотужна арттерапія.
За нинішніх умов театрали спостерігають попит на свою діяльність, готують прем’єри, залучають до роботи внутрішньо переміщених осіб. Театр збирає аншлаги, а керівник отримує багато відгуків від глядачів, зокрема ветеранів. Коли ти лежиш у палаті і постійно обговорюєш з побратимами події війни, мимоволі світ звужується до розмірів госпіталю. Зміна обстановки, занурення в дію театральної п’єси, проживання життя персонажів позитивно впливають на перевтомлену психіку. І це стосується не тільки військових, а й усіх, хто стикається з наслідками емоційної напруги та перевтоми. Актори ж, за словами Дзуринця, відчувають енергетику зали і ще більше викладаються на сцені.
«Пані» — назва групи, яку під час пандемії Covid-19 для дорослих жінок створила керівниця відомого в Україні і за її межами художнього колективу «Студія сучасного танцю «Бліц» Олена Камінська. У той період багато людей переживали обмеження у спілкуванні, відчували погіршення фізичного й емоційного стану. Сама Олена також важко перенесла захворювання і для відновлення тіла застосовувала різноманітні практики. Накопиченим досвідом хореографка вирішила поділитися з жінками, які шукали способи покращення свого стану. Так утворилася група «Пані».
— Стан психологічної напруги у людей зараз дуже високий. Терапія може бути не тільки медикаментозною. Люди, які шукають інші способи собі допомогти, приходять до нас, — зазначає Олена.
Заняття тривають годину і відбуваються тричі на тиждень. Спочатку відвідувачі танцювальної групи пропрацьовують тригерні точки, щоб розслабити плечові суглоби, шию, зменшити тиск. Далі відбувається робота над покращенням постави, відчуттям балансу. Рухи об’єднуються у танцювальні зв’язки.
— Під час стресу організм виробляє кортизол — так званий гормон стресу. Цей гормон дає команду «Біжи!». А команди “Стоп” цьому процесу в наших реаліях немає, бо ми перестрибуємо від однієї жахливої події до іншої. Стресові емоції звалюються на нас звідусюди, організм працює на самозбереження. Довго перебувати в такому стані небезпечно. Якщо кортизол ввімкнений постійно, починають «горіти» інші системи.
Найкраще допомагають стабілізуватися в критичних ситуаціях дихання і медитація. Також вивільнення емоцій відбувається через рух – ходу, гімнастику, танці. Педагогиня радить дослухатися до свого організму, бо він найкраще підкаже, що робити і як собі зарадити.
Танці – велике надбання людства, яким користувалися ще наші пращури. Музика, хореографія задіюють багато систем в організмі людини. «Якщо мозок – наш комп’ютер, то душа – емоції, — образно пояснює Олена Камінська. — Танці покращують психологічний стан, повертають до себе. Це так важливо у складний час».
Якщо ви протягом певного часу спостерігаєте у себе симптоми, що можуть вказувати на погіршення психічного стану, як от – тривале пригнічення, тривожність, зміна апетиту, зниження активності, безсоння, апатія, постійна втома – необхідно звернутися до спеціаліста.
На основі психологічних тестів фахівець визначить, яке лікування або вид психотерапії обрати. Якщо ви самостійно шукаєте способи розслабитися, спробуйте скористатися кількома рекомендаціями:
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Якщо вам подобається те, що робить команда Varosh — підтримай нас донатом тут.
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Каріна Асад
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.