Авторка: Анна Сєдих
За офіційними статистиками словацької прикордонної поліції кількість українців у Словаччині налічує приблизно 42 тисячі. Це становить майже половину всіх іноземців з інших країн. Я вже чотири роки навчаюся в Словаччині й сама зустрілася з упередженим ставленням у державних установах, на роботі і просто на вулиці. Навколо України вибудовано стійку систему стереотипів про контрабанду, «заробітчан» та подібність до Росії. Саме вони згодом призводять до дискримінації та упередженого ставлення. Найвразливіша група українців, які страждають від цього найбільше ― трудові мігранти, яких незаконно використовують роботодавці й агенції з працевлаштування. Я поговорила із юристкою та засновницею громадської організації «SME SPOLU» Анною Швачкою про проблему дискримінації українців у Словаччині.
Організацію «SME SPOLU» Анна заснувала у 2014 році. За час існування вони надавали гуманітарну допомогу Україні, брали участь у ярмарках для збору коштів та долучилися до проєкту NDI з протидії ксенофобії. Минулого року вони підтримали дві лікарні під час першої хвилі коронавірусу та зібрали іграшки для дитячих будинків Виноградівського району. У 2017 році організація долучилася до проєкту «Multicultural fest» в Братиславі, де представила українську культуру та провела низку дискусій про події в Україні.
Далі пряма мова Анни.
Під час коронавірусу діяльність організації «SME SPOLU» призупинилась. Я вступила на магістерську програму «Верховенство права для розвитку» університету Лойола в Чикаго і це забирає майже увесь мій час. Дискримінація є однією з наших головних тем в університеті. Свою дипломну роботу я б хотіла присвятити захисту прав наших заробітчан у Словаччині. Зокрема тих, хто працює там нелегально.
Як дискримінують українських трудових мігрантів
Зараз я багато думаю про дискримінацію заробітчан. Чи пов’язана вона з тим, що ми українці або з тим, що люди самі погоджуються працювати на невигідних для себе умовах. Люди нам дуже багато розповідали про те, як їх незаконно звільняють, не дають можливості отримати відпустку, відшкодування за лікарняні, чи за втрату здоров’я пов’язану з роботою. Такі соціально економічні права тут активно порушуються. Та стоїть питання чи порушуються вони тому що ми українці, або ж тому що ми представники третьої країни, яка активно заходить на ринок праці в Словаччину. Чи є тут якийсь національний компонент, чи просто соціально-економічні обставини, які нас у цю ситуацію ставлять.
Сьогодні розвинувся бізнес формальних і неформальних агенцій, які привозять на заробітки людей нелегально. Люди не мають потрібної кількості документів, які дозволяють їм самостійно й повноцінно працювати й навіть знаходитись у Словаччині. Є безліч різних схем, але я розповім про найпоширенішу. Як правило, агенти є довіреними особами в міграційній поліції. Часто робітники узагалі не знають цього й підписують документи, не знаючи мови або ж просто підписують пусті аркуші паперу. Після цього робітник фактично залежить від агента. Від того, чи буде трудовий мігрант депортований чи ні, чи буде легалізований чи ні.
Коли люди приїжджають на роботу, то умови проживання часто можуть не відповідати дійсності. У таких ситуаціях немає кому поскаржитись. Бо часто, якщо є словацьке ID, то воно в агента. Якщо воно видається мігранту, то це теж не змінює ситуації, адже саме агент має довіреність представляти його у всіх інституціях. Робітникам часто не платять зарплату, або з цієї зарплати забирають відсотки за посередництво. Часто оплата надходить на українські банківські картки, що теж є незаконним, або ж її узагалі отримує агент. Змінити ці умови мігранти не можуть, поскаржитись теж. Якщо ж з’являється бунтівник, то агенти звертаються до поліції із заявою, що робочий звільнений або немає в плані далі залишатись у Словаччині. У такій ситуації мігрант має виїхати. Заробітчани неадекватно залежать від агенцій. Україна має посилити цей контроль, адже переважна кількість цих агентів ― саме українці. Іноді я непевна, чи називати це дискримінацією. Ми самі заганяємо себе в скруту.
В Україні організації, які займаються працевлаштуванням за кордон мають ліцензію від Міністерства соціальної політики. Така ліцензія підтверджує факт, що вони роблять це легально. На жаль, навіть серед цих ліцензованих агенцій є приклади ввезення груп людей незаконними схемами.
По-перше має бути посилений контроль із боку України, по-друге мені здається, що цю ситуацію важливо моніторити в Словаччині і просто про неї говорити. Це важка тема і важка категорія людей, бо вони всі бояться про це казати. Можуть розповідати лише коли повертаються в Україну, або в емоційному й гострому стані, коли хочеться кричати від несправедливості.
Як вона проявляється
Дискримінація тут насамперед у тому, що застосовуються нелегальні шляхи працевлаштування, а звідси наслідки ― ненормований робочий день, оплата менша, ніж мінімально передбачена словацьким законодавством, відсутність відпусток, лікарняних, забезпечення житлом. Коли ці люди залишаються без документів, без прав, без трудового договору на руках, вони не можуть реалізувати свої права. Тут залежить від агента та роботодавця й наскільки вони будуть дотримуватися своїх обіцянок. Часто люди не шукають допомоги, тому що бояться, що їм узагалі перестануть платити, або ж депортують.
Поодинокі випадки прояву дискримінації траплялися й на заходах від нашої організації «SME SPOLU». Було декілька неадекватних та агресивних випадків, коли люди до нас підходили й говорили, що ми фашисти. Одного разу в нас вихопили прапор і відкинули в бік сміття. Це були такі поодинокі випадки, які ніколи не доходили до скандалу. Ми завжди намагалися реагувати спокійно та не йшли на конфлікт. Часто дискримінація проявляється в школах. Я б зі свого боку не бачила в цьому якоїсь національної складової. Імовірніше це пов’язано з тим, що в багатьох школах вчителі просто не хочуть мати додаткове навантаження і вчити іноземців. Важко сказати, чи є тут саме українська специфіка.
Шляхи вирішення проблеми
Зараз я працюю як культурна медіаторка українців у Словаччині в IOM. Моя функція ― забезпечувати аудиторію для зустрічей та підтримувати зв’язок із громадою. Це міжнародна організація, яка входить у структуру ООН і займається дослідженням міграційних процесів. У них є проєкти, які надають можливість безкоштовно вивчати мову, консультуватися з юристами, консультувати написання резюме. Я запропонувала створити проєкт, який би давав змогу зустрічатися з мігрантами та розповідати про їхні права. Ми привозили словацьких юристів до місць компактного проживання наших заробітчан. Як правило ці люди живуть в окремих гуртожитках близько до виробництва та не завжди в населених пунктах. Ці зустрічі були досить успішними. До нас звернулося набато більше людей, ніж ми очікували. На жаль, оскільки зараз усе онлайн, то цей проєкт тимчасово призупинено.
Щоби протидіяти дискримінації треба активніше презентувати Україну. У Словаччині дуже не вистачає сучасної української культури. Про нас майже нічого не знають і саме це є головною причиною дискримінування. Варто запрошувати українських митців та діячів культури та багато розповідати про нашу сучасність. На упереджене ставлення щодо України також впливає російська пропаганда. Росіяни комунікують набагато більше, ніж ми. Словаки готові слухати й чують того, хто до них говорить. На жаль, ми робимо це не так активно.
Авторка: Анна Сєдих
