Військові, волонтери, підприємці, митці, медики та урбаністи – ті, хто тримає стійкість Закарпаття під час війни і формує його завтрашній день. У четвертій частині – історії про 20 людей, які надихають і не дозволяють опустити руки.

Військові

Костянтин Кашула

Ветеран і капітан команди адаптивних видів спорту CS Gladiator Костянтин Кашула перетворив особисту травму на інфраструктуру підтримки інших.

Костянтин пішов на фронт добровольцем у вересні 2022 року. Отримував військовий вишкіл у Великій Британії, брав участь в боях у Горлівці, Майорську і Бахмуті. Під час одного зі штурмів міна вибухнула всього за 5 метрів від Костянтина: він отримав кілька важких поранень. Після численних операцій, ампутації ноги, протезування та реабілітації він розвиває адаптивний спорт у краї як дієвий шлях повернення ветеранів у цивільне життя.

Олександр Шершун

Олександр Шершун – гід, історик, голова Асоціації фахівців туристичного супроводу Закарпаття, радник мукачівського міського голови з туризму, нині військовослужбовець 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. Він – один із організаторів фестивалю середньовічної культури “Срібний Татош” і натхненник скульптури кота в рицарському обладунку у Хусті. У туризмі його асоціюють із системною промоцією регіону: від музеїв і маршрутів до міських символів.

Служба змусила подивитися на попередні проєкти з відстані, переосмислити усе, чим займався раніше.

– Коли дистанціювався від місцевих проєктів, зрозумів, які з них потрібні і життєздатні, а які ні. У наступні роки маємо зрозуміти, як повернути людей, які через війну виїхали з країни. Також маємо визначитися, як економічно розвиватися без шкоди для екології. А ще вже зараз треба дбати про адаптацію ветеранів, якісну інтеграцію до цивільного життя,  – каже він.

Ганна Штефанюк

Ганна “Касатка” Штефанюк – військовослужбовиця батальйону “Закарпатські Шаркані”. До повномасштабної війни – топменеджерка у одній з найбільших ювелірних компаній країни, а з лютого 2022 року – у строю. Ганна з нуля опанувала військову спеціальність, здобула звання сержантки і взяла на себе критично важливу, але зазвичай “невидиму” ділянку – документообіг і облік особового складу підрозділу. Вона називає свій вибір “покликом крові”:

– Ми з чоловіком 25 лютого пішли здавати кров, а повернулися вже з мобілізаційними розпорядженнями.

– Я би могла звільнитися з війська і зараз, оскільки маю неповнолітню дитину. Але я відчуваю – мушу зробити все від мене залежне, щоб моя совість була чиста. Тож поки я тут потрібна, не можу взяти і все кинути. 

Волонтери 

Володимир Штефан та Олександр Гимба

Володимир Штефан та Олександр Гимба – підприємці, які до війни працевлаштовували людей за кордоном і системно волонтерили для дитячих будинків і малозабезпечених. Ще у 2019 заснували на Закарпатті міжнародний благодійний фонд “Тетраландо”, який об’єднав волонтерів та меценатів з 6 країн.

Сьогодні роботу благодійного фонду сьогодні забезпечують 23 людини. Це дуже різні люди: від студентів – до бізнесменів-мільйонерів з США, Чехії, Німеччини, Іспанії, Естонії та, звісно, України.

Крім військових, фонд також допомагає ВПО, дітям із малозабезпечених сімей у прифронтових областях – одягом, взуттям, побутовою хімією. Віднедавна зайнялися ще й логістикою 3D-принтерів, які використовують для створення протезів, частин дронів, різних запчастин.

У 2025 році в межах ініціативи “Безпечна операційна для кожного госпіталю” фонд доставив понад 120 тонн хірургічних наборів для цивільних лікарень і військових госпіталів по всій Україні. За оцінкою фонду, це 150 тисяч збережених життів. 

Бізнес

Олег Островерх

СЕО та співвласник ІТ-компанії PettersonApps Олег Островерх за кількарічну історію свого бізнесу довів, що головне – це люди і команда. Своїх колег, які долучилися до війська, у компанії підтримують постійно:

– Це наша внутрішня позиція, щоб кожен відчував підтримку та свою важливість для команди, – каже Олег.

Його стратегія – розвивати ІТ-культуру не в мегаполісах, а у маленьких містах: перший офіс відкрили в Ужгороді, далі – у Дрогобичі. Сьогодні це міжнародні проєкти й стабільна команда для близько 170 людей.

Після початку повномасштабної війни не втратили жодного замовника – завдяки чесній комунікації та технічній підготовці. Цей підхід утримує таланти в регіоні й піднімає планку сервісу, доводячи, що й з маленьких міст, Ужгорода та Дрогобича, можна робити глобальні продукти.

Наталя Пукшин

Президентка Асоціації “Виробники лохини України”, засновниця підприємств “Блу Беррі” на Закарпатті та “Тарасів обрій” на Черкащині Наталія Пукшин стала свого часу однією з перших, хто вирішив вирощувати на той час цю маловідому та малопоширену ягоду в Україні. Плантація лохини “Блу Беррі” у Великих Лучках поблизу Мукачева розміщується на 120 га. Компанія створює робочі місця, як на постійній, так і на сезонній основі, активно донатить на військо.

– Кожен раз я кажу своїй команді: “Працюймо так, щоб сплатити стільки податку, аби держава могла закупити хлопцям і дівчатам на передову все, що треба”. Тільки у 2024 році “Блу Беррі”  сплатили 16,5 млн гривень податків.

У лютому 2025 Наталія Пукшин та партнери з галузі заснували першу Асоціацію “Виробники лохини України”, щоб об’єднати зусилля та єдиною силою виходити на міжнародні ринки.

– Для того, щоб вийти на міжнародний ринок сильним гравцем, потрібно створити команду партнерів, а не команду конкурентів. На міжнародному ринку місце знайдеться всім, – каже Наталія.

Михайло Сливка

Михайло Сливка – засновник стоматологічних клінік “Естет” та “Сливочка”. Його професійна філософія проста і переконлива: “Впевненість у собі – це теж здоров’я”. Від початку повномасштабного вторгнення клініка працює без перерв: команда продовжує робити те, що вміє найкраще – комплексну реабілітацію зубощелепної системи.

У “Естеті” будь-який військовий може отримати хірургічну допомогу, імплантацію та ургентні втручання безоплатно; безоплатно лікують і членів родин військових, зокрема дітей загиблих. Сам Михайло раз на місяць оперує в Києві, щоб закривати складні запити пацієнтів, які потребують саме його втручання.

Паралельно він просуває ідею відповідального бізнесу: замість “оптимізації” податків перевів практику у формат ТОВ, офіційно працевлаштував 33 людей і публічно задекларував позицію, що “найкращий донат – це чесні податки”.

Суспільство, культура, мистецтво, література, освіта

Євгенія Напуда

Євгенія Напуда – культурна менеджерка, завідувачка відділу проєктної та соціокультурної діяльності Закарпатської обласної бібліотеки імені Ф.Потушняка, Амбасадорка Закарпаття. Вона послідовно вплітає бібліотеку в життя міста.

З початком повномасштабної війни зрозуміла, що бібліотека не може стояти осторонь і просто бути закритою в часи, коли стільки людей потребували підтримки, тепла та допомоги.

“Ми з колегами намагалися створити тут простір, де є комунікація між практично всіма членами громади, партнерськими громадськими організаціями, владою. Ми хотіли, щоб бібліотека стала третім місцем для людей на рівні “дім-робота-бібліотека”. І коли почалась велика війна, ми з колегами зрозуміли – нам вдалося це зробити…”, – розповідає Євгенія.

Тут сортували й здавали на макулатуру російськомовні видання, збирали українські книжки для фронту та для дітей за кордоном, зокрема для бібліотек, запускали соціально-культурні ініціативи на кшталт Tatohub.

– Нині бібліотека – це не тільки про книги. Книги складають десь 50% роботи бібліотеки, а все решта – це громадська, просвітницька, соціокультурна діяльність, – переконана Євгенія.

Мистецька формація “Відкрита група” – Юрій Білей, Павло Ковач, Антон Варга

Вихованці ужгородського мистецького середовища, які у 2012 році у Львові заснували колектив. Далі – спеціальна відзнака та головна нагорода PinchukArtPrize у 2014 та 2015 роках, участь в Українському павільйоні на 56-му Венеціанському бієнале, кураторство Українського павільйону на 58-му, а у 2024 році – представлення Польщі проєктом “Повторюйте за мною II”, який зібрав черги на бієнале.

Практика групи – це “відкриті галереї” у публічному просторі: мистецтво як розмова тут і зараз, зрозумілою мовою для різних аудиторій. Вони послідовно говорять про війну з 2014 року, після 2022-го роблять цей досвід зрозумілішим закордонній публіці.

Нині Павло Ковач долучився до війська, працює з безвісти зниклими, загиблими та полоненими. “Це додає значного розуміння ситуації зсередини та є складним, але важливим розвитком”, – каже він.

“Відкрита група” створює міст між Ужгородом і світом: виводить локальну школу у глобальний контекст, запускає дискусії про інституції та культурну інфраструктуру, підвищуючи планку для всього середовища.

Галина Малик

Здається, немає на Закарпатті родини, де були б діти і не було б книг (бодай однієї) Галини Малик. Поетеса, письменниця, драматург, видавчиня, Галина Малик, народившись у Бердянську, пов’язала своє життя із Закарпаттям та Ужгородом, переїхавши на Ужгородщину з батьками у 13-річному віці.

Галина Малик є лауреаткою багатьох літературних відзнак, серед яких літературна премія ім. Лесі Українки (2003), премії Міжнародного книжкового ярмарку “Книжковий сад” (2002, 2004). Її твори були відзначені міжнародною премією Степана Феденка (США), а також вона тричі ставала лауреаткою премії ім. Федора Потушняка. Її казки перекладені англійською, німецькою, французькою, угорською та іншими.

Пані Галина допомагає молодим поетам і літераторам у становленні, у друці книг, заохочує школярів до перших проб пера. Часто приходить на зустріч з дітьми в школи, бібліотеки. А з 2013 року стала першою закарпатською письменницею, чиї твори включили до шкільної програми з української літератури. П’ятикласники вивчають її повість “Пригоди Алі в країні Недоладії”.

Галина Малик знана також як талановита перекладачка художніх творів для дітей з болгарської, англійської, словацької та угорської мов.

Михайло Приймич

Михайло Приймич – доктор мистецтвознавства, ректор Закарпатської академії мистецтв. З 1995 року викладає фахові дисципліни та досліджує церковне декоративне й образотворче мистецтво Закарпаття. Тривалий час здійснював науковий су­провід ре­ставраційних робіт Хрестовоздвиженського кафедрального собору в Ужгороді, під час яких відкрили розписи першої половини XVIII століття періоду єзуїтів.

Торік підсумував багаторічні студії книгою “Кафедральний собор Воздвиження Хреста Господнього та резиденція Мукачівських єпископів в Ужгороді” – першим і наразі єдиним ґрунтовним виданням про цей храм. Раніше книжка “Горянська Ротонда” здобула ґран-прі конкурсу “Мистецтво книги” на фестивалі “Книга Фест” – 2025.

Разом із дослідником дерев’яних церков та сакральної архітектури Михайлом Сирохманом читав лекції в межах проєкту “Втрачені церкви Закарпаття”, популяризуючи явище українського іконостаса та збережені зразки стінопису регіону.

У жовтні 2025 року став науковим керівником проєкту й виставки “Троп” в Ужгородському скансені – про феномен українського храмового різьблення.

Тетяна Смріга

Тетяна Смріга – культурна менеджерка, керівниця Мистецького центру “Кубло”. Вже багато років вибудовує в Ужгороді середовище сучасного мистецтва: від виставок і перформансів до освітніх програм для дітей та підлітків. З перших місяців повномасштабної війни разом із психологинею Людмилою Балецькою запустила проєкт “Чути дітей: зцілення через історії та мистецтво” – безпечний простір, де діти й підлітки вчаться проговорювати травматичний досвід через творчість. Далі – “Історії стійкості”, майстеркласи з поштового мистецтва (посткросингу), знайомство з театром і заняття з об’ємної пластики: у “Кублі” мистецтво працює як інструмент підтримки для місцевих і переселенців. Тетяна відстоює активну, а не декоративну роль культурних інституцій у місті – і доводить це регулярними програмами, які дають підліткам опору й навички взаємодії з реальністю, що змінилася війною.

Олексій Уманський

Олексій Уманський – ведучий, радіожурналіст, автор культурних проєктів. Його знають як засновника “радіо однієї людини” – “Єден”, яке запрацювало у січні 2018 року, і працює донині, ставши майданчиком для реалізації великої кількості проєктів, вініловими вечірками у нестандартних локаціях та кінопоказами світового артхаусу. Олексій створює нішеві формати без гонитви за прибутками – і все ж вибудовує чималу аудиторію навколо себе.

В Ужгороді можна організувати будь-який проєкт, було б бажання, переконаний Олексій. Одні з його останніх ініціатив – написання та друк книги “Після концерту біля звукарки” про власне сприйняття музики та її роль у житті, та уже другий випуск вінілової платівки з треками закарпатських музикантів “Нашоє”.

Під час російсько-української війни почав їздити у прифронтові міста, вів звідти прямі ефіри, спілкувався з військовими у рубриці “Я лем зазвідати”, допомагав із логістикою авто для підрозділів і записував інтерв’ю, зокрема із закарпатськими бійцями.

Все, що робить Уманський демонструє, що культура потребує не лише масових продуктів, а й малих ініціатив, що формують середовище.

Розвиток міста, урбаністика 

Іван та Леонід Ільки

Про братів Ільків активно заговорили після того, як вони створили цифрову 3D-копію фресок Горянської ротонди. Леонід Ілько спеціалізується на маркетингу та менеджменті творчих проєктів, Іван Ілько – дизайнер віртуальних середовищ, який у 2019 році для дипломної роботи в університеті Копенгагена створив гру-реконструкцію Невицького замку XVI століття. Завдяки їхній роботі майбутні реставратори зможуть отримати підказки з минулого, а мистецтвознавці, історики та туристи матимуть можливість якнайкраще вивчити зображення без ризиків для оригіналу.

– Цей проєкт важливий як приклад, як взагалі ми можемо працювати з культурною спадщиною, що ми можемо робити та що варто робити нам тепер під час війни, – каже Іван.

– Ми намагались своїм проєктом хоча б частково передати ауральність простору ротонди, – додає Леонід.

Володимир Мойжес

Володимир Мойжес – кандидат історичних наук, археолог, завідувач Археологічного музею імені професора Е.Балагурі, доцент кафедри археології, етнології та культурології Ужгородського національного університету. Він той, хто знає про історію давніх церков та руїни замків на Закарпатті найбільше. Археологічні експедиції УжНУ розпочали дослідження замків Закарпаття ще у 2007 році. Разом з командою Володимир Мойжес досліджував руїни Вишківського, Хустського, Королевського, Виноградівського та Квасівського замків, які лежали на Соляному шляху на території нинішнього Закарпаття, Невицький замок, руїни церкви Св.Юрія на території Ужгородського замку, а торік почали розкопки Паланку.

Всі знахідки науковець з командою аналізує, робить висновки про життя в краї та з’ясовує важливі деталі історичних подій. Потім знахідки та артефакти з розкопок передають до музеїв, зокрема до Ужгородського замку та Археологічного музею імені Е.Балагурі.

Промоція регіону

Михайло Маркович

Показати Закарпаття на чорно-білих світлинах – побут, одяг, звичаї, свята та будні наших прадідусів та прабабусь – це пристрасть дослідника історії краю Михайла Марковича. Опубліковані ним кадри та переклади репортажів зроблені свого часу чеськими дослідниками, журналістами та фотографами, розкривають унікальну багатонаціональність Закарпаття і його еклектику – від гастрономії та ремесел до локального самоврядування.

Навесні цього року у Михайла Марковича вийшла друком книга “Ватра в Карпатах. Репортажі з минулого”, яка містить 25 авторських нарисів, написаних на основі історико-етнографічних досліджень та проілюстрованих історичними світлинами й листівками. В планах у дослідника – наступні дві частини трилогії – “У краю лісів і тварин. Репортажі з минулого”, про життя закарпатців у синергії з тваринами: вівчарів, мисливців тощо. Третя ж книга вже має повний зміст, але поки що без назви, – каже чоловік. 

Інновації, наука, медицина

Володимир Смоланка

Нейрохірург світового рівня і двічі ректор Ужгородського національного університету – це про Володимира Смоланку. Його ім’я добре відомо не лише на Закарпатті та в Україні, але й далеко поза її межами. Доктор медичних наук, професор, президент Української асоціації нейрохірургів – він щодня творить історію сучасної української медицини. У 2024 році Володимир Смоланка став одним із Амбасадорів Закарпаття.

Життя Володимира Івановича нерозривно пов’язане з Ужгородом, його університетом та медициною. Тут він пройшов увесь шлях – від студента до ректора: очоливши виш у 2014 році та керує ним понині. Він позиціює УжНУ як “модерну інституцію, яка повинна рухатися в напрямку найпрогресивніших стандартів освіти швидкими темпами, щоб не відставати від вимог часу”. При цьому Володимир Смоланка не покинув медичну практику, він продовжує проводити складні нейрохірургічні втручання, рятуючи пацієнтів із найважчими діагнозами.

Руслан Федько

Висококваліфікований акушер-гінеколог, завідувач відділення патології вагітності Ужгородського пологового будинку Руслан Федько уже понад 30 років приводить нове життя у світ, даруючи закарпатським родинам найцінніший момент – народження дитини.

Він часто працює там, де інші бояться: за власною ініціативою бере на себе оперування вагітних ВІЛ-інфікованих жінок. 95% таких пацієнток в Ужгородському пологовому будинку оперував саме він. І зробив це так, щоб діти народжувалися здоровими. Його команда застосовує унікальну методику кесарського розтину, яка мінімізує контакт новонародженого з кров’ю матері. Цей підхід – справжнє ноу-хау, аналогів якому в Україні немає.

Ще одна унікальна техніка – народження дитини в цілому навколоплодовому міхурі. Такий метод застосовується при передчасних пологах і дозволяє захистити мозок немовляти від механічних травм.

У 2021 році про Руслана Федька заговорила вся Україна. Тоді він разом із командою приймав пологи, під час яких в Ужгороді народилася четвірня – справжнє диво перед Різдвом. Такого випадку не пам’ятали навіть старші професори: усі четверо дітей з’явилися на світ здоровими. Це стало можливим завдяки авторській методиці кесарського розтину, яку в регіоні практикує лише команда Федька.

Свого часу він був співавтором державних Уніфікованих клінічних протоколів “Кесарів розтин” та “Гіпертензивні розлади під час вагітності”, затверджених МОЗ України у 2022 році. Це означає, що сьогодні тисячі лікарів по всій країні працюють за стандартами, у розробці яких брав участь ужгородець.

Оксана Мулярчук

Оксана Мулярчук – медикиня, реформаторка донорства, керує мережею плазмоцентрів фармацевтичної компанії Biopharma Plasma, яка входить до десятки найбільших світових фракціонаторів плазми. Оксана успішно реформує систему збору крові в Україні, роблячи її безпечнішою, ефективнішою й гуманнішою. Каже: стала лікарем, тому що в дитинстві важко захворіла мама.

– Те, чим я займаюся зараз, напряму пов’язане з тими викликами, які ми тоді пережили: зокрема – неправильне тестування, переливання крові… Так склалося, що тепер я реформую саме ту частину системи, через несправність якої захворіла моя мама. Це – моя велика внутрішня сила. Коли вичерпується ресурс чи накриває втома, я просто питаю себе: “Ти пам’ятаєш, заради чого це все?” І відповідь завжди є. Тому я не можу йти на компроміси – ні в якості, ні в підходах, ні в ціні. Бо я знаю, що стоїть за цим вибором, – каже Оксана.

У 2017 році саме вона реформувала службу крові в Києві: створила мережу з 30 лікарняних банків крові і запустила виїзні бригади для збору донорської крові, залучивши понад 200 підприємств.
Коли Оксана прийшла в Biopharma Plasma, компанія мала лише один центр. Сьогодні їх – 16, ще кілька – у процесі відкриття.

Оксана Мулярчук – визнана національна експертка з реформи служби крові, сертифікована Американським Альянсом охорони здоров’я, членкиня міжнародних асоціацій. Вона активно просуває культуру донорства крові. І мріє про мить, коли у кожному місті України з’явився спеціалізований автомобіль для збору крові, а всі компоненти будуть тестуватися методом ПЛР – так, як це робиться у найрозвиненіших країнах світу.

Екологія

Наталія Вишневська

Громадська організація Save Пікуй – відносно молода, але потужна спільнота, створена свого часу для захисту унікальних карпатських природних ландшафтів від недобросовісного людського втручання.
Ініціаторкою створення організації стала киянка Наталія Вишневська, котра ще у 2004 році придбала будинок у закарпатському гірському селі Щербовець. У 2019-му, спостерігаючи, як неконтрольований джипінг у місцевому заказнику Пікуй руйнує гори, а річки перетворюються на сміттєпроводи – Наталія разом із однодумцями включилася в активну роботу із захисту довкілля.

У 2020 році саме рух Save Пікуй був одним із рушіїв протистояння газорозвідувальним роботам під горою Пікуй, які з порушеннями та без відповідних дозволів проводило АТ “Укргазвидобування”. Боротьба тривала місяці, зрештою на місцевому та обласному рівнях спільнота виграла майже всі судові справи, довівши незаконність робіт.

Після цього стало зрозуміло, що подальша робота потребує організованої форми, відтак у 2022 році громадська організація Save Пікуй була зареєстрована офіційно. З 2023 року бореться проти забудови карпатського високогір’я вітряками.

Тоді компанія забудовника розпочала підготовку до будівництва ВЕС на території поблизу Пікуя. Будівельна техніка почала прокладати дороги через природоохоронні території лісового заказника та встановлювати метеощогли на Верховинському Вододільному хребті. Усе це відбувалося без належного обговорення з громадою та врахування висновків експертів.

Місцеві мешканці, об’єднані навколо Save Пікуй, документували порушення й звертатися до органів влади, вимагаючи прозорості й дотримання екологічних норм.

Роботу зі збереження цінних високогірних територій від руйнівної забудови вітряками Save Пікуй продовжує й понині. Співпрацює з іншими організаціями екологічного спрямування, фаховими екологами, юристами та небайдужими однодумцями. Паралельно активісти спільноти проводять інформаційні просвітницькі кампанії: роз’яснюють, як кожен із небайдужих може дієво включитися в роботу і впливати на ситуацію.

Влітку 2025 року Наталія Вишневська зіткнулася зі спробами залякування, але свою роботу продовжує.

Цінуймо тих хто поряд з нами робить важливі справи, долучаймося до них та змінюймо Закарпаття разом! 

Текст підготувала Зоряна Попович, Varosh
Зображення: Анастасія Мамонова 

Цей матеріал підготовлений в рамках нідерландсько-словацько-українського проєкту “Посилення верховенства права на місцевому/ регіональному рівні в Україні: приклад Закарпатської області”, який втілюється за підтримки уряду Королівства Нідерланди у рамках програми MATRA, ключової нідерландської програми підтримки соціальних трансформацій.

Проєкт втілюється Інститутом Центральноєвропейської Стратегії (ICES) спільно з нідерландською організацією Foundation of Justice, Integrity and Anti-Corruption (FJIAC) та словацькою Transparency International Slovensko (TI SK) у партнерстві з Закарпатською ОДА та обласною радою.

**Матеріал не відображає позицію чи думку імплементаторів або донорів грантового проєкту. Відповідальність за зміст публікацій несе редакція Varosh.

• 20 людей, які змінюють Закарпаття
• 20 людей, які змінюють Закарпаття. Частина ІІ
• 20 людей, які змінюють Закарпаття. Частина ІІІ