Культура – Архів

Вагоновожатые “Wasserwaage”: співпереживання наживо

16 Листопада 2015 1 800

14 листопада виявилось непростим днем для презентації дебютного альбому. За кілька годин до концерту, на сторінці гурту Вагоновожатые в Facebook з’являється пост "Друзi. Ми вже у Львовi. Як би не було страшно i боляче, ми маємо виконати свою справу. Спiвчуваємо родинам загиблих та постраждалих в Парижі. Хвилюємось за знайомих та друзiв. Тримайтеся! Подумки ми з вами. Майже всi наші пiснi про це. Життя триває. Чекаємо на вас. В важкі часи теж важливо бути разом".

Придбані за місяць квитки чемно чекали свого часу, аж поки після безсонної ночі вичитування жахливих новин, були запаковані в рюкзак і рушили вагоном електрички "Ужгород-Львів". Місто, попри все, гуділо передчуттями та переживаннями футбольного поєдинку "Україна – Словенія", через які і наш концерт змістився в часі на дві години. Українська збірна матч виграла. Концерт розпочався рівно о 21:00. До клубу "Picasso" цього вечора зійшлось близько 250 людей. У Києві презентація відбувалася за тиждень до львівського концерту і там Вагоновожатые зібрали тисячний натовп.

Першим на сцені з’явився Валентин Панюта – не інакше, як геній електроніки, відповідальний за музичну складову проекту. Своє місце за барабанами займає Станіслав Іващенко – саме з його появою 1,5 роки тому стартувала активна концертна діяльність гурту Вагоновожатые. І це не дивно, адже він відстукує свої партії так, що найкраща драм-машина плакала б, коли б могла. Останнім на сцену виходить Антон Слєпаков – голос і душа Вагоновожатих, автор текстів та божевільний танцюрист. 

Найочікуваніший український реліз цієї осені стався 22 жовтня, а самих Вагоновожатих в музичних колах інакше, ніж "супергрупою" не називають. Альбом "Wasserwaage" одразу після появи зайняв топові позиції в музичному маркеті Google Play, а вінілові фетишисти з дня на день чекають партію платівок. У мене "Wasserwaage" третій тиждень "на повторі" – і це як чути голоси в голові, бо часом здається, що коли б мала шизофренію, то вона була б російськомовним чоловіком – це був би, в акурат, Слєпаков.

Перший трек львівського концерту "Обабелые". Пробираюсь під сцену, опиняюсь між трьома кремезними хлопцями, які, чомусь, вирішують дивитися концерт через екрани смартфонів. Це не та атмосфера, якої хочеться на виступі найекспресивнішої української банди, тому рушаю в зворотньому напрямку, підкінець невеликого, на щастя, залу. Звідси мені добре видно всіх трьох, добре чути і ніхто не чіпає. Все як я люблю – стояти і спостерігати. Та не вдалось. Просто стояти і просто дивитись – не змогла. Але це добре вдавалось львівській публіці, яка бодай трошки розрухалась після добрих півгодини від початку. Люди стояли погойдуючись явно в очікуванні блокбастерів "Восстание ватников" та "Хундертвассер Хунта", і навіть під ці кульмінаційні композиції, при наявності і дії фактору "включіть таку пісню, яку я знаю" – слем вдався якимось переважно невпевненим, ніби як "щоб не потурбувати сусідів".

Антон спілкується з публікою, зовсім трошки, українською. Він навіть перекладає перші рядки деяких треків. В цілому альбомі українська мова присутня в двох композиціях, це етнічні вставки виконані запрошеною вокалісткою Тетяною Міхіною, яка на львівський концерт не потрапила.

Перед виконанням ліричної "Фалунь" Антон звертається до залу з констатацією "Щодня в світі помирає багато людей, але особливо сумно, коли багато людей помирає одночасно і в одному місці" і проханням "Всі хто є тут присутнім сьогодні – будь ласка, повертайтесь додому живі та неушкоджені". Після чого рядок з тексту про мінус двох людей на танцмайданчику – змінює емоційне забарвлення з романтики на злий фатум.

"Программа защиты свидетелей" у Львові прозвучала вперше цього вечора. "Шлемофон" і "Упасть с тандема" збивають тобі дихалку, а "Осень" і "Старость" – це для самозанурення. "Неудобен" – про розуміння і правильні висновки. Антон часто наголошує, що сюжети його текстів – це переважно вигадані історії, які так чи інакше знаходять аналоги в реальному житті, хай не його самого, то когось, хто його слухає. Бо ніхто з нас, насправді, не знає, скільки ще протриває зима. І коли захитається, впаде ця гнила система… Наприклад.

Кілька разів майже повірила, що чергова складна компіляція рухів Антона таки закінчиться пірнанням в натовп, але ні. У Львові Вагоновожатые втретє. Ніби все мало піти по накатаній, але теж ні. Передбачаю – їм доведеться ще не раз повертатись – і це не зле. Вони своєрідні. Вони своєчасні. Їм ще багато чого є сказати, це ж тільки перший альбом.

В мене постійні проблеми з запам’ятовуванням послідовності та переліку треків з концертів, на яких буваю. Ти ж ніби переживаєш все це з тими, хто викладається на сцені. І тут не час вести хронологію і встановлювати порядки. Судячи з сетлісту, який після концерту потрапляє мені до рук – Вагоновожатые теж не сильно переймались виконанням домашніх заготовок. Зрештою, не кількість і перелік назв пісень врізається в пам’ять, еге ж?

Поки ви дочитуєте ці рядки відбувається клопіткий процес розшифрування та затвердження тексту інтерв’ю з гуртом Вагоновожатые. За словами самих хлопців "це було перше повноцінне інтерв’ю українською мовою".

Катя Маріаш, Varosh

Фото: Віталій Маріаш

0 #