Культура – Архів

Томаш Деяк: Поезія на Закарпатті – міф чи реальність?

26 Лютого 2013 3 180

Автор збірки «Гра з (лю)циферблатами», що 2011 отримала нагороду «Дебют року», учасник багатьох поетичних фестивалів та організатор першої Закарпатської літературної школи, представляє огляд вартісних, на його думку, авторів краю.

Як пояснює сам Томаш, мета статі: пояснити чому у місті такий низький рівень літературних заходів, а головне, чому він не росте. 

Далі пряма мова:

Мені часто закидають нетерпимість до «молодих-талановитих» авторів, різкі висловлювання і надто категоричну позицію відносно такої «творчості» і її публічного відтворення. Тому я спробую пояснити свою думку на доступних і зрозумілих прикладах, а також зроблю коротенький огляд вартих уваги авторів нашого краю (звичайно суб’єктивний).

Тож, уявіть собі: ви йдете до ресторану з дівчиною, вам мають наготувати столик накритий для романтичної вечері на двох. Ви налаштовані на приємний вечір і смачну їжу.

Приходите до ресторану і виявляється, що столик ваш зайнятий і вас пересаджують на гірше місце. Проблеми на цьому лише починаються: скатертина пропалена, бокали надщерблені, тарілки з слідами бруду. Ви викликаєте адміністратора, усе швиденько міняють. І, тільки-но ви заспокоїлись, як вам приносять пересолений суп, та підгоріле м’ясо. Ви піднімаєте скандал, кличете керівника закладу, а вона вам спокійно пояснює:

«Розумієте, у нас сьогодні день молодого фахівця і ми дали можливість молодому менеджеру, новеньким офіціантам та кухарю-початківцю, потренуватись на вас, бо їм потрібно вчитись! З вас 400 гривень за вечерю». Ви обурені відповідаєте: «Але ж ми навіть не їли всього того, бо воно неїстівне! За що маємо платити?». Вам резонно відповідають: «Мусите підтримати молодь, інакше не буде кому вас обслуговувати через 5 років». Отака історія…

Так само і на літературний вечір – приходиш з очікуванням свята поезії, а натомість слухаєш «пубертатні-віршики» і тобі кажуть: «Не можна на них обурюватись, вони ж вчаться! Мають же вони якось починати». Я, як слухач, клієнт «поетичного ресторану» цього геть не розумію. А чому так стається? Просто тому, що організатори таких заходів рідко орієнтуються на слухача, вони хочуть просто почитати свої вірші і покликати читати авторів-однодумців, а чи буде це цікаво комусь крім друзів, їх не обходить.

Чи потрібно «молодим поетам» виступати?

Звичайно потрібно! Просто автор сам має тверезо подумати: чи готовий він до виступу, чи принесе він щось вартісне слухачам, чи вже час ділитись своїми текстами?

Хтось надто критичний до себе і виступить набагато пізніше ніж варто було б. Тоді, за умови що автор вміє добре читати, слухачі відкриють для себе справжній талант.

Хтось надто поблажливий до себе, чи навіть не турбується аналізом, вже вважаючи написане шедевром. Висновки зробите самі…

Чи слухачі отримують від цього задоволення?

Питання відкрите. Якщо у слухача рівень смаку щодо літератури співвідносний з рівнем віршування автора, то, безумовно, отримає задоволення. У протилежному випадку прийде підтримати друзів (80% відвідувачів літвечорів), або намагатиметься не виказувати свого розчарування, або виказуватиме його. Останніх, тих, хто може чесно сказати: «король голий» дуже мало, але вони потрібні.

Чому?

Бо творчий ріст неможливий без мети, а мети немає. Більшість «молодих-талановитих» вже «генії», тобто відсутній стимул розвиватись, мета. Вони, за словами друзів та підлабузників, мають дар. Саме тому немає розвитку, а має місце продовження потоку графоманії. Я не покривлю душею, коли скажу, що у місті майже кожен, хто написав бодай 7-8 віршів (усього, за все життя) у «найпубертатнішому» віці 16-19 років, виступав на публіці.

Хто хвалить «геніїв»:

1. Друзі – бо сказати правду, означає образити у більшості випадків.

2. Колеги графомани/графоманки, бо отримувати «лайки» на свої «текстики» можна похваливши таку саму лабуду, яку пишеш сам, просто у вигляді вдячності і цехової солідарності.

3. Викладачі філфаку і інших гуманітарних напрямків, що хвалять своїх студентів. Рівень викладачів за останні 20 років так впав, що повірити у таке зовсім не важко. Приємні винятки тільки підкреслюють аксіому.

4. Статті у електронних і паперових ЗМІ (яких так багато, що про рівень обізнаності редакторів у літературі часто не йдеться) і «літературні премії» якоїсь там «крайової спілки поетів Карпат».

Усе це суттєво підвищує цінник «молодого-талановитого» і переконує його у власній геніальності остаточно. Всі наступні притомні зауваження до його «спроб пера» він вважатиме виявом заздрості конкурентів, які не варті пороху з його мізинця.

Чи потрібно хвалити початківців?

Так потрібно! Бо людина, тексти якої рознесли ущент критикою, може покинути писати (втім, частіше, це не велика втрата для літератури). Але непотрібно хвалити у цілому, достатньо лише починання, а тексти покритикувати, у міру своєї компетентності, пояснити чому вони ще слабкі і що варто зробити, аби підняти їх рівень.

Якщо людина, якій ви це пояснюєте, має здоровий глузд і здатна до самоаналізу, то вона працюватиме і далі вдосконалюватиметься і з часом виросте достатньо, аби ви з захопленням похвалили її, вже без зауважень. Якщо ж ні… Ну, значить ви її погано знали і намарне витратили час.

Висновок

З усього, вже сказаного не випливає що я проти літературних вечорів, або молодих авторів (хоча мені такі погляди активно приписують). Зі сказаного також не випливає, що сам я вважаю себе «поетом-генієм» і вищим за все це.

Я вийшов з того самого літературно-підготовчого середовища, що і всі автори. Просто я пишу з 2004-го, а вартими уваги свої тексти вважаю тільки за останні 4 роки, виступав я і раніше, але, тепер уже, про дещо шкодую. Я кілька разів починав усе заново, і заново ставив собі вищу планку. І, наразі, мені ще дуже довго йти до слова «поет». Слова, яким так легковажно кидаються у наш час.

Я лише хочу сказати, що культуру читання, слухання, сприймання, письма і віршування у собі потрібно розвивати постійно і постійно питати себе: «а чи готовий я до цього, чи ще варто попрацювати?». Так, я буваю різким і досить категоричним, але я вболіваю за нашу творчість, за наших авторів і за те, як ми звучатимемо на всеукраїнському рівні. Я хочу, аби країна пишалась нашими авторами, аби їх видавали і читали.
Оцінки будь-якої творчості завжди відносні і суб’єктивні, але спробуймо бути вищими за самих себе і постійно піднімати рівень свого смаку.

Що б я порадив молодим авторам?

1. Ставити собі за приклад не друзів, які пишуть, а авторів, яких визнала уся країна. Тих, які мають, поки що, захмарний для вас рівень. Тягнутись потрібно саме до цього, і тоді ви не схибите.

2. Читати, читати, читати… Бо тільки ерудована і начитана людина здатна написати хорошого вірша і зрозуміти, осягнути хороший текст.

3. Приділяти трішки часу (бодай на початку) основам віршування. Якщо ваші рядки навіть дуже талановиті, але ритміка збита і вірш «не співає», то враження буде не найкращим. Не потрібно «рахувати склади» повсякчас, потім ви будете писати мелодійно автоматично. Але на початку варто звернути на це увагу. Принаймні спробувати зрозуміти, що ж відрізняє вірш від «римованих рядків».

4. Періодично «перевіряти» тексти на людях, які розуміються на цьому. Друзі, у якості суддів, не підходять.

5. Читати тексти у голос і записувати на веб-камеру, вправлятись у читанні, шліфувати не тільки вірші, але і їхню подачу.

6. Урізноманітнювати теми. Буває так, що автори пишуть виключно «лірику» (на практиці, у більшості випадків, рожеві шмарклі). Спробуйте себе у інших темах, пишіть про все що вас турбує, вправляйтесь, розширюйте горизонти свого сприйняття.

7. Беріть участь у конкурсах, де у журі авторитетні для вас люди. Це допоможе вам розкрити у собі нові здібності і підвищити рівень. Нехай поразки вас не засмучують, а надихають на роботу.

Молоді, та відносно «молоді» автори краю, яких варто читати

Аби показати що я вважаю «мінімальним рівнем» мушу навести приклади і представити досить ємний список людей, чия творчість мені імпонує. Тут будуть тільки ті люди, з творчістю яких я (частково) особисто знайомий, якщо у переліку когось нема, це не значить що він/вона поганий автор.

Порядок цього списку нічого не говорить про рівень представлених у ньому авторів. Визнані метри тут змішані з тими, кого можна прочитати лише у Інтернеті, але від того останні не менш цікаві. Тут є об’єктивно сильніші, чи слабші автори, але цього я не торкатимусь – це вирішувати вам.

Андрій Любка. Хоча його творчість мені не близька, але, однозначно це сильний поет. Я прочитав доволі багато його віршів, і можу упевнено сказати – за епатажем та нецензурною лексикою ховається яскрава особистість автора та глибокі думки. Його творчість можна трактувати по-різному, але ознайомитись варто обов’язково.

Андрій Момут. Нещодавно переїхав до Закарпаття, тому тут його ще слабо знають. Але у його текстах дуже багато цікавих алюзій, неординарних співставлень, та фантастичного вміння акцентувати увагу читача на важливих речах.

Вікторія Дорофеєва (творчий псевдонім – ТориРом). Російськомовна авторка. Її жіночність і вміння грати словами вражають. Вона вміє захопити увагу читача і вести її крізь усю багатогранність свого внутрішнього світу, змусити співпереживати і закохуватись у кожнісіньке слово. Її добре знають у Пітері та Москві, а у нас вона поки що мало відома. Має неабиякий хист до читання власних текстів.

Ірина Надворна. Вона підняла українське слово і вміння ним оперувати на цілковито новий рівень. Її «осінь літально-летальна», «садомазохист», «прокрустова лажа» – переконливі докази таланту словотворення. Вірші напрочуд чуттєві та терпкі, і, водночас, мудрі, глибокі.

Аліна Ганько (творчий псевдонім – Кориця). Ужгородська дівчина, що пише про паби і почуття, про філософів і горілку. Має чималий потенціал і стрімко йде угору. Добре читає та вміє втримувати увагу публіки.

Валентин Кузан. Найперший його талант – це читання власних текстів на публіці. Його голос здатний причарувати усіх дівчат у приміщенні. Але і самі тексти варті уваги. Це сплав музики і слова, що пульсує і перетікає м’якими хвилями усередині тебе, породжуючи безліч асоціацій і запитань.

Віталіна Коваль. Тендітна дівчина з сталевим характером. Пише короткі, римовані, влучні тексти російською. Дуже ерудована. Її твори на межі психології та психозу, вони змушують думати, думати і ще раз думати, вимагаючи від читача уміння читати між рядками.

Ольга Мацо. Відкриття №1 для мене, за останні кілька років, у ужгородському літературному середовищі. Найперше, що у її творчості вражає – підбір асоціацій та образів. Її тексти це чудернацькі історії, які, здавалось б, не здатна вигадати людська уява. Герої її текстів живуть у найнесподіваніших світах.

Олексій Жданович. Російськомовний фронтмен гурту «DoRa», має чудовий, пізнаваний голос, та гострі, болючі, соціальні тексти. Метафоричний і образний, він разом з тим легко зрозумілий слухачу, доступний. І хоча він музикант і вокаліст, я його сприймаю поетом, у найширшому розумінні цього слова.

Вік Коврей. Епатажний і вибуховий. Його поезія тече з етносу, але харчується урбаністичними химерами та демонами. Читання його текстів вимагає від читача чималої ерудованості та знання мови.

Юлія Заяць. Буддистка у душі, російськомовна авторка, творчість якої здатна наповнити сонцем найтемніші закутки душі читача. Її доброта йде з середини і пронизує наскрізь. Постійно у пошуку нових форм та рим, філософська та безпосередня.

Лесь Белей. Факір, вправно грає словами і плете візерунки з літер наповнюючи їх мікробами сенсу. У автора дуже загострене і природне почуття прекрасного. Кожне слово карбується у пам’яті і відлунює у голові.

Геннадій Донецький. Музикант, голос гурту 4исла. Світла людина. Говорить переважно про честь і гідність, простими і доступними словами. Його музика і слово для шанувальників соціального і наболілого.

Катка Мучичка. Жодного разу не виступала на публіці, поетесою себе не вважає. Вірші публікує у мережі для друзів. Проте це не заважає бачити у її інтимній ліриці потенціал, а її самокритичність тільки покращує ситуацію. Її вірші незвичайні і прості водночас, вони делікатні, зворушливі та справжні.

Віталій Голуб. Мудрий, хоч і дещо багатослівний, російськомовний автор. Його поезія витікає з найкращих зразків російської класики і тягнеться до них. Його тексти м’які і глибокі, вони занурюють у світи автора.

Ну ось, здається,все. Окрім, відносно молодих авторів варто згадати ще «молодих духом» Сергія Федаку, Василя Кузана, Петра Мідянку та Мирослава Дочинця. Вони можуть і будуть цікаві навіть молодим людям. Це люди, що не втрачають зв’язку з сучасністю.

Томаш Деяк, спеціально для Varosh.com.ua 

0 #