У домі відомих ужгородських музикантів Тетяни та Віктора Теличків ялинка є не просто атрибутом Нового року, а символом єднання поколінь, духовності і високої культури. На цій зеленій красуні – раритетні прикраси, які пані Тетяні дісталися у спадок від прабабусі, бабусі та мами. Кожну іграшку жінка трепетно береже і мріє передати своїм онучкам.
У гості до Тетяни Теличко, викладача класу фортепіано Ужгородського музучилища ім. Д. Задора і дружини відомого композитора Віктора Теличка, ми завітали 30 грудня. Зелена красуня вже стояла у всій своїй пишноті, розносячи навколо свіжий аромат хвої та гордо виблискуючи старовинними прикрасами. Щоправда, цього разу це не височезне дерево до самісінької стелі, а ялинка близько двох метрів, встановлена на високому столику. Корективи внесли внучки. 3-річна Ангеліна і 10-місячна Аннушка приїхали на свята до бабусі з дідусем, тож гілочки з іграшками довелося підняти подалі від дитячих ручок, – пояснює господиня.
А ялинка – таки диво! Старовинні звірята, циркові та казкові персонажі, овочі і фрукти, шишки, буси, парашутики, маячки, пірамідки, люстри і хатинки успішно пройшли крізь десятиліття і спокійно висять собі на хвойних гілках в очікуванні свята.
Традиція зустрічі Нового року та особливе ставлення до нього пані Тетяні дісталася в спадок. Батьки, російські інтелігенти, жили на Уралі в Челябінську, потім переїхали до Дніпропетровська. Навчалася Таня в Київській консерваторії, де і познайомилась з Віктором Теличком. Після весілля молоде подружжя переїжджало до Ужгорода. В новий дім Тетяна, в першу чергу, привезла найдорожче – частину новорічних іграшок зі свого дитинства.
Пані Тетяна добре пам’ятає розповіді бабусі про родинну традицію зустрічі Різдва, яке відзначали за старим стилем 25 грудня. Прадід був знатним російським дворянином, високоосвіченою інтелігентною людиною. Прабабуся – родом з Петербурга, вірна супутниця і берегиня домашнього вогнища. Це від них збереглися найстаріші експонати Теличкової колекції: крихітний чайничок і два грецьких горішки з дореволюційних часів. Тепер їм понад 100 років.
Тетянина бабуся розповідала, що після революції святкувати Різдво було заборонено. Тож сім’я потайки закривала вікна шторами і прибирала ялинку. Іграшки тоді зберігалися у великій дерев’яній коробці з-під капелюха, куди не дозволялося заглядати дітям. Так само таїнством було і прикрашання ялинки. Робили це дорослі обов’язково вночі, тому вранці на малюків чекало справжнє диво.
Новорічні іграшки в родині любили всі. У 30-х роках бабуся, яка була на той час школяркою, за гроші, виділені на булочки, купувала ялинкові прикраси. Пізніше виважено кожну іграшку вибирала і купувала мама. Така ж індивідуальність у підході до ялинкових прикрас змалку простежувалася і у пані Тетяни.
Ближче до ІІ світової війни замість Різдва радянським людям все ж таки дозволили святкувати Новий рік. Це і стало поштовхом до розвитку індустрії ялинкових прикрас. Звісно, у визначеному стилі. Незважаючи на масовість виробництва, радянські ялинкові прикраси вражають скрупульозністю виконання. Працівниці заводів вручну розмальовували кожну іграшку, від чого вони мали свій вираз обличчя і характер. А щодо якості роботи, то у крихітного клоуна досі білосніжними є білки на очах, а в чіпполіно чітко виділяється кожна війка.
Пані Тетяна залюбки розповідає про кожну іграшку і знає її історію. Ось картонний будиночок з лімітованої серії за мотивами казок Пушкіна до одного з його ювілеїв. Там дві однакові шишки. Щоправда, одна довоєнного періоду, інша – набагато новіша. Але видно, що лекало було використане одне. На скляному дирижаблі 50-х років гордо значиться: "СССР". А це – картонний експонат пізнішого періоду – усім відомий автомобіль ЗИЛ.
Окремої уваги заслуговує гірлянда. Її з лампочок машини "Волга" змайстрував батько пані Тетянии. Кожну пофарбував різнокольоровим лаком і тепер вони горять, як багато років тому. Наступна гірлянда з паперових кілець. Це вже пані Тетяна майструвала зі своєю старшою донькою.
Всього у колекції Тетяни Теличко понад 200 старовинних іграшок. Зберігаються вони у великих картонних ящиках і кожен екземпляр дбайливо обгорнутий. Через малий розмір цьогорічної ялинки так і не довелося розпакувати скляних куль, яких також дуже багато. Та все одно деревце виглядає стильно і вишукано.
– Чи приносить ваша ялинка щоразу в дім якесь диво? – питаю вже під кінець зустрічі. І бачу сльози на очах співрозмовниці: "Розумієте, щороку, коли я розпаковую іграшки, я ніби відчуваю, що до мене приходять родичі, яких вже немає… Моя мама, бабуся… А я наче повертаюся в дитинство… Це неможливо пояснити. Це справжнє диво… Для мене це найбільший скарб. І я невимовно радію, коли бачу, як їх тепер розглядають внучки. Ці іграшки духовно зв’язали наші покоління. В них неймовірна енергетика…"
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк
