Культура – Архів

“Темпельхоф” Вальдемара Кречковського: епатажна п’єса про зародження нового

31 Липня 2013 3 481

Вчора, 30 липня, власну постановку Мукачеву представив виходець із Закарпаття Вальдемар Кречковський.

Годину глядачі не могли відвести очей від сцени, адже постановка такого штибу, у Мукачеві вперше. Після вистави, що також доволі незвично для місцевого глядача, автор та актори ще більше години спілкувалися з залою у невимушеній атмосфері. 

Вальдемар Кречковський розповів, що над постановкою працювали місяць, при тому, що необхідно – три. Хореограф-постановник каже, що це була справжня спартакіада, коли не було приміщення для репетицій – танцювали у Парку Слави. Що ж до ідеї постановки, то її виношував майже два роки.

Головний постановник представив кожного актора. Серед них танцівники та актори з Франції, Португалії та України. Закарпатців було задіяно кілька: Наталка Кіш та Наталка Іськів з Ужгорода та молоді актори з театральної школи, що у Мукачеві: Тетяна Шавкова, Валентин Тютюнник, Микола Бабин, а також викладач Будинку школярів Отто Загарі. Вальдемар каже, усіх підібрав без конкурсів, бо вважає, що усі люди талановиті. Спирається лише на відчуття: "Є магія або ні".

Постановник подякував усім, хто долучився до проекту та допомагав у його реалізації: від акторів та дирекції театру до тих, хто ставив світло та музику.

Кілька фраз зі спілкування з Вальдемаром Кречковським:

• З німецької "темпельхоф" означає "двір храму". Я взяв цей образ. Це назва аеропорту у Берліні, що існує з 1920 року. Його закрили у 2008. Сьогодні це величезне пусте місце посеред міста, мерія ще не знає, що з ним роботи. Фактично – це двір без храму.

Коли я вперше там побував, то чомусь одразу згадав фразу Сімони Вейль: "Ми не могли народитися у кращий час, ніж цей, у якому все втрачено". Вона звучить дещо песимістично, але у ній насправді багато оптимізму. Адже, коли вже все втрачено, з’являється місце для того, аби будувати нове.

Як казав Оскар Уайльд: "Нового без хаосу не буває". Думаю, що людство зараз переживає мутацію: щось нове приходить, але поки ми ще не знаємо, яким буде наш "новий храм". Маю версію, що він буде невидимим, ми будемо вірити у те, чого не бачитимемо, але будемо відчувати.

• Ця п’єса – це караван, що проходить через цілу історію. Я розповідаю у ній різне і мені б хотілося, аби у кожного глядача під час і після її перегляду вони були теж різними.

• Ця п’єса про наше життя: ми щось робимо, ходимо, бігаємо, влаштовуємо різні пікніки, говоримо про якісь речі – але у чому сенс?

• Наша постановка – це організована імпровізація. Є тема, концепція, план, але у потрібний час актори самі вигадують про що говоритимуть і що робитимуть. Для мене мистецтво – це щось живе.

Я багато працював з колективами і коли доводилося по сто разів повторювати одну й ту саму п’єсу – це було жахливо. Я завжди казав, що коли почну щось власне, то зміню це. Я хочу, аби люди вільно себе почували, шукали у собі щось нове, аби кожен день був новим. Тому в Ужгороді буде ця сама вистава, але трохи інша, бо дорогою до міста з нами можуть траплятися різні ситуації. (ред. – сміється)

• Найбільше мене надихають громадські та публічні місця: трамваї, вокзали, площі. Тут ти можеш просто сидіти і збирати новий матеріал.

У 2008 році Вальдемар Кречковський створив у Франції колектив "Samorodok". Працював кілька років у Бразилії. Сьогодні він – хореограф та перформер, а також танцівник в інших хореографів.

Постановку "Темпельхоф" Вальдемар планує представити, окрім Мукачева та Ужгорода, у Києві, Львові, Одесі, а також за кордоном.

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua

Фото: Рома Кайман

0 #