Культура

Sziget 2015: змінюю паспорт

18 Серпня 2015 3 354

Перед кожним концертом на велетенських екранах з'являється повідомлення від адміністрації "Протягом останніх місяців в Угорщинні значно збільшилась кількісь вимушених переселенців. Через це, поки тривають процедури розподілу по центрах утримання, вони мешкають під відкритим небом у скверах та парках Будапешта. Якщо ви покидаєте фестиваль, і не збираєтесь забирати свій намет, бо він вам більше не знадобиться – будь ласка, здайте його в департамент міського центру на фестивалі і ми передамо спорядження тим, хто його справді потребує". Якщо ви покидаєте фестиваль... Ви покидаєте фестиваль...

В команди Rudimental – кожний концерт це суцільна вечірка. Їх багато, їм разом весело, тексти повні добра і любові. Від сцени довелось віддалятись, бо здавалось, голова може луснути від низьких частот. Сьома доба на фестивалі вимагає себе берегти, якщо хочеш увірувати в життя після Sziget.

Очевидно, що концерти Limp Bizkit в 2015 році – це данина ностальгії. Не перше покоління вже виросло під їх музику, а Фред Дарст досі в формі і Вес Борланд продовжує бути геніальним. Музиканти поводились, як і належне на фестивалі – з повним розумінням того, що головне дійство зараз відбувається не на сцені. Закручуються жорна, відбувається слем.

Для того, щоб зробити фото з цього концерту, через відсутність сприяння українського офісу фестивалю з пропуском на фото-піт під сценою, довелось вилазити другу на плечі і знімати практично у процесі стейдж-дайвінгу.

Мені дуже подобається, що в цих натовпах, де всі оці скажені масові заворушення – агресія напускна і тобі насправді не дадуть впасти, а якщо вже впадеш – тебе миттєво підхоплять, поставлять на ноги і перевірять, чи все гаразд. "Ви тут вже тиждень. Якщо даєте мені номер вашого роботодавця – я зателефоную і попрошу, щоб вам дали спокій ще на один день. Ви на фестивалі! Розслабтесь і насолоджуйтесь собою!", – каже Фред. Виступ закінчується, ді-джей гурту вмикає "Staying Alive" Bee Gees – всі знають, що Limp Bizkit добрі монстри.

Згодом на головній сцені розпочнеться шоу закриття Sziget 2015. Конфеті, піротехніка і дев’ятнадцятирічний Мартін Гарікс за пультом. Він напевно вундеркінд технокультури і все таке, але я не витримала лихої долі і втекла в шатор А38.

Потрапляю на концерт раніше невідомого британця Passenger. Після першого треку розумію, що це буде казка про одного хлопця і одну гітару, який трохи більше одної години буде тримати на собі увагу і поглинати емоції не одної тисячі людей. Його музика – це як трек з серіалу "Доктор Хаус", в серії, де хтось когось страшно сильно любить і цей когось, за законами жанру, помирає. Але – у Passenger неймовірна енергетика. Він подякував всім присутнім за те, що обрали його концерт, а не грандіозне дійство на мейні, яке, до всього, добре прослуховувалось в А38 і помітно нервувало виконавця.

Зрештою, дякував він після кожної пісні – Майк Розенберг, який п’ять років грав на вулиці, а тепер якимось дійсно казковим чином перетворився в гедлайнера, щиро зворушений неймовірним зарядом аудиторії. "Мені здається, якщо б ми були в "Зоряних війнах" то там (показує в бік головної сцени) була б Зірка Смерті, а ми всі були б повстанці. Я знаю, що багато хто не розуміє, чому якийсь чоловік в найвужчих джинсах, які вам доводилось бачити, дозволяє собі чогось вимагати. Але будь ласка, якщо вас хоча б дратує теж, що й мене – співаємо разом". Біда єднає, чи як там кажуть? Співали дружно і голосно, шум з головної сцени компенсували, як і було задумано. Потім гучно і впевнено кликали на біс. Душевний вдався концерт, такий масштабний camp fire у майже закритому приміщенні.

Планувала шукати пригоди далі, але почався дощ. Така добра холодна літня злива, про яку благали цілий тиждень – нарешті сталася. Весь пил миттєво вимісивя в багнюку і почались нові веселощі. Так доля звела з Milky Chance. Гурт утворений шкільними друзями. Англомовні німці. Вокаліст виглядає так, ніби його щойно розбудили, напнули гітару, випхали на сцену і він до кінця концерту не зовсім розуміє, що відбувається. Кожна третя пісня схожа на попередні дві. Напевно це в них фішка така. Ця їх незворушність викликає якусь дивну симпатію, але не гарантую, що я б чемно дочекалася кінця, коли б не буря і короткий рукав.

Через негоду на кількох сценах скасовують виступи. Всі намагаються сховатись під накриттям. Ми й далі в А38 – за кілька хвилин на сцені з’являться французи "С2С" – один з небагатьох виступів на цей день, який для себе відмітили ще до початку фестивалю. Чотири хлопці, чотири програвачі. За ними годину спостерігали з відкритими ротами, пританцьовуючи паралельно. Шкода тільки, що не було деталізованої зйомки згори, щоб можна було побачити маніпуляції ближче. Разом з закінченням виступу "С2С" вщухає дощ. Треба прогулятись.

Sziget – вже не той. Отак одразу після останнього концерту головна сцена майже наполовину розібрана. Бари, які тиждень годували і поїли тебе всім на світі тільки б тобі вистачало грошей, миттєво спорожніли і сяють пустими холодильниками. Островом гуляє дух легкого вандалізму – забирай скільки зможеш, непомітно пронести через охорону. Хто хотів втекти, використав зіпсовану погоду, як привід якнайшвидше поставити крапку в цій історії. Хто, навпаки, хотів продовжити ще хоч на трошки – теж робив все можливе. Я чула історії про те, як саме в ніч закінчення фестивалю відбуваються найвідчайдушніші гулянки, влаштовують перегони на сміттєвих контейнерах, а власники фуд-траків, задоволені надприбутками – розливають боргач безкоштовними ріками.

Ми покинули територію острова вже, коли впевнено світало. Усвідомлення того, що фестиваль закінчився приходить не тоді, коли перетинаєш міст на Обудаї. Навіть не тоді, коли знов продираєш очі посеред повноцінного дня, а тобі раптом не треба нікуди пакуватись, нема на що встигати і продумовувати логістику потраплянь в три місця одночасно. Воно здожене мене разом з пост-фестивальним грипом і моментом, коли Sziget-útlevél виявиться недійсним для працівників КПП Захонь-Чоп.

Читайте також:


Катя Маріаш, Varosh

Фото: Віталій Маріаш

0 #