Культура

Sziget 2015: не проходьте повз

15 Серпня 2015 3 742

На третій день припало три конкретні "зірочки" в програмі. Все решта мало статися саме собою. На острові черговий фул-хаус – розпродано 90 000 квитків.

Перед кольоровим флеш-мобом встигаємо на кілька треків до The Subways.

В мене полетять камені, але я не люблю дивитись Kasabian. Музика в них крута, і грають вони потужно, справжні рок-н-рольщики. Не перестаю дивуватись, як природньо англійцям вдається поєднувани "thanks God!", "bless you!" i "fuck" зі всіма похідними в однісінькому реченні. Дуже сподівалась, що живий виступ все змінить, та не зрослось. Так само, як раніше вмикала концертні відео і займалася своїми справами я тепер прослухала їх лайв на головній сцені. Не дочекалися закінчення і пішли вечеряти на галявині перед ірландською блюзовою сценою.

У нас було достатньо часу перед наступним запланованим, і однозначно головним виступом цього вечора – бостонців Dropkick Murphys. Якраз, щоб поблукати по острову.

Ми вже майже дійшли до європейської сцени, де кілька днів тому виступала ONUKA, коли почули її! Una – італійська співачка та авторка пісень. Її немає в програмі, навіть сцена, на якій вона виступає – офіційно не існує на Sziget мапі. Не питайте як це так, бо я не знаю і це насправді не важливо. Темпераментна дівчина разом з гуртом в особах гітариста та барабанщика – це, наразі, найцікавіше з того, що не планувалось, а отак просто трапилось. Я порахувала – під сценою було рівно 25 людей. Після закінчення виступу підійшла до неї, щоб придбати альбом і подякувати за концерт. Вона обійняла мене і подякувала теж, перепросила, бо зовсім зле розмовляє англійською. Помічаю, що частина з тих 25 глядачів розтягнули по імпровізованому бекстейджу кожного з артистів, щоб висловити своє захоплення.

Рухаємося в напрямку театрального тенту. Харизматичні французи вуличного театру Dymamogene з своєю чудо-машиною Torpedo Swing не дозволяють просто пройти повз, а один з акторів майже Джек Вайт.

За кілька хвилин і метрів розпочинається феєр-шоу угорського театру вогню "Firebirds". Існує він з 2000 року, але цього вечора щось пішло не так. То факел впаде, то волосся загориться, то партнерку не зловив… Але публіка на фестивалі добра – зрозуміє і підтримає.

Рада, що в мене таки нічо не прилетіло, готуюся рушати далі, але в натовпі зустрічаю Влада Фісуна – на днях він відіграв свій перший ді-джей сет на фестивалі, куди приїздить з 2002 року. Він розповів про Sziget колись, Sziget тепер і про те, як, власне, пройшла його вечірка:

"Мені здається, що зараз Sziget переживає певні процеси, він переживає ренесанс. Був колись такий період, коли Sziget почав втрачати прихильників, тому що лайнапи були слабкі, або були якісь певні непорозуміння по інфраструктурі. Щось таке було і це відчув не тільки я, але й дуже багато прихильників у другій половині першої декади нашого сторіччя. Вони почали щось втрачати. І мені дуже радісно бачити що по лайнапу, по інфраструктурі, по взагалі настрою, по відчуттях на фестивалі відбувається зараз дуже багато процесів котрі відроджують його. Це може якось дивно, пафосно і кумедно, казати про фестиваль якому двадцять третій рік, що він переживає відродження, але я вважаю що це так, тому що деякі фестивалі зараз навіть не переходять десятирічний бар’єр і зникають.

Sziget – це дуже міцна структура. Це певний досвід для дуже багатьох країн. Не треба казати про регіон, про те, що це Будапешт. Треба казати про те, що в Угорщині є якийсь настрій, котрий каже "давайте розвиватися через культуру!". І вони це демонструють. Це дуже впевнена історія, дуже впевнений проект. Колись я приїздив на Sziget і тут просто була музика і все. Зараз тут є музика і все все все! В цьому році я перший раз заночував на півострові, в наметі. До того були такі періоди, коли приїздив сюди о четвертій вечора і їхав о шостій вранці, жив на орендованій квартирі чи хостелі. Зараз це дуже зручно, по-перше, а по-друге – це певний виклик, бо тобі, все одно, потрібно знаходити якісь шляхи, як тут виживати, тому що ще є певні питання по комфорту, але я можу сказати, що це найкомфортніший фестиваль, у Європі 100%. Багато моїх друзів кажуть, що це так. Зараз я спілкувався з другом, він сюди їздить одинадцять років поспіль. От він каже, що такий ансамбль, який поєднує класних артистів, класне місто і це не досить коштовно – це ідеальний баланс. Мені здається, що Sziget, котрий колись впіймав цю ідею, він її експлуатує і розвиває. І це дуже круто, правда.

Тут ніколи немає ніякого суму, завжди є чим зайнятися. Якщо б мені зараз було 15 років, я б вже збирався на Sziget. Якщо б мені було 17 років, я б вже був на Sziget’і. А якщо було б 20 – я б казав, що я був тут три рази! Мені здається, що сучасна людина має тут бути, має сюди приїхати, відчути це і всмоктати це в себе. Бо якщо різні нації, різні соціальні групи починають спілкуватися – нема сенсу в конфліктах. Ми зараз бачимо досить багато жахливих конфліктів. Один – відбувається у нас в країні, ще кілька відбувається у світі, і це, певна річ, наслідок приватної маніпуляції, коли людина себе відокремлює, перестає відчувати радість життя і відбувається травма. Sziget – це добрі ліки і класний засіб відчути себе людиною світу.

Стосовно мого сету, то мені не дуже сподобались ті, хто переді мною влаштували 4 години шкільної дискотеки. Це можна назвати снобізмом, але ні, тому що звукач, з яким я почав спілкуватися вже після свого виступу, сказав "чувак, ти врятував мій вечір, тому що я думав ці жахи почались і зараз буде ще якийсь хлопець з України і все продовжиться". Переді мною грали двоє хлопців, які, напевно, грають десь в місцевих закладах і мають певну аудиторію, але я б не міг назвати їх діджеями. Мені потрібно було якось виправити цю ситауцію. Я планучав грати концептуальну історію, але справа в тому, що до тебе з танцмайданчика вимивають будь-якого меломана, мені здається вони мали втікати. До тебе приходить 100 людей, бо ти з України і решта людей, які не дуже мають розуміння в музиці. Тому я шукав компроміс, але на 20 хвилині про це забув і мені здається я рванув нормально. О 5:45 я був змушений зупиняти танцмайданчик, а це дуже гарний показник для фестивалю, який перенасичений актами", – каже Влад Фісун.

Ми домовляємось зустрітись на Dropkick Murphys і розбігаємось. Фанатів бостонських кельтик-панків на фестивалі видно неозброєним оком – офіційний мерч, спортивні джерзі чи просто щось ірландське або зелене – все до них. Шатор А38 забитий вщент. Фанати громоподібно скандують "Let’s go Murphys!". Хлопці пакують кросівки в рюкзаки своїх коханих і вирушають під сцену. Все починається з "The Boys Are Back" – публіка вибухає – хлопці повернулися і шукають пригод!

Рік тому побували на сольнику Dropkick Murphys, також в Будапешті. Але порівнювати марно. На пісні "І’m Shipping Up to Boston" частина натовпу попереду сідає на покриття та імітує греблю. Це траплялося в А38 і раніше, просто зараз це доречно, як ніколи.

Ви би чули як здригалося повітря, коли грали "Rose Tattoo"! Всі ці кремезні обтатуйовані чоловіки та їх бойові подруги добряче позривали горлянки на цьому концерті. Алея прапорів непрохідна – на виходах з А38 позастрягали натовпи, котрі забули куди йшли.

Все закінчується і тим, хто втомився, кортить вийти на свіже повітря. Але в залі залишаються ті, хто наполягає на продовженні. І вони отримують своє! Dropkick Murphys повертаються на сцену і виконують кавер на "TNT" AC/DC. Тепер точно кінець. Знов скандують "Lets go Murphys!". Комусь порвали майку, комусь розбили ніс. Але очі горять! Концерт вдався.

Часу до наступного виконавця залишається рівно, щоб відновити водний баланс.

Електроніка з живими інструментами – на сцені Gramatik. Минулого року всі європейські виступи розпродано, а цього літа він в лайнапах найпотужніших фестивалів.

В Будапешті спекотно. Танцюємо далі!


Читайте також:


Катя Маріаш, Varosh

Фото: Віталій Маріаш

0 #