Культура – Архів

Pohoda 2016: наважитись підійти ближче

13 Липня 2016 3 236

Ось він – останній день триденного фестивалю Pohoda 2016. Людей значно більше, це словаки в абсолютній більшості, закордонних гостей майже не спостерігається. Можна вичекати чергу в душ, якраз поки виступають музиканти філармонії, чи сховатися від безжального сонця в наметі дискусій про екстремізм чи соціалізацію недієздатних людей.

На противагу першій фестивальній добі, тепер між концертами геть не вистачає часу, щоб на порівняно компактній території добігати з однієї локації на іншу, так, щоб і на біс попереднього виступу посподіватись і на вихід наступного виконавця не спізнитись. Ти тільки встигаєш розігнатись, тільки вживаєшся в фестивальну атмосферу, а вже за кілька годин необхідно пакувати намети і вирушати додому. Все тільки почало набирати обертів, але приречено розіб’ється об світанок наступного дня…

Нідерландські ска-панки Bazzookas не давали спокою всі три дні, за це їм окрема щиросердечна подяка. На своєму шкільному автобусі двічі-тричі на день вони залучали до виступів всіх, кого вдавалось вихопити з часом аж занадто виваженої публіки. На останній день фестивалю припадає їх виступ, де до звичного балагану додається потужний сценічний звук і більша площа для маневрів. Вокаліст пірнає в натовп, а натовп періодично виривається на сцену. Цим божевільним веселощам нема кінця-краю, здавалося б. Але клятий концертний графік безжальний і до цих світлих людей… Та й чого журитися, коли попереду ще одне вечірнє збіговисько на автобусі.

Легендарний Ернест Ранглін, хрещений батько реггі, сетовий гітарист Боба Марлі, музикант, який співпрацював з багатьма знаковими постатями ХХ століття відіграв денний концерт на головній сцені. “Концерт, який буває раз в житті”, як розповідали організатори, Ernest Ranglin & Friends відвідало зовсім небагато людей. І там, де вчора на Parov Stelar товклись тисячі людей, зараз розтяглось від сили сотні чотири. Може воно й на краще. Хтось ховався в затінку звукової вежі, хтось навпаки, засмагав. Бракувало хіба океану і прохолоджувальних напоїв.

Добре відомо, що концерт може бути різним, в залежності від точки перегляду. І коли під сценою виступ лондонського пост-панк гурту Savages вражав божевільною енергетикою вокалістки Дженні Бет, то трохи далі від натовпу вона виглядала якось “не в своїй тарілці”, ніби сцена була їй завелика. За звучанням вони мені більше подібні до Патті Сміт, ніж до Joy Division, з якими їх так впевнено порівнюють весь час. Все стильно і витримано, треба тільки наважитись підійти ближче.

Крім чітко визначених сцен та шатрів на фестивалі завжди можна натрапити на невеликі і на перший погляд непримітні місця. Одним з таких став Visegrad Club, який ми помітили тільки завдяки потужному гард-коровому звучанню словацького гурту It’s Everyone Else. Цей дует організатори фестивалю знайшли десь так само – просто проходячи повз клуб, в якому якраз відбувався концерт. Він і вона, в залі без сцени, до приміщення ледве вдається проштовхнутись і люди постійно курсують, аби набрати свіжого повітря.

Ближче до заходу сонця концерт дивакуватої Roisin Murphy остаточно переконав – цей фестиваль зробили не гедлайнери. Добре відома і багатьма шанована ірландська співачка звучить, як завжди, ладно. Вона невпинно змінює сценічні костюми. І коли я кажу невпинно, то це значить, що ви дивитесь на неї, присідаєте зашнурувати шнурки, піднімаєтесь, а Роізін вже в іншій сукні, чи в пальто, чи з дорожнім знаком на голові. Навіть не знаю навіщо аж так вперто відволікати від фірмового звучання свого гурту. Хіба, щоб їй самій раптом не стало нудно…

Про концерт James Blake впевнено забула через виступ ізраїльської співачки Ester Rada. Молода команда талановитих музикантів обкатала знакові фестивалі і тепер зрозуміло, чому стільки схвальних відгуків. Камерна атмосфера шатра, на сцені 5 людей. Все відбувається в найкращих традиціях джазових концертів, з багатогранним вокалом і почерговою імпровізацією кожного музиканта. Багатообіцяючий проект, сподіваюсь, таки вихопить трохи часу для запису дебютного альбому, бо дуже хочеться мати такий альбом в кишені дорогою будь-куди чи на вінілі, для домашнього прослуховування на згадку про прохолодну літню ніч десь посеред Словаччини.

Від освітлення під час концерту можуть статися епілептичні припадки. Звукової апаратури залучено добряче більше, ніж на всіх попередніх концертах. The Prodigy мали стати кульмінацією вечора, але ні. Після того, як два роки тому вперше пережила їх концерт за кілька метрів від сцени в традиційному місиві, я мала бажання побачити їх ще раз, але подивитися на це все з безпечної відстані. Подумати не могла, що тисячі людей навколо будуть робити те ж саме. Програма в стилі “нове та найкраще”, тільки загальне враження добряче підпсувала аномальна пасивність аудиторії. Може просто Європа втомилась від монстрів.

Після цього концерту натовп розсипається в різні боки. На кілька хвилин встигаю на Flying Lotus, де публіка знову ж таки, непохитно спостерігає за сценою. Тим часом Віталій добігає на виступ американських панків з карколомною назвою Ho99o9, де саме відбувається дикий слем.

Трохи згодом потрапляємо до Space Arena, котра вже вщент забита шанувальниками DJ Shadow. Сету американця на Pohoda 2016 чомусь не було в переліку виступів на офіційному сайті, що викликало занепокоєння, адже значна кількість відвідувачів фестивалю не приховували, що саме виступ DJ Shadow став вирішальним фактором для придбання квитка. Він з’являється на сцені з п’ятнадцятихвилинним запізненням, вітається з публікою та презентує свою роботу як “трохи інакшої музики для роздумів”. Володіння матеріалом та розкішна візуалізація протримали натовп півтори години. Гідний фінал історії цьогорічного фестивалю.

Вранці наметове містечко зникає, здається, швидше, ніж з’являлося. Дбайливо скомпресовані спальники мандрують, заквітчані соняшниками, до паркомісць де на три доби було покинуте розпечене авто.

Всі місця, де ми коли-небудь бували поділяються на ті, куди ти хочеш чи не хочеш повертатися. Словацький фестиваль Pohoda – це дні, в які захочеться повернутись. Достатньо спокійний, для відвідування з дітьми. Достатньо тривалий, щоб не злягти з виснаженням. Музична складова з року в рік вражає підбором виконавців. Фінансовий аспект теж вагомий – це один з найбюджетніших європейських фестів, на разі. Буду радити його тим, хто тільки вчиться фестивалити, наприклад.

Я не припиняю думати, а що б коли якесь посереднє українське пиво разом з пересічним мобільним оператором і виробником псевдо-мінеральної води стали спонсорами великого фестивалю в якомусь містечку, де крім цього фестивалю протягом року нічого не стається. Але коли стається, то до цього міста з всієї України і з тої ж Словаччини сотні кілометрів мандрують тисячі людей, щоб послухати якісний (!) актуальний (!) лайн-ап та привезти додому добрих емоцій, засмаглий ніс і трохи прив’ялих соняхів…

Катя Маріаш, Varosh

Фото: Віталій Маріаш, Валентин Клєпаков

0 #