Невтомний кіноман Олексій Уманський надіслав нам з берега Чорного моря чергового листа.
Я помітив, що кінофестиваль, як і музичні заходи з часом відключають тебе від буднів і повсякденних думок. Кіно – море – кіно – концерти – кемпінг. Такий у мене режим протягом останнього тижня. Та писати я ще не втомився, і хочеться вірити, що хтось не втомився це все читати) Тож я продовжу.
Почну з фільму «Параджанов», байопік, тобто біографічне кіно, про культового режисера, який більшості відомий як творець «Тіней забутих предків», хоча і решта його картин може вразити своїм новаторством і авторською думкою.
Нам показують життя Параджанова, його творчі ідеї, які зароджуються на ходу зі швидкістю світла, не простий бунтарський характер генія, і драматичний момент пов’язаний з ув’язненням режисера, яке поламало йому життя.
Непроста доля випала майстру – жити в радянський час, коли знімати кіно можна було лише так, як партія каже, а будь-який крок вправо чи то ліво, вже вважається зрадою.
На презентації своїх «Тіней…» він сказав, що не дублював їх на російську, тому що втрачається потужний колорит гір, де відбуваються події карпатської трагедії, за що одразу був зарахований до українських націоналістів і з часом заарештований.
Абсурд, Параджанов зняв найкращий український фільм (він сам так вважав), а його принижують, кидають у в’язницю до ЗЕКів, які намагаються його зламати морально. Син через такі обставини не поступить до Університету, а жінку звільнять з роботи.
Часто звучить репліка від самого режисера, яка мала місце в житті: «Я вірменин, що народився в Грузії і знімає українське кіно». І дійсно «Тіні забутих предків» дотепер вражають образами і, найважливіше, стилістикою, не дарма стрічку на «ура» сприйняли у цілому світі, а за часів ув’язнення Параджанова, на його захист писали петицію Федеріко Фелліні, Годар, Ів сен Лоран і багато інших.
Він мав свої принципи. Це часто не подобалось його колегам, або «Госкіно», проте творчість автор ставив на перший план. Це помітно в моменті зйомок «Саят-нова», де на роль вірменського поета він обрав жінку, або у картині «Сурамська фортеця», де йому для зйомок треба було трьох верблюдів і 5 павлінів, а інакше «Самі знімайте»!!!
До того ж є у стрічки і цікаві візуальні моменти, завдяки різним рір-проекціям (комбіновані зйомки). Так ми змогли побачити реальні кадри стрічок, які комбінують з сучасними. Це хороший хід, бо важко уявити, хто з українських акторів наважився б зіграти Івана Миколайчука. З фільму я дізнався і про захоплення режисером колажами. Він їх створював майже все життя, використовував папір, всілякі вирізки з журналів, газет, доліплював бісер, прикраси і виходить цілий малюнок. Виставка його справжніх колажів зараз доступна в центрі Одеси. Та і ретроспективу Параджанова показали на належному рівні, віддали данину пошани маестро.
А от що мене з «нового українського» роздратувало, то це кримінальна комедія «Ломбард» Любомира Левицького, в колишньому творця «Штольні».
Цей фільм, копія картини «Карти, гроші, два стволи» і ще різних робіт Гая Річі. Навіть саундтрек з «Рок-н-рольщика» тут обраний за основу і звучить як на початку так і вздовж кіна. Цього я зрозуміти не можу, хоча з технічного боку все зроблено за мірками України суперово, і навіть є образи характерні тільки для нас. Зйомки у Львові, кримінал, стрільба, погоні, але все повторює те, що ми з вами вже бачили, а відтак не хочеться акцентувати на цьому увагу.
І декілька слів про «Літню кіношколу», яка функціонувала паралельно з показами. Важко назвати це повноцінним навчанням, тому що тебе тут не вчать ставити світло, і тримати камеру і писати сценарій, але є можливість поспілкуватись з режисерами світового рівня, що для мене дуже важливо. Їх в Одесі було чимало. Частіш за все, ці зустрічі відбуваються в режимі питання-відповідь, хоча значною мірою все залежить від того, хто як готується до подібного уроку. Так голандець Йос Стеллінг малював на дошці схему, за якою ідея стрічки повинна перерости в реальність.
Олександр Роднянський сам починав з запитань до аудиторії, а потім розповідав про те, як він обирає проекти для фінансування, як йому дають на вулицях різні сценарії, а це неправильно, тому що зараз ніхто їх не читає, а можуть подивитись тільки синопсис. З його слів у мене змінилась уява про таку професію як «Продюсер», у випадку з Роднянським – це один з творців картини. Зараз він працює в Голівуді, і привіз до Одеси фільм Білі Боб Торнтона, в який сам вклав гроші.
На деяких майстер класах мені доводилось і спати, бо все відбувалось в монотонному режимі. Один з найцікавіших був у Іржі Менцеля.
Цей режисер якоюсь мірою рекордсмен – наймолодший володар Оскара. Колись чех у 28 отримав статуетку за «Потяги особливого призначення» як кращу іноземну стрічку.
.JPG)
Все життя він знімав комедії, працював з чеськими письменниками Богумілом Грабалом і Міланом Кундерою, і був представником «нової хвилі», що в 60-х зародилась в Празі. Менцель розповідав, що знімати комедії «Це вам не жарти»! Він намагається бачити щось смішне в кожній людині, але передати це на екрані справа не проста, і важливо, щоб гумор був виправданий.
Я його спитав про момент з картини «Капризне літо». Там троє старших друзів закохались в молоду дівчину, що приїхала до їхнього села і тим самим порушила їхній спокій. Всі троє мріяли зайнятись з нею коханням, а коли вони таку можливість отримали, то нічого не вийшло – хтось спав, хтось передумав…Я спитав чому так? Менцель відповів: «тому що вони три смішні діда».
Потім я підійшов ближче до сцени, щоб його сфотографувати, і помітивши мене він сховався за пляшки, хоча в той момент йому задавали запитання і на нього дивились чоловік 800))
.JPG)
Якщо ви не бачили його картин, обов’язково перегляньте, комедії він робить шикарні.
Олексій Уманський, 17-18.07, Одеса, спеціально для Varosh.com.ua
