Культура – Архів

Мій друг Квентін Тарантіно

27 Березня 2013 3 478

50-річчю генія присвячується…

"В сценарії все, окрім діалогів, я пишу коротко. Наприклад я можу вам переказати зміст першої сторінки: "Шість хлопців у чорних костюмах снідають за столом. Їх звати містер Коричневий бла-бла-бла. Я не хотів їх описувати довго, скажімо "…у того було світле волосся, а той був жирним, а інший підстаркуватим. Я хотів, щоб люди розкривались в діалозі".

Квентін Тарантіно

Містер Тарантіно не закінчив кіновуза, але читає лекції студентам, як можна знімати кіно. У нього немає довгих конспектів. Все – у голові. У тому числі – тисячі переглянутих стрічок. Він можливо краще за італійців знає про спагеті вестерн, і краще за французів може пояснити поняття "нова хвиля". Поки він існує, постійно будуть з’являтись цікаві картини, і слава Богу.

Його творчий шлях бере свій старт з відеосалону на Манхетен-Біч, де він почав писати свої перші сценарії. Він не робив їх для когось. Тільки для себе. Але ніхто юного кіноман’яка в крісло режисера не пускав, і перші проби пера після довгих пошуків грошей залишились лежати в тумбі.

Усю злість від нереалізації власних амбіцій Квентін виражає в новому сценарії. Його він пише максимально швидким темпом, і майже без правок – "Скажені пси". Історія пограбування, без пограбування, проте з калюжами крові, чорними костюмами, розмовами про чайові, і ще багато чого.

Чомусь на цей раз знайшлись люди, які вчитались уважніше і зацікавились. Серед них дехто мав хороший авторитет у Голівуді, зокрема легендарний Харві Кейтел. Ідея йому настільки сподобалась, що він погодився зніматись за просто так, та ще й свої гроші вклав у проект. Нарешті відкрились всі дороги в кіно для Тарантіно.

Хронологія подій цієї картини побудована, а краще сказати, порізана таким чином, ніби ви дуже швидко переглянули журнал, і до того ж починали це робити з середини, а потім дійшли до початку…В американському кіно на той момент, якщо хтось показував як поліція женеться за грабіжниками, то сцену треба було показувати до кінця. Але молодому режисеру хотілося максимально робити те, що йому хочеться, а зокрема і ламати канони, тому весь фільм не схожий на жоден інший. І ще…мало хто показував на екрані стільки насилля і злості…і вже точно ні у кого воно не могло бути страшним і смішним в одному флаконі.

Герой Майкла Медсена відрізає вухо копу – жах, потім починає в це вухо говорити – смішно!!! Якийсь гротеск. Власне з тих пір всі журналісти тільки цю тему і чіпають. На питання, чи не думає він, що через його стрічки стане більше маніяків на вулицях, він відповідає, що це насилля кіношне, а він сам – адекватний чоловік, який мухи не образив за життя, і додає: це такий самий елемент фільму, як танці чи співи, мовляв, якщо вам не подобаються танці в кіно, ви ж не можете їх заборонити.

"Скажені пси" з успіхом були показані в Каннах. Грандіозний успіх. Після цього з старої тумби Квентін почав виймати старі сценарії і продавати їх в Голівуд: "Природжені вбивці" – Боні і Клайд 90-х зняв Олівер Стоун, а "Справжнє кохання" Тоні Скотт. Обидві стрічки стали культовими завдяки сценарній майстерності Тарантіно. Сам Квентін з тих двох робіт одобрив і сказав, що "зняв би майже так" тільки роботу Скотта.

Диву даюся, як в голові тієї людини міг народитись монолог Деніса Хоппера, який прив’язаний до стільця, за мить до жорстокої смерті, своїм вбивцям, представникам сицилійської мафії, розповідає, що в них тече "ніггерська кров", бо маври нападали колись на ті землі, і часто ґвалтували місцевих жінок. Їх пра-пра-пра бабок. Навряд в реальному житті хтось міг би таке дійсно зробити, це і є кіношне насилля.

Власне після вищезгаданих стрічок юне дарування буде писати і знімати тільки сам. Для нової роботи потрібні були канікули, і він їде в Амстердам писати новий сценарій. Європа манила до себе Квентіна: там було приємно цілими днями дивитись кіно, їсти "роял з сиром" (чізбургер) і писати. Я думаю, що одного з героїв його майбутньої стрічки тому і звати Вінсент, бо в Астердамі живе дух Вінсента Ван Гога.

Результат тієї поїздки – "Кримінальне чтиво". Повертаючись до схеми розкиданої хронології подій, Тарантіно цього разу додає ще більше експресії. У кожній новелі знайшлося місце неймовірно цікавим персонажам, як то кілери Вінсент і Джулс, боксер Буч з годинником, який носив у себе в задньому отворі його батько, Міа – дружина Боса мафії, яка ледь не помирає від передозування, та і сам Бос, якого опускають на саме дно чоловічої гідності. Все це переплітається таким чином, що абсолютно не знаєш, чого чекати в наступному кадрі. І герої одного коміксу пересікаються між собою невипадково.

Більше того, фірмовим знаком нової стрічки як і раніше стає музика: вона настільки гармонійно вписується, що на все життя потім асоціюється виключно з Тарантіно, хоча він її не писав, а так – тримав у голові. Сам Квентін, як колись і Альфред Хічкок, вирішив майже в кожній своїй роботі мати маленьке камео (у широкому розумінні це поява у фільмі якоїсь знаменитості, спеціально запрошеної продюсером або режисером – ред.), зазвичай у нього образ бурчащого і незадоволеного чимось чоловіка.

– Ви бачили на в’їзді до мого будинку табличку з надписом склад мертвих негрів?
– Ні
– Правильно, тому що її там немає!!!"

Це був 1994 рік. В Каннах "…чтиво" змагалось за золоту пальмову гілку. Головний конкурент – Нікіта Міхалков і "Утомленные солнцем". Головуюче журі, а того року це були Клінт Іствуд і Катрін Денев вирішили, що молодий американець кращий… просто нічого подібного вони раніше не бачили. Міхалков до тепер, мабуть, їм цього пробачити не може…

Далі була новела в альманаху "4 кімнати", "Джекі Браун", і нарешті "Вбити Біла".

Рідко хто знімає картину, розділяючи її на дві частини. І не тому, що перша принесла прибуток і вигідно було б продовжувати, а просто матеріалу так багато, що доведеться знімати по одній в рік. І от перед нами знову Ума Турман, її героїню називають Чорна мамба. Ще недавно вона входила в коло надзвичайно жорстоких вбивць, а зараз в церкві їй стріляють в голову…стріляють в голову на початку картини!!! Далі 4 години екранного часу в сумі Чорна мамба шукає Біла, орудує самурайським мечем і носить жовтий костюм Брюса Лі. Крокуючи поруч зі смертю, і навіть перебуваючи в могилі (її заживо закопають у труні) вона буде жити тільки однією думкою – помститись.

ПОМСТА з великої букви, бо це основний мотиватор стрічки, і з 2003 року це основна рушійна драматургія фільмів Тарантіно, закінчуючи нещодавнім «Джанго». Це завжди діє, бо ви співпереживаєте разом з героєм, ви асоціюєте себе з ним. Тому коли Ума Турман влаштовує черговий кривавий душ, де літають обрізані мечем руки і ноги, ви навіть трошки смакуєте цим – справедливість! Сам режисер в цей момент сидить позаду вас у кінозалі і сміється в кулачок, бо знає, що нам треба. Власне, за жанром – це кіно про кунг-фу, і не дарма той самий Біл був зіграний Девідом Кередайном, появи якого я завжди чекав біля екрану на початку 90х, коли зірка українського телебачення ICTV показували в обід багато стрічок про бойові мистецтва.

До речі, наступного року повинна вийти третя частина "Вбити Біла". І небагато хто знає, але популярність цих кінохітів призводить до різного роду пародій. В США вийшла комедія "Вбити дебіла", а до того було ще "Тривіальне чтиво", але то абсолютно не смішно.

Наступний проект, який пройшов більш менш непомітно порівно з іншими, але який я хочу виділити, називається "Грайндхаус". Це спільна робота Тарантіно і Роберта Родрігеса. Вони знайшли один одного давно, коли працювали над зомбодробільним шедевром "Від заходу до світанку".

Разом ці кіномани вирішили зняти такий фільм, який повинен бути максимально наближеним до стрічок категорії «Б». Тут треба трошки пояснити, що 70-х роках у США кіновиробництво пережило мініреволюцію. Окремо від помпезних картин, в які вкладали мільйони доларів студійні магнати, почали з’являтись роботи молодих режисерів, які були самі собі бюджетом. У таких людей не було можливості знімати в гігантському павільйоні і дозволити собі дорогих акторів, але у них було бажання творити.

Одним з таких був Роджер Корман, якого Квентін обожнює і понині. Частіше за все "B movie" вигравали за рахунок показу того, що елементарно приваблює людей – оголене тіло і багато зброї. Часто героями таких картин були жінки з автоматом в руках та великими голими цицьками. Такий матеріал отримав назву «Блексплотейшн». Існувала ціла мережа кінотеатрів де показувати подібні роботи. «Грайндхаус» – це данина тому часу, хоча багато хто це кіно пропустив повз себе, не надавши йому великої уваги.

"Безславні виродки" (2009р.) Задовго до виходу цього кіна, коли всі тільки хотіли почути, над чим працює Квентін, інтернет-видання України розповсюдили інформацію, ніби режисер хоче зняти 3D-порно. Це інтригувало, хоча і виявилося неправдою. Можливо десь в плані жарту подібне могло звучати. Натомість увесь світ побачив невеличкий загін молодих євреїв, які в період Другої світової війни, вираховують і жорстоко вбивають німецьких фашистів, вирізають їм на чолах свастики і вибивають в прямому сенсі з голови дурість важкими бейсбольними бітами. Погодьтесь, сюжет цікавий. А ще коли у французькому кінотеатрі підривають Гітлера, мимоволі з’являється посмішка… Це ж неправда…хоча поки ви дивитесь кіно, так казати не можна:)

Саме Квентін починаючи з "…виродків" дав зелене світло акторській кар’єрі Крістофа Вальтца, який встиг обзавестись двома оскарами за Тарантінівські фільми. Тепер актора бронюють на рік вперед, а міг би все життя просидіти на Віденських підмостках театру.

"Джанго" – наразі остання робота майстра. Все витримано в авторському стилі. Єдине, що мене здивувало, це слова Еніо Моріконе, який сказав, що більше не хоче співпрацювати з Квентіном, ніби той музику використовує хаотично, а не за призначенням… Ця новина зовсім збила спантелику. Та як же так, Тарантіно називають "вухом Голівуду", саундтреки виходять окремими платівками?! Але ж і Моріконе не пальцем роблений, що не кажіть. У мистецтві однозначності бути не може…

І незважаючи на майстерність і визнаний талант, у світі залишається і багато тих, хто каже, що режисеру не треба з’являтись у кадрі, що він вже не той, що він гне одну і ту саму лінію, що він расист…але всі, хто це каже, обов’язково підуть на його нове кіно, їм буде цікаво, а чим зараз здивує Квентін. З днем народження, друже, п’ю до дна!

Олексій Уманський, спеціально для Varosh.com.ua

0 #