В неділю закінчився 43 міжнародний кінофестиваль Молодість, оголосивши цьогорічних переможців та роздавши нагороди закордонним та українським кінематографістам.
Молодість – кінофорум, який не має аналогів в Україні. Це найстарша масштабна кіно подія в Україні, ледь не єдиний захід нашої держави, у рамках якого можна побачити на великому екрані, як найактуальніший світовий кінематограф, переможців міжнародних фестивалів класу А, так і роботи режисерів-початківців і просто безліч хорошого кіно. І не дарма фест має таку назву – "Молодість", основна місія форуму планувалася, як подія для режисерів-дебютантів з можливістю представити свій перший чи другий короткометражний чи повнометражний фільм. Свого часу, перші стрічки тут представляли, ряд тепер вже іменитих митців: Француа Озон, Олексій Балабанов, Жака Одіар та інші.
Форум традиційно складається з основної конкурсної програми в категоріях: короткий метр, студентські фільми, повний метр та національний конкурс. Окремо існують конкурсні програми у дитячій секції та конкурс ЛГБТ-кіно "Сонячний зайчик". Окрім цього, на фестивалі демонструвалися фільми-переможці найбільших світових фестивалів, спеціальні події та ретроспективи, національні програми німецького, французького, скандинавського та російського кіно.
Отже, менше про переможців, так, як досить розповсюджена думка, що фільм, який перемагає на фестивалі – це не найкращий фільм, а лише той, до якого привів компроміс журі.
Найбільш цікавими, на мій погляд, цього року були програми: Sunny Bunny (програма кіно на ЛГБТ тематику), скандинавська панорама, програма фестиваль фестивалів та нові українські картини.
Враховуючи, що тенденції останнього часу в кінематографі так чи інакше пов’язані з ЛГБТ тематикою (поглянути тільки на цьогорічний Каннський кінофестиваль), то хороших фільмів у цій категорії було достатньо на цьогорічному фесті. Звичайно ці теми можуть викликати неоднозначну реакцію з боку громадськості, але це частина сучасного суспільства, а значить підґрунтя для кіно-історій.
Одною з найочікуваніших була стрічка канадського вундеркінда Ксавье Долана "Том на фермі". Це четверта повнометражна робота 24-річного режисера, чия дебютна картинка "Як я вбив свою матір" демонструвалася на Каннському кінофестивалі у 2009 році і зробила, тоді ще 19-річного митця всесвітньо відомим. Причому, стрічка отримала три нагороди фестивалю. Наступні дві стрічки Долан також презентував у Канах, але так і не увійшов до основного конкурсу.
Що цікаво, "Том на фермі" був усього місяць тому презентований на кінофестивалі у Венеції та номінується цього року на премію "Оскар", як найкращий іноземний фільм від Канади.
Інша цікава стрічка "Герантофілія" також належить перу канадського підданого Брюса Лабрюса. Це історія молодого хлопця, Лейка, якого приваблюють літні люди. Він влаштовується на роботу до притулку для старих, де зустрічає Підбоді. Він викрадає літнього чоловіка та розпочинає з ним автомобільну подорож Канадою, з якої Підбоді вже не повернеться. Незвична історія, незвичного кохання з нотками гумору та веселощів.
Взагалі, гумор і веселощі – це не про цьогорічну програму "Молодості", основні фільми, які вдалося переглянути були до країв наповнені радикально-соціальними темами, які відкривали жорстокість людей у всіх куточках світу. Найбільша синергія "жестяку" була зібрана у програмі фестиваль фестивалів, яка демонструвала фільми переможці світових фестивалів класу А.
Так один з найбільш жорстоких та водночас найбільш вражаючих фільмів фестивалю – мексиканська стрічка "Елі" Амата Ескаланте, яка розповідає історію курсанта поліції, його 12-річної "коханки" та її старшого брата. Курсант викрадає наркотики, щоб продати їх та одружитися з своєю юною дівчиною. Брат випадково знаходить заховані наркотики та викидає їх, але це не рятує їх від вторгнення наркополіції, яка замість того, щоб похвалити героя за знищення небезпечної речовини, чи відвезти до відділку для з’ясування обставин – викрадає трійцю та передає їх прямісінько до рук наркозлочинців. Останні жорстоко карають курсанта, катують його та нівечать його честь та гідність, одним з найжахливіших способів, які я бачив з кіно екрану. Іншим пощастило більше, вони отримали тільки моральне клеймо від пережитих подій. Нереально жорсткі сцени насильства у фільмі, реалізм та відчуття рокового випадку не дадуть забути цей фільм іще довго. Стрічка отримала приз за кращу режисуру у цьогорічних Каннах.
Насильство було і у словацькому фільмі "Мій пес Кіллер" про расову нетерпимість у цілому регіоні Словаччини по відношенню до ромів та смерті маленького хлопчика від зубів пса. Серед фільмів, на які хочу звернути особливу увагу, треба відзначити румунську стрічку "Поза дитини", переможець цьогорічного Берлінале. Фільм з ментально близькою для нас темою, свавілля "мажорів" та вирішування всіх проблем за допомогою грошей. Навіть, якщо проблема це вбивство маленького хлопчика, який перебігав дорогу там де на швидкості 180 кілометрів за годину, в селі їхав представник румунської "золотої" молоді.
Жорстокості і насильства було достатньо і в інших стрічках. І у чудовому фільмі "Вік та Фло зустріли ведмедя", канадського режисера Дені Кота, який також отримав відзнаку на Берлінале. Непересічна історія про двох жінок екс-злочинців, яких привиди минулого знаходять навіть у маленькому селі, де вони намагалися сховатися.
До одної з найкрутіших картин фестивалю можна віднести фільм "Боргман" голландського режисера Алекс ван Вармердама та фільм "Окупація у 26 епізодах". Останній є югославським фільмом 1978 року, Лорда Зафрановича, який розповідає нам історію Другої Світової війни, через призму подій, що відбувалися у хорватському Дубровніку, після приходу італьських фашистів. Фільм викликав величезний резонанс під час демонстрації на Канському фестивалі у 1979 році та піддався жорсткій критиці як у Європі, так і в Югославії, через відкриті сцени жорстокості та етичні питання національного характеру. Режисер, який після виходу фільму, був змушений покинути Югославію, особисто представив фільм на фестивалі.
Окремої уваги цього року заслуговує завжди сильна програма "Скандинавського кіно", це і прекрасна документальна стрічка про кохання Інгмара Бергмана та Лів Ульман. Чудова висококінематографічна картина, іменитого Бальтасара Кормакюра "Глибина", про феноменальну людину, яка провела у морській воді при температурі -5 градусів близько 6 годин і залишилась живою, враховуючи що середньостатистична людина витримує 20 хвилин (фільм заснований на реальних подіях) та стрічка "Пул-8" Аку Лоугімієса, матір, яка хоче позбутися свого накротичного минулого, але воно повертається до неї у вигляді її коханого. У виборі між дитиною та колишнім життям, виграє немовля. Стрічка про незвичну для нас сторону Фінляндії.
Окремої уваги цього року заслуговують українські стрічки. Окрім загального підвищення рівня українських фільмів в національній панорамі, були і інші сюрпризи. Я коротко зупинюсь на двох повнометражних фільмах, таких незвичних для нашого кіно.
Стрічка "Такі красиві люди", Дмитро Мойсеєва, поетичне, гарне кіно про двох друзів, які ведуть усамітнене життя на березі Чорного моря, рибалять та насолоджуються. Такі незрозумілі і такі дивні одночасно, вони залишаються справжніми і красивими людьми. Це історія втечі і історія кохання у витонченому японському стилі.
Не можу не згадати фільм, який заслуговує на велику кількість глядачів – документальна картинка всесвітньовідомого режисера експериментального кіно – Оксани Чепелик "У затишку білих акацій", яка представила далеко не експериментальну, але таку правдиву стрічку про життя пересічного українця на схилі літ. Історія сильної духом літньої жінки, яка разом з хворим чоловіком, залишились самотніми наприкінці свого життя, незважаючи на те, що час від часу, їх навідують діти. Реалістичний портрет закінчення радянської епохи, яка і складала більшу частину життя героїв.
Щодо негативних сторін фестивалю, то їх не багато, майже не було технічних проблем та кардинальних змін у розкладі. Деяке здивування, час від часу, викликала тільки студентська конкурсна програма, де поруч з вражаючими стрічками, по типу британської "Людської маси" Ґабріеля Ґоше, можна було побачити фільми відносної кінематографічної цінності та інтересу. "Людська маса", до речі, розповідає дуже цікаву історію, вбивства працівника соціального центру розлюченим безробітнім за допомогою стиплера. Ми навіть можемо прийняти і зрозуміти, чому він це зробив. Адже працівниця грає міні Бога на своєму робочому місці і вважає, що може керувати людьми. Стрічку я вже бачив втретє цього року на двох інших фестивалях у різних європейських країнах, що свідчить про значний інтерес до неї.
Загалом "Молодість" – це подія в контексті України, яку необхідно відвідувати кожному, у кого є така можливість. Одна моя подруга, наприклад, щороку приїжджає з Тячева на 8 фестивальних днів, адже такої дози вражаючого кіно отримати десь іще в нашій країні – нереально. Отже, як звучить приказка, яка супроводжує фестиваль вже значний час – "Тільки молодість! Тільки хард-кор!".
Кирило Марікуца, Varosh
