Десяті "Березневі коти": як відзначали ювілей

Любов по-мистецьки чи мистецтво по-любові заполонило Ужгород впродовж трьох днів й повело у березневе натхнення усіх учасників.

День перший

10-ий ювілейний мистецький фестиваль "Березневі коти" відкрився виставкою в "ILKO Gallery", у якій 28 художників з усієї країни намагались приховати еротику від глядацького ока – під "Плахтою".

Літературні рефлексії розпочались із вечора спогадів: митці згадувати, як все починалося 10 років тому. Тоді, Андрій Любка, сидів у білоруській в’язниці й Вік Коврей, разом із іншими митцями, захотіли підтримати його у такий мистецький спосіб.

Проведення еротичного фестивалю десять років тому було надзвичайно сміливим кроком, адже Ужгород – це місто, в якому еротика відкрито існувала хіба у народних приказках чи загадках. От найпоширеніші словесні прояви еротичності закарпатців знайшов Олександр Гаврош й продемонстрував їх на літературних читаннях. Окрім нього, зачитували свої ліричні творіння Валентин Кузан, Василь Кузан та Сергій Федака, а також Світлана Лісовська (Париж), Ірина Шувалова (Київ), Лесик Панасюк (Житомир), Юля Кручак (Житомир), Торі Ром (Ужгород), які вперше читали на котах свої твори.

Опісля, розпочався міжнародний фестиваль відеопоезії "Cyclop", його куратор, Поліна Городиська розповідала про досвіди візуалізації вірша, презентувала нові проекти фестивалю — "До Слова" та "Відеопоетична Лабораторія", а також демонструвала низку кращих українських та закордонних відеопоетичних робіт.

День другий

Другий день розпочався екскурсією Ужгородом "Любоввійна", далі події перенеслись у арт-кафе "Вото", де відкрилась виставка Станіслава Туріни "Нічого особливого".

Згодом, Андрій Грецький презентував поетичну збірку "Місяці Розмови", до якої увійшли вірші, які він написав у віці 11-17 років.

"Я використовую свої тексти, як психоаналітику. Зазвичай, пишу там свої цілі та плани на майбутнє", – ділиться із присутніми митець, передаючи свою збірку до зали, аби присутні читали поезію, яка найбільше їм сподобалась.

Зараз молодий поет паралельно дописує дві книжки. "Поета я називаю художником, що рефлексує і творить образи", – додає Андрій Грецький.

Опісля, Ірина Шувалова презентувала свої нові поетичні збірки у "Кактусі". Учасниця фестивалю розкрила секрет, що зараз працює над прозовим твором. "Для мене це незвичний формат, однак мені є що сказати і я зараз шукаю найбільш правильний спосіб висловлень". Сьогодні, Ірина закінчує переклад добірки для іноземного видання, що включає поезії 6 молодих, найменш знаних в англійських перекладах, митців. У травні поетка планує відвідати письменницьку резиденцію в горах у Британії й, усамітнившись дописати незавершені тексти.

Згодом, на площі Театральній волонтери фестивалю запропонували перехожим зібрати із пазлів велетенський плакат "Make love, not war", який створили художники арт-проекту.

У театрі ляльок відбувся показ вистави "Лізістрата" у виконанні акторів Закарпатського обласного театру драми та комедії (м. Мукачево), головним режисером якого є Євген Тищук. Постановка вистави – за п’єсою Леоніда Філатова. В основі сюжету – бунт афінських жінок, які завдяки сексуальному страйку зуміли зупинити війну. Цю виставу театрали грають уже 9 років, проте вперше привезли її до Ужгорода.

Насичений мистецтвом та любов’ю, другий фестивальний день завершився творчим вечором Юрія Андруховича та Міклоша Нодя (Угорщина).

Юрій Андрухович презентував свою збірку есеїв, коротких історій "Тут похований Фантомас", які він писав впродовж 4 років для власної колонки на "ТСН. Погляд". Несподівано для себе автор зрозумів, що забуті ним тексти є ще досі актуальними й відібрав для "Фантомаса" близько сімдесяти із двох сотень.

Чому саме така назва? Автор відповідає: "Я обрав таку назву, бо вона інтригує. Ми ще пам’ятаємо епоху Фантомаса, коли фільм вийшов на екрани і глядачі очікували всемогутньої людини, незвичайної атмосфери і думали, що буде страшно. Однак, було смішно, адже французи зробили кінокомедію, – продовжує Андрухович, – страх невід’ємний у нашому житті, однак ми маємо можливість і сміятися".

Глибокого вечора учасники фестивалю мали чудову нагоду поспілкуватися із угорським письменником, перекладачем та директором видавництва "Европа" (Будапешт) Міклошем Нодем. Перекладач російської, англомовної та іспанської літератури. Під його редакцією і в його перекладах видано чимало книжок російських авторів, а з української літератури – Оксани Забужко і Сергія Жадана.

Він зачитав угорською мовою уривок із своєї книжки "Хоч і не красуня", опісля Андрій Любка зачитав свій переклад.

Також, присутні дізналися, що угорці з-поміж сучасних українських письменників найбільше знають Юрія Андруховича, чотири романи якого перекладені угорською, також знайомі із творчістю Оксани Забужко, Сергія Жадана та Андрія Куркова.

У своєму романі "Хоч і не красуня" він пише: "Справа в тому, що за останні десять років ніби інстинктивно, але частково, дуже вірогідно, в результаті наполегливої роботи путінської російської держави, нарешті постала нова російська національна ідея. Але яка саме? Якщо треба сформулювати одним словом, то це – війна. Ну, не яка-небудь нова війна чи війна взагалі, а Вєлікая Отєчествєнная. Але все одно – війна, і через це багато всього починає змінюватися у російському житті". (переклад Андрія Любки)

Із слів письменника добре проявляється розмежування ним російської культури та російської політики. Міклош Нодь наголосив, що він не пошкодував, що більшість свого життя присвятив російській літературі, розповів й про те, що його любов починалась до неї, коли він маленьким сидів у російському танку, а закінчувалась – росіянкою Ольгою.

"Я единственный в своем классе сумел выучить русский язык", – з усмішкою пригадує угорець.

Його думка щодо політики Кремля є негативною. Йому не подобається путінська пропаганда, в яку так вірять мільйони. Однак, він розповів, що був учасником маршу пам’яті Бориса Немцова і залишився вкрай обуреним використанням таких гасел та плакатів, як "Хунта не в Киеве – хунта в Кремле". Обгрунтував це він своє амбівалентною любов’ю до Росії та російської літератури.

День третій

Третій день фестивалю розпочався із круглого столу Любов-війна в "ILKO Gallery", на якому були присутні боєць-медик АТО, психолог, волонтер та митець.

Згодом, молодий поет Михайло Жаржайло під музичнй супровід зачитував власні поезії, що увійшли до збірки "Міліція карми".

Продовжив цю традицію й Томаш Деяк, презентувавши власну збірку "Колискова Кусто".

Великий інтерес викликала презентація книги Андрія Любки "Спати з жінками". Справжні жіночі емоції виплескувались у залі, зокрема, коли автор зачитував уривки зі своєї книжки:

"На химерній межі між дрімотою й сном промайнули перед моїми очима студентські роки, коли я збуджено уявляв, як же це – спати з цілим ансамблем співучих жінок, з цілим симфонічним оркестром? А тепер я засинав і спав з ними. У потязі, який рухався на Захід моєї країни, такої безмежної й соборної, що для пересування нею потяги мають бути винятково спальними; такої соборної й совєтської, що плювати хтось хотів на приватність, особистий простір чи нюанси чоловічо-жіночого спільного перебування. Аякже, бо всі ми тут не жінки й не чоловіки – ми громадяни".

Музично-літературний марафон стартував опісля презентації книжки. Деякі митці вже втретє за фестивальні дні зачитували свої творчі доробки. Перша частина віршової декламації поступово перетворювалась у рокове звучання. Зокрема, гурт із Хуста "Johnny Rides" подарував неймовірно багато драйву, енергійності та бажання танцювати разом з ними на сцені під інді-мотиви.

Більш лірично продовжив музичну частину ужгородський гурт "Kasiopea".

Хедлайнером фестивалю був гурт із Кам’янця-Подільського "Zapaska", що створив неймовірну атмосферу в режимі live-looping (за допомогою міксування музичних фраз).