Минулого місяця закінчився один з найбільших та найважливіших форумів планети – 64-ий Берлінський кінофестиваль "Берлінале". У світлі внутрішніх подій нашої країни того часу, які звичайно були набагато важливішими за всі зовнішні події разом узяті, "Берлінале" законно обійшли стороною. Окрім коментарів Джоржа Клуні, презентації "Німфоманки", та червоної доріжки відкриття – нічого і згадати.
Я не буду розповідати про фільми і переходити до їх реферативного описання, а опишу в коротеньких деталях чим страшний фестиваль для глядача, чому викликає такий бажанний інтерес, і чому значна кількість відвідувачів фестивалю не дивляться фільми. Розглянемо ту частину айсберга яка знаходиться під водою.
Люди
"Берлінале" переповнене людьми – це факт. Кінотеатри та прилеглі до нього вулиці (фестивальний палац з червоною доріжкою взагалі окрема історія) більше нагадують кадри з фільмів про Гонг-Конг, ніж буденність життя німецької столиці – різнокольорового, толерантного та доступного Берліну.
Перед кожною залою, в якій проходять покази є дві черги. Перша – для людей, які придбали квиток на показ, друга для людей в яких є один з десятка типів бейджів, що мають різний функціонал, але переважно усі дають право безкоштовного відвідування основних фестивальних показів, звісно за першочерговим пріоритетом власників квитків – спочатку люди з квитками, опісля, якщо залишились вільні місця – володарі бейджів.
Черги
Черги – одна з особливостей фестивалю. Вони починають формуватися переважно за годину до показу. В одній стоять люди з квитками, які бажають сісти на кращі місця (квитки за фестивальною традицією продаються без місць). Як показує досвід, на деякі покази, у тому числі майже всі сеанси короткого метру, лиже 10% людей з другої черги (з бейджами) потрапляють до зали, не рідко пропускаючи перший, другий або навіть третій фільм після початку, так як майже завжди розкуплені усі квитки. Мій особистий рекорд 100 хвилин черги, після чого – 45 хвилин перегляду.
Як можна бачити з коментарів організаторів вони самі не готові були до таких черг, особливо до черги перед прес-конференцією з Джоржем Клуні. Якщо ж відверто, то черги не у всіх кінотеатрах і на не всі фільми. Як і всюди є свої аутсайдери та фаворити.
Квитки
Після попередніх двох пунктів у багатьох зразу виникає бажання придбати квитки. Але це не так просто. Вони поступають у продаж за 3 дні до сеансу в окремих фестивальних касах, у кінотеатрах та у мережі інтернет. І як не парадоксально, але на значну кількість фільмів їх "розмітають" за лічені години. Тому купувати квитки безпосередньо перед показом бажання екстремальне. Ціна квитка варіювалась цьогоріч від 6 до 10 євро.
Фільми
"Берлінале" відноситься до тої плеяди фестивалів, де переможці дивують всіх – навіть журі. (Згадаємо до прикладу хоча б останній скандал на Венеціанському кінофестивалі пов’язаний з рішенням журі на чолі з Бертолуччі).
Особисто я можу провести паралель з переможцями в категорії Berlinale Shorts, яку переглянув майже всю, де Гран-Прі цього року отримала французька стрічка "As long as shotguns remain" режисерського дуету Керолайн Поггі та Джонатан Вінел, яка більше нагадувала кліп Wood Kid-a, ніж високохудожній та новаторський фільм.
Аналогічно і у інших категоріях, у тому числі конкурсній програмі, де поряд з "Гранд Отель Будапешт" Уеса Андерса демонструвалася одна з цілої когорти картин темних конячок азійського регіону.
Частину короткометражних стрічок з "Белінале" в Україні можна буде побачити вже у травні на Київському міжнародному фестивалі короткого метру.
Частина повного метру також вийде у прокат в Україні, або демонструватиметься на кіно-форумах.
Події
"Берлінале" навряд чи є чистою квінтесенцією "кіно", і скоріше саме "кіно" посідає в ньому далеко не перше місце. Це також і бізнес-форум, на який приїздить величезна кількість професіоналів з усього світу, щоб побачитись з партнерами, продати свої фільми, знайти нових партнерів і т.д.
Каталог професійної секції за товщиною нагадує книгу "Атлант розправив плечі", яка де-факто вважається одним з найбільшим романів ХХ сторіччя. Європейський кіноринок, професійні секції, круглі столи, презентації та ще купа чого виводить "Берлінале" на перші сходинки рейтингу "Must visit" серед кінопрофесіоналів.
Окремо варто зупинитися на одній з професійних програм – "Berlinale Talent Campus". До неї відбирають 300 молодих кінематографістів з різних куточків світу (режисери, дистриб’ютори, сценаристи, звукорежисери і т.д.), які впродовж фестивалю проходять серію ворк-шопів та майстер-класів, закритих показів та персональних кейсів. Метою програми є формування нового пласту мультикультурних кінопрофесіоналів.
Можливості потрапити
Акредитація на фестиваль також платна. Тому розповідаю кілька найлегших можливостей потрапити:
- Якщо ви талановитий, то можливо вас відберуть до "Talent Campus" і окрім кіно ви ще отримаєте нові знання та знайомства.
- Якщо ви студент то маєте можливість завчасно придбати акредитацію, стартова ціна якої починалась з 60 евро.
- Можливо ви захочете просто приїхати і намагатися купити квитки на окремі покази та події, або просто стирчати в зоні біля головної червоної доріжки фестивалю і витріщатися на світових кіно знаменитостей. Це обійдеться вам безкоштовно.
Епілог
Сподіваюся, що ви зрозуміли, чому не всі на "Берлінале" дивляться кіно. Багато хто "плюється" на фільми і не хоче витрачати свій час, дехто просто не може купити квитки, інші проводять свій час в лобі фешенебельних готелів проводячи зустрічі з потенційними колегами, інші відсипаються після численних фестивальних вечірок, які відбуваються кожного дня.
Як зазначають пересічні берлінці, в звичайний час навряд чи ви будете спостерігати такий фанатизм біля кінотеатрів та повні аншлаги у залах, а це у свою чергу свідчить про те, що величезна армія людей відає перевагу фестивалю своїм часом та гаманцем.
Це свято кіно, яке кіноману варто відвідати хоча б раз у житті. Тож, побачимось там наступного року.
Кирило Марікуца, Varosh
