Такої думки ініціаторка благодійних обідів заради життя хворих діток та спільноти "Творити добро просто".
Жінка започаткувала в області цілий рух – усі небайдужі згуртувалися навколо неї, ідеї, добра та майбутнього діток, що нездужають.
Якщо коротко про напрямок роботи Добра (саме так, між собою кличуть організацію), то благодійники обирають одного підопічного і направляють усі свої сили на збір коштів для нього. Суть же самої акції – один обід в місяць – на благодійність.
Більше про те, чи готові сьогодні закарпатці співпереживати, допомагати і творити добро, бути людяними та відкритими, а також про власний шлях до розуміння своєї ролі у цьому процесі, в розмові з Оленою Яремою – бізнес-леді, організаторкою святкових заходів, благодійницею та прекрасною мамою.
– Оленко, як почалося Добро?
– Все почалося з акції "Стань Дідом Морозом". Це не нова акція, ми не автори ідеї – її започаткувала Слава Фролова. Вона розпочала з Києва, а вже потім це розрослося по всій країні.
Я написала їй, чи вона не заперечуватиме, якщо ми втілимо цей проект на Закарпатті. Слава була лише за, а коли отримала фотозвіт з акції, то була просто шокована тим, як нам вдалося усе реалізувати.
Втім, мені дуже хотілося, аби дива були не лише на Новий рік – тоді, коли всі хочуть бути благодійниками – а й протягом усього року. Тому, ми думали, як перевести усе це на постійну основу. Як наслідок, створили нову сторінку "Творити добро просто". Знайшлося 5-6 людей, яким сподобалася ця ідея і вони мене підтримали. Ми вирішили не відступати від допомоги дітям, оскільки перша акція була саме такого спрямування.
З самого початку була ідея, що за 12 місяців ми маємо допомогти дванадцятьом дітям. Втім, є діти, яким потрібна нагальна допомога, тому ми вирішили не прив’язуватися до місяців, а просто брати під свою опіку одну дитину і усі свої сили спрямовувати на неї. Ми принципово поки не хочемо брати багато дітей одразу, бо якщо будемо розпилятися, то нікому так і не вдасться допомогти.
Втім, у майбутньому сподіваємося на те, що небайдужих, які захочуть поділитися обідом (якщо це окрема людина) чи поділитися відсотком (якщо мова йде про заклади, які надають послуги), буде багато і це дасть нам змогу допомогти одразу не лише одній дитині, а двом, трьом.
Також, плануємо, що акція "Стань Дідом Морозом" буде теж проходити саме "під крилом" Добра.
– Як виникла ідея з благодійними обідами?
– Абсолютно випадково. Ми пообідали у кафе і коли розраховувалися, я подумала, що 50-55 гривень ми витрачаємо на бізнес-ланч – і це собі дозволяє, якщо не кожна, то кожна друга людина в Ужгороді. Зрештою, це не такі вже великі кошти і було б дуже добре, якби хоча б раз на місяць кожен віддавав їх на благодійність.
Парадокс у тому, що нам соромно дати на благодійність 50 гривень, але не соромно не дати нічого. Багато людей, які сьогодні дають ці гроші, просять не вказувати своє ім’я на нашій Сторінці Добра у Facebook. Для мене це дещо дивно, бо я вважаю, що цим ми показуємо приклад: друзям, знайомим, іншим людям.
Не варто думати, що один обід нічим не допоможе. Так, звісно, це лише 50 гривень, але якщо обідів 100, то це 5 000. Це гроші, які реально можуть допомогти і дуже суттєво.
Коли ми закінчили акцію "Стань Дідом Морозом", я підрахувала, що вартість зібраних подарунків – 35-40 тисяч гривень. Якби ми збирали ці гроші, то, напевно, й не зібрали б, а так кожен по частинці, по крихтині – і все вийшло.
Що ж до "Творити добро просто", то у нас вже є ідея залучати підприємства і ресторани. Є вже підтвердження від кафе "Ренесанс", вони хочуть віддавати певний відсоток. Це вони вказуватимуть у самому меню. Такими прикладами ми хочемо показати, що для ресторану виділити 100-200 гривень на місяць на благодійність зовсім не складно, але якщо таких ресторанів буде 10-20?
Ми не шукаємо меценатів, які даватимуть мільйони, ми шукаємо людей, які допомагатимуть крихтинами, але робитимуть це регулярно. Наш перший підопічний – Роберт Пуйко – об’єднав нас усіх і разом з ним ми вчимося, як усе правильно робити, аби результат був відповідним.
Ми хочемо, аби усе, що ми робимо було максимально прозоро, адже люди з підозрою ставляться до благодійності. Тому, якщо зайти на нашу сторінку, то можна знайти детальні звіти, про те, що, як і коли ми робимо.
Ми б дуже хотіли, аби це було все чітко врегульовано юридично, аби був створений фонд. Але поки це дуже складно, адже, якщо ми створимо його, то зможемо перераховувати гроші на лікування діток лише в українських лікарнях. Частіше ж усього – їх лікують закордоном.
– Скільки часу вже йде збір коштів для Роберта Пуйко і скільки вдалося зібрати?
– Ми почали акцію 21 січня і зібрали вже близько 14 тисяч гривень.
– Є вже люди, які зверталися, щодо допомоги їхнім дітям?
– Так, вже є підтверджені документи двох дівчат. В однієї схожа проблема до Роберта – лейкоз, а іншої – сліпота. Ще є одна родина, але поки ми не підтвердили документи. Надзвичайно складна ситуація: дитина лежить у лікарні в Мукачеві в онкологічному відділенні, а у батьків навіть немає грошей на те, аби їздити до неї з Ужгорода.
– Навіщо цим почала займатися особисто ти?
– Про це важко згадувати, але минулого року у мене була проблема з донечкою, все сталося дуже раптово. На щастя, все обійшлося, але у критичний момент, коли ми лежали у лікарні, я подумала, що заради неї я готова на все.
Мені було що продати, до кого звернутися за підтримкою, допомогою, але поряд зі мною було багато батьків, з дітьми на руках, у яких не було нікого і нічого. Вони просто стояли під цими білими, страшними, обшарпаними стінами і не знали, до кого звернутися. Цей момент зіграв у моєму житті дуже важливу роль.
Через якийсь час я втратила батька і це був остаточний поштовх для того, аби почати робити добро. Чомусь після цього я зрозуміла, як це треба робити, з чого почати, до кого звернутися – все розклалося по поличкам. Мені здається, що він мене й сьогодні підтримує. Бо ж сам все життя допомагав іншим людям. Тому, я вважала своїм обов’язком закінчити тогорічну акцію Дідів Морозів, незважаючи ні на що (батько пішов з життя, коли ми були лише на середині проведення акції).
– Хто тобі сьогодні допомагає?
– Алла Хаятова – журналіст. Вона мене, свого часу, залучила до поїздки в притулок у Батьово. Потім до організації благочинного прийому Миколайчика. А вже я, у свою чергу, залучила її до Дідів Морозів та до Добра.
Владислав Адам – він завжди знаходить на це час, кожного дня підтримує з нами зв’язок. Навіть його 10-річна донечка тридцять гривень зі своєї скарбнички віддала на благодійність.
До нас також долучилися Марина Федчик, Юлія Романова і активно починають співпрацювати власники "Ренесансу".
– Що надихає тебе у цій справі?
– Очі дітей. У Дідах Морозах для нас було принциповим моментом, аби кожна дитина отримала той подарунок, який хотіла, аби вона написала листа і мала на нього відповідь. Ми писали від Діда Мороза їм у відповідь настанови, побажання – кожній дитині персонально. Ми знали скільки їм років, звідки вони.
У нас було відчуття того, що можливо цей лист хоча б для когось стане поштовхом у житті. Можливо ні, але якщо так…
У них були дуже здивовані очі, коли ми приїхали з подарунками. Бо ж коли вони писали ті листи, то не вірили, що усе це правда. Навіть 16-18-річні діти були просто шоковані. Вони боялися відкривати подарунки, бо ніколи їм ніхто нічого не дарував.
Після таких акцій, я починаю вірити в людей. Добро існує, лише не всі люди знають як і куди його спрямувати. Тому, мені було дуже приємно, що люди нам просто довірились. Не все у світі так погано, якщо ми це зробили. Люди кожного дня дивують мене усе більше й більше.
Долучитися до Добра можна у Facebook, зайшовши на сторінку "Творити добро просто", а також за адресою: Ужгород, вул. Жупанатська, 5. Телефон 050 752 43 31.
Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua
Фото люб’язно надані Оленою Яремою та Аллою Хаятовою
