Сьогодні міський простір не виконує сповна свою роль в якості громадського. Він швидше є транзитом між домом, роботою та магазином.
Ми рідко проводимо вільний час у просторі міста. В основному, "вийти в місто" означає, що ми все одно прямуємо до певного закладу: улюблена кав’ярня, де ми спілкуємося з друзями, кінотеатр чи дискотека.
Можливо, справа у тому, що публічні місця – площі, парки, сквери, бульвари, набережні, внутрішні двори будинків знаходяться у такому жалюгідному стані, що перебувати там просто не приємно.
Також причиною відсутності громадських просторів у сучасних містах можна вважати пострадянську алергію на все колективне та комунальне. Тому міський простір, до якого ставляться як і до усього колективного – з відразою та недовірою, з часом здеградував.
Громадський простір – це частина міста, яка не є ні домом, ні роботою, ні торгівельним закладом, ні комунікацією між цими елементами. Він також не може бути комерційно орієнтованим та знаходитися у приватному користуванні. Тобто супермаркет, кафе, ресторан та інші комерційні території не є громадськими просторами, лише з тієї простої причини, що ви не можете собі дозволити просто прийти та посидіти, нічого не замовивши, не купивши. А чи можете ви активно висловити свою громадянську позицію в супермаркеті? Тут вам може бути відмовлено у відвідуванні навіть без пояснення причин.
Газон перед бібліотекою, як невід’ємна частина громадського простору. Мельбурн, Австралія
В якомусь сенсі публічний простір є синонімом якості життя у місті, навіть, синонімом самого міста. Це простір, пов’язаний з певними типами громадської діяльності, такими, як спілкування, дозвілля, простір, що створює умови для прогулянок та відпочинку, творчості та освіти.
"По газону ходити дозволяється!" Будапешт, Угорщина
Наявність громадського простору – це ознака демократичного суспільства. По суті будь-який міський простір є потенційно громадським. Ним може бути і вулиця, і парк, і сквер, і площа, і бульвар. Проте, щоб називатись громадським, він повинен сповідувати демократичні цінності та володіти сукупністю ознак і бути:
• Доступним. Для всіх.
• Ізольованим. Від транспортного руху, шуму, забруднень.
• Безпечним. Тобто захищеним від злочинності, добре освітленим.
• Безкоштовним. За перебування в громадському просторі та користування ним не потрібно платити.
• Безбар’єрним. Відсутність будь-яких вертикальних перепон: бордюрів, сходинок, що робить простір доступним для людей з фізичними обмеженнями.
• Комунікабельним. Надавати можливість для спілкування, розмов та гри.
• Творчим. Можливість для прояву творчості: виступи вуличних музикантів чи акторів та іншої активності.
• Комфортним. Давати привід для зупинки та затримки на довший час, обладнаним місцями для сидіння, а також забезпечувати можливість перебувати там за будь-якої погоди. Наявність безкоштовних громадських санвузлів.
• Універсальним. Громадський простір враховує інтереси користувачів різного віку, статусу. Чудово, якщо цей простір відображає місцеву культуру та історію.
• Більше свободи. Можливість ходити і сидіти на трав’яних покриттях та газонах, освіжитися у фонтані, активно висловлювати позицію.
Для повноцінного життя у місті нам потрібні різноманітні громадські простори – більші, і менші, відкриті для різноманітних подій. Такі простори не тільки пропонують певний вид діяльності, а й підштовхують мешканців генерувати різноманітні сюжети його використання. Саме через такий простір люди повертають собі відчуття того, що у них є право на місто.
Вуличні меблі на колесах дають можливість людям самим формувати їхній простір
Звичайно, облаштування таких просторів потребує коштів. Проте витрати на їх створення поступово повертаються. Люди, які тут опинилися, то щось купують в магазинах і сувенірних кіосках, щось їдять і п’ють в численних кафе, що знаходяться поблизу. Громадський простір створює культурний осередок та неповторну атмосферу міста, яка приваблює не лише мешканців, але і туристів.
Індивідуальні місця для сидіння на площі. Будапешт, Угорщина
Постає цілком закономірне питання, а скільки в нашому місті простору, що в праві називатись громадським? І якщо він є, то виникає питання, що ви можете собі дозволити у такому просторі? Досить небагато, значно менше, ніж навіть в кафе. Наприклад, просто посидіти може й не вийти.
Приведемо характерний приклад. Дія відбувалася в Ужгороді на набережній. Ніби більш громадського простору, ніж набережна в Ужгороді важко придумати. Ми з друзями сиділи на лавці та розмовляли. До нас підійшли працівники патрульно-постової служби і почали перевірку документів та обшук. Посвітили в очі ліхтариками, повивертали кармани. І тут мене питає міліціонер: "Де живеш?", – "в Минаї" – кажу, – "А, що ти тут робиш?", – "Сиджу на лавці", – відповідаю я. – "А що в Минаї лавок ниє?". Я не знайшов, що відповісти.
Далі нам сказали, що мовляв ідіть в Минай і там сидіть на лавках.
Як на мене ця ситуація чітко характеризує рівень громадськості нашого простору. Влада дає чітко зрозуміти, що місто не належить тобі, як громадянину і ти можеш користуватися міськими просторами, але ти повинен увесь час бути готовим до обшуку з одного боку і нападу з іншого.
Фонтан на головній площі міста. США
В Ужгороді, як і в більшості пострадянських міст, є багато територій, що потенційно можуть стати громадськими. Але є небезпека їх переходу до приватної власності та забудови, а з іншого боку перетворення на транспортні розв’язки та парковки. Облаштування громадських просторів слід розпочинати з центральної частини міста, оскільки, саме центр є серцем міського життя, своєрідним магнітом, що приваблює мешканців.
Насправді, якщо місто не поверне собі громадські простори, то ми втратимо їх назавжди – дуже скоро вони стануть забудованими недалекоглядними інвесторами.
Людям необхідно повернути місто, а саме повернути відчуття того, що у них є право на місто, колективне, а не приватне. Суспільство не можна назвати суспільством, коли в ньому немає громадян, стурбованих якимись іншими питаннями, крім приватних. Тому і потрібні громадські простори. А це означає, що потрібно щось більше, ніж просто дозвілля, більше, ніж просто споживання, пиття кави. Публічний простір потрібен не лише для того, щоб задовольняти існуючий попит публіки, але і для того, щоб цю публіку формувати.
Оксана та Андрій Хір, Formaline studio, для Varosh.com.ua
Фото з мережі та власного архіву
