Інтернет сьогодні практично стер всі можливі кордони між людьми. Принаймні у віртуальному просторі зараз можна за мить потрапити куди завгодно, і побачити як і чим живуть звичайні люди на будь-якому континенті, в будь-якій країні – Угорщині, Чилі або Зімбабве. Винні у цьому соціальні мережі. Зокрема Facebook.
Бо в кожного зареєстрованого як мінімум сотня, а то і тисяча друзів, знайомих та знайомих їхніх знайомих, або зовсім незнайомих, але все одно віртуальних «товаришів». І практично всі з них викладають особисті фотографії у мережу. При чому побачити їх може практично кожен (якщо вони попередньо не захищені від такого вторгнення).
Тому і виникла одного разу ідея такій собі подорожі, яку ми назвали «дрейфуванням обличчями», або «face-drift», якщо вже запроваджувати нову міжнародну термінологію. До речі, всезнаючий Google такого словосполучення не знає, отже, можемо вважати себе його власниками і першовідкривачами. Одразу зазначимо, що проект на початку був суто розважальний. Однак згодом ми збагнули, що насправді це надзвичайна річ для дослідників – істориків, етнографів, вауеристів та інших збоченців! (це – joke, або жарт).
Тому для відбору фотографій ми почали виробляти певні правила. По-перше, намагалися, аби їхні власники не потрапляли до кадру (аби зберегти їхні права на невтручання у приватне життя та анонімність). Але часто цього не вдавалося зробити – то нехай перебачать. По-друге, зображення мало нести якесь смислове навантаження, хоча б мінімальне. Тобто відображати якісь певні культурні надбання, специфіку країни або місцевості, або народні звичаї чи ритуали. Або просто якусь місцеву родзинку.
Відповідно, у смітник йшло сотні «профілів», які не відповідали цим «стандартам».
Чомусь з Ужгорода, де розпочалася наша віртуальна подорож одразу «закинуло» у Грецію. І вибратися з неї було досить важко. Особливо важко вийти з дитячих профілів – в них же всі друзі одного з ними віку. А фотки однокласників всі схожі один на одного.
На жаль (або на щастя), велика частина «дорослих» фоток у Facebook присвячена різним святам та вікендам. А попросту drunk-party, якщо це чоловіки. Або дням народженням та ходінням по бутиках – якщо дівчатам. Багато фоток – зображують предмети розкоші або просто гроші. Це зрозуміло – більшість людей бажають бути багатими і щасливими.
З Греції закинуло у США, у штат Юта. А звідти вибратися ще важче). Зате американське життя – це просто казка. Діаманти, зброя і бруд. Темношкірі дружать з темношкірими, а білі з білими. І всі люблять гарно відпочити…
Звісно у профілях соцмереж багато так званих «приколів». Наприклад, що хоче довести аудиторії чоловік з жіночою помадою на чолі? Чому в його друга теж все обличчя розмальоване? Саме у розмальовуванні облич або власних тіл і полягає більшість так званих «прикольних» знімків у Європі та Америці. Чому так склалося – нам невідомо. Може досвідчені етнографи щось скажуть розумне з цього приводу…
А ще на початку була ідея якось підтвердити або спростувати тезу «Теорії шести рукостискань». Ця теорія, згідно з якою будь-які дві людини на Землі розділені в середньому лише п’ятьма рівнями спільних знайомих (і, відповідно, шістьма рівнями зв’язків).
Минулого року Міланський університет і Facebook завершили подібне дослідження. У результаті дійшли висновку, що двох будь-яких людей відокремлюють не 6, а 4,74 рівня зв’язку.
«Навіть якщо взяти самого територіально віддаленого користувача Facebook в сибірській тундрі або перуанських джунглів, друг вашого друга, ймовірно, знає одного їхнього друга» – так відзначають дослідники.
А ось дослідження аудиторії ВКонтакте показало, що цей результат в більш локалізованої мережі – менше, 5,65 користувачів.
У нас «завершити цикл» не вдалося. Оскільки наша першочергова мета полягала лише у пошуку цікавих фото.
А тепер, у путь! Вибрані світлини з нашої подорожі
face-drift gallery
P.S. Редакція просить вибачення за цілком випадкове «втручання» у особисте життя людей, які власноруч виклали свої фотографії для всебічного перегляду. Якщо ви проти, аби ваші фото використовувалися у даному матеріалі, напишіть нам на the.varosh@gmail.com
Алекс Брут, для Varosh.com.ua
