Ідеї

Сальса, хендмейд з глини, успіх у кулях, іспанська та дизайн одягу: 5 хобі

11 Листопада 2013 8 749

Пам’ятається дитинство, коли батьки записували нас на безліч гуртків, і не всі вони нам подобалися. Часом ми йшли, бо тато з мамою веліли, бо треба було взяти перемогу у конкурсі чи змаганнях, бо так просто мало бути. Не у кожного з нас був вибір нашого, скажімо, хобі. Траплялося, що наш вільний час і "улюблене" заняття присвячувалися батьківським амбіціям. Якщо тоді це частіше робилося через усі "не хочу й не буду", то у дорослому, а головне, свідомому віці все могло кардинально змінитися. І наші дитячі гуртки зі строгими вчителями вже сьогодні можуть бути приємними й улюбленими заняттями з не менш приємними наставниками.

Сьогодні, коли ми поглинаємося у роботу, вирішуємо безліч різних питань, дбаємо про сім’ю — саме зараз хобі може стати тією віддушиною, внутрішнім імпульсом для самовдосконалення. Хобі не лише рятує від рутини, воно дає і поштовх для відкриття нових граней у собі, а часом стає ціллю для певних результатів. Трапляється, що улюблене заняття переростає у справу, яка згодом монетизується. Але найприємніший фактор той, що наші вподобання є нашими справжніми бажаннями й свідомим вибором, можливо, це продовження дитячих гуртків, які ми тоді так не любили, а сьогодні за них вдячні батькам.

Власне, чим живуть ужгородці у вільний час, у чому себе проявляють? Ми підібрали історії про 5 хобі, якими можна займатися в Ужгороді.


Легкість і гармонія завдяки сальсі й бачаті


Ужгородській вчительці Людмилі Рогатин завжди подобалося спостерігати за танцюристами, а коли чула музику у танцювальних шоу, то ці ритми пробуджували в ній гарні відчуття, і їй також кортіло опинитися на танцмайданчику. Невдовзі випала нагода піти на танці, чим Люда і скористалася, тим паче, для неї це було чимось новим. Сьогодні дівчина тішиться, адже займається граційним і вишуканим спортом, себто латино-американськими та карибськими танцями.

"Під час танцювального курсу ми вивчали сальсу, бачату та ча-ча-ча. Що чудово, що це була хобі-група дівчат і ми танцювали соло-латино", — додає Люда.

Вона також розповідає, що танець хоч і без пари, але виглядає гармонійно і самобутньо. Відтак Люда хоче вдосконалювати свою майстерність у подальшому, позаяк заняття гарно впливають на її фізичний, емоційний стан. Тепер вона по-іншому відчуває музику, ритм, по-іншому прислухається до свого тіла. Їй танці допомагають внутрішньо відпочити, відволіктися від роботи та інших справ, здобути легкість та гармонію. А ще хорошому настрою сприяє позитивна атмосфера у групі й хороший тренер.


Аргентинське танго: step by step


В Ужгороді діє школа спортивно-бального танцю "Step by step", в якій займається чимало дорослих, які танцюють не менше трьох разів на тиждень, а також беруть індивідуальні уроки, аби не просто бути у формі й знати танцювати, а й вдосконалювати кожен рух. Тим паче, якщо йдеться про танок у парі. Керівник студії і головний тренер, імпозантний Володимир Мишко розповідає, що у хобі-групах переважно займаються молоді люди з 16 років. Серед любителів найбільше студентів, які прагнуть з користю проводити вільний час. Є багато таких, кому вже за 30—35. За словами тренера, тут є сольні групи, де займаються лише дівчата, а також групи для пар — до прикладу, приходить подружня пара чи хлопець зі своєю подругою. Є такі пари, які хочуть займатися лише індивідуально, а є такі, яким цікаво бути саме в групі, згодом вони стають і друзями за межами клубу.

"Протягом двомісячного курсу ми вивчаємо сальсу, бачату, аргентинське танго, англійський вальс, ча-ча-ча, джайв, салонний фокстрот", — розповідає Володимир Іванович.

Він зауважує, головне — це привити людям любов до танцю, тим паче, вони і не підозрювали, наскільки їм це може подобатися. Часто в учнів танці переростають у все більше захоплення — є пари, які брали участь і в змаганнях, і самі мали бажання проявити себе у конкурсах. При цьому тренер зазначає, що у будь-якому віці можна досягати хороших результатів, якщо наполегливо й регулярно займатися.

"Є категорії "сеньйори" — 35—54 років, "сеньйори-2", — 45—55 років, "гранд-сеньйори" — 55 і далі без обмежень. Закордоном — це масово. Для порівняння: скільки в Україні дітей займаються — стільки там дорослих, а дітей може бути зовсім мало. Так, як у нас одиниці — це сеньйори, так у них одиниці — це діти. Закордоном у людей виникає справжнє захоплення, мовляв, як можна примусити дитину навчитися. У них там, скажімо, не можуть дітей пресувати й примушувати", — акцентує Володимир Іванович.

Якщо взяти ті ж змагання у Німеччині, то там у фіналах учасники до 8 років, до 11, до 14 — на п’єдесталах стоять танцюристи з України, Росії, Білорусі, Прибалтики, Молдови, часом кілька пар — з Болгарії, Польщі.

Бальні танці — це світова культура. У світі це дуже престижно вміти танцювати бальні танці. В Україні це набагато доступніше, ніж закордоном. У Німеччині, Австрії курс вальсу з 4 занять може вартувати 60 євро. Але й українці грошей на вдосконалення не шкодують: у нас ті люди, які мають можливості, починають брати уроки у, скажімо, серйозних тренерів, а згодом виступають у категоріях сеньйорів.

Контакти: 050 849 08 11.


Глина, що стає натхненням й подарунком близькій людині…


Співробітниця Ужгородського міськрайонного суду Світлана Головко має кілька захоплень, а зараз її особливо цікавить гончарство і ліпка з глини. Дівчину надихнула подруга, яка вже роками займається у майстрині з цього мистецтва. Від мрії до реалізації Світлана врешті дійшла, адже та ж приятелька подарувала сертифікат на відвідування заняття.

"Після дня напруженої праці має бути приємно ввечері завітати на заняття й гончарити щось для свого помешкання… Або ж друзям робити подарунки власними руками… Прийти, аби просто релаксувати, ні про що не думати, віддатися процесу, послухати музику на занятті, невимушено спілкуватися з вчителькою на цікаві теми", — ділиться Світлана.

Дівчина завжди перебуває у пошуку чогось нового, вона не очікувала, що саме зараз їй кортітиме працювати з глиною, але вона вірить, що це ще одна чудова й приємна ціль у її подорожі життям.

Світлану навчатиме творити дива з глини тендітна натхненниця Юлія Єгорова-Рогова. Вона розповідає нам, що ліпка, малювання для дорослих — це ще один спосіб для самовираження, вони розслабляються, налаштовуються на позитивний лад, відтак можуть побачити ще щось нове, що до того ще не бачили. Майстриня оповідає, що у кожного учня своя мета — у декого є амбіції зробити продукт, тим паче, за менших затрат можна зробити щось більш цінне. Також люди йдуть за релаксом, приходять, аби навчитися чогось нового, аби відчути процес.

Не завжди вони цінують результат, вони хочуть збагнути саму майстерність, алгоритм дії, прагнуть зрозуміти, чи буде їм це під силу. Здебільшого приходять люди, які завжди чимось цікавляться у житті, йдуть до певної мети. До майстерні навідуються і жінки 40—50 років. Це ті пані, які вже прожили життя і можуть усвідомити, скажімо, потрібність таких занять, психологічну потребу у цьому. Так само вони відчувають, що це необхідно їхнім дітям та онукам. Є учениця з Санкт-Петербургу, яка спеціально приїздить до Юлі й тижнями ліпить, а додому повертається щасливою з купою власних виробів. Чоловіки також займаються. Приходять ліпити й малювати молоді пари. А ось представників підліткового віку дуже мало, оскільки їм, за словами Юлі, складно розслабитися, вони зараз шукають конкретики, певної вигоди, вони не можуть просто сісти й відпочивати. Дітки до перехідного віку теж активно займаються, коли дорослішають, то їм уже рідше кортить цього.

"Зараз до мене на урок мають прийти якраз дівчатка-підлітки, одна з них у мене займається з 3 років. Їм уже рідше хочеться щось творити з глини чи малювати, але все одно бажання не зникає", — зазначає художниця.

Вона акцентує, що переважно закарпатці люблять гончарити філіжанки, дуже часто ліплять тварин — собак, коней, пташок, поросят. Образи різні обирають: хтось радіє вигляду смішного поросятка, а хтось прагне до натуралізму зображення…

Контакти: 095 718 59 09, 063 255 33 45.


Азартна гра в кулі!


А ось інженер-будівельник з Ужгорода Олександра Шевченко, якщо вже чимось захоплюється, то дуже серйозно, з великою віддачею, приділяє своєму хобі багато часу й досягає у ньому хороших результатів. Чотири роки тому друг запросив її подивитися на нову для неї й цікаву гру — петанк (французька гра в кулі). Того вечора вона не лише познайомилася з гравцями й вивчила правила, а й зіграла кілька партій. Нові друзі розповіли, що петанк це французька національна гра і їй понад 100 років. Наступного вечора Саша знов прийшла на майданчики… і петанк залишився в її житті. Дівчина розповідає, що майже щодня, коли дозволяє погода, ужгородські петанкісти збираються в парку і азартно змагаються один з одним. Для неї це — роки нових вражень, досягнень, подорожей та знайомств.

"Разом з друзями по петанку ми побували на змаганнях у Польщі, Угорщині, Словаччині, Австрії, Словенії та інших країнах. Зазвичай українська команда у відборах потрапляє у найсильнішу групу "А" і неодноразово повертається з кубками та нагородами за призові місця. Майже щомісяця планується новий виїзд, сформувався список турнірів, в яких спортсмени традиційно беруть участь", — резюмує Олександра.

Петанкістка ділиться і власними секретами. Каже, щоб почати грати достатньо 10-хвилинного вступного інструктажу і три металеві кулі. А майстерність можна відшліфовувати протягом всього життя, адже грають у нього і в 10, і в 100 років. На турнірах, наприклад, часто можна побачити, як рівноправно змагаються бабусі й дідусі зі школярами. Петанк — це частина їхнього життя… А ще дівчина щиро запрошує усіх спробувати зіграти.

До речі, в обласному центрі діє петнак-клуб "Ужгород", до якого входять 8 членів, які мають ліцензії, що дають право на участь у чемпіонатах України та у відборах на чемпіонати Європи та Світу з петанку. Також у клубі зареєстровані 8 петанкістів-любителів.

Петро Гойс, Президент Федерації петанку України, досвідчений петанкіст, сильний гравець і наставник, призер різних турнірів та чемпіонатів, який чимало вклав у розвиток петанку в області та в Україні, зазначає що в Ужгороді грають у гру в кулі з 2004 року, а клуб та Федерація петанку України діють з 2006 року. Також сформувалася дитяча команда, яку тренує ужгородка Альона Колодій.

"Анішка Михалчич та Олександра Кузьма зараз грають на рівні з дорослими і виграють у турнірах. Вони можуть потрапити у дорослу жіночу збірну. — зазначає про успіхи закарпатців у петанку пан Гойс, — Наші петанкісти виграють відбіркові тури на змагання у Європі. До прикладу, 4 ужгородців у жовтні взяли участь у чемпіонаті Європи у Римі".

Петанкіст акцентує, що ця гра — соціальний вид спорту, він доступний і для дітей, і для людей з обмеженими можливостями. Петанк викликає неймовірний азарт, і він вже так просто не відпустить.

У Закарпатті не лише активно грають у петанк, а й проводять масштабні міжнародні турніри та тематичні змагання. Щороку восени в Ужгороді проходить міжнародний турнір "Каштан", а навесні — "Сакура", які організовує Петро Гойс з дружиною Інною. Також у нас проходять клубні змагання — "Івана Купала", "Петанк-Арт", "Арафат-CUP", 4 сезонні турніри тет-а-тет (грають один проти одного), присвячені президентам федерації петанку Австрії Ральфу Крамеру, Угорщини Йожефу Сабо, Словаччини Любомиру Седівому та Польщі Віолетті Сліж (вони зробили вагомий внесок у розвиток українського петанку).

Контакти: 050 317 84 40, 050 511 96 66.


"Мова для лікаря важливіша за скальпель"


Ще одне хобі ужгородців, яке дає чимало дивідендів і до резюме, та є необхідністю у саморозвитку, а часом і у просуванні кар’єрою — вивчення іноземних мов. В ужгородського лікаря-інфекціоніста Ужгородської міської поліклініки, викладача УжНУ Віктора Петрова була мрія-мотивація — вивчити 5 мов, він вірить, що йому таки це вдасться. Принаймні, він докладає чималих зусиль попри всю зайнятість й динаміку життя. Наразі щотижня вивчає англійську та угорську, а також відвідував літні курси іспанської, бо хотів спробувати повчити і її.

"Вважаю, що мова для лікаря важливіша за скальпель, стетоскоп і тонометр, тим паче, це не дає мозку запливати. Потрібно постійно тренуватися інтелектуально й фізично — це шлях до тотального здоров’я", — усміхається молодий лікар.

Хлопець зізнається, що у дитинстві він, як і більшість дітлахів, особливо не прагнув вчитися, але у свідомому віці він не те, що надолужує, а реально багато працює для свого саморозвитку поза медициною. Надає перевагу приватному вивченню мов з репетиторами, а також практикує мовлення зі своєю подругою.


Ужгородці найчастіше вчать мову задля подальшої еміграції…


Керівник Американської англійської школи в Ужгороді Антоніна Стряпко розповідає, що дорослі закарпатці приходять вивчати англійську та німецьку переважно задля подальшої еміграції. Дівчина зізнається, що дорослі люди не часто йдуть задля задоволення й самовдосконалення, радше, з чіткою метою. Бо ж це не так вже й всім по кишені. Вивчають закарпатці мови й для своєї роботи, але, за словами Тоні, у них все одно десь є думка про подальший виїзд. Переважний контингент любителів мов — ті, хто здають ЗНО, а найбільш "нестабільні" — студенти.

"Що не мало важливо у навчанні — вчитель. Можу порівняти старших і молодших мовників. У старших значно менша "ротація" учнів, ніж у молодих. А зараз у мовні школи здебільшого набирають молодих вчителів", — зауважує Антоніна.

Контакти: 095 793 80 15.


Від курсів шиття до відкриття власних салонів


А ось направду жіноче заняття — це шиття. Вочевидь, має бути чудесно сидіти довгими зимовими вечорами у товаристві подруг, смакувати гарячий чай й щось вишивати або ж створювати якусь деталь одягу. Ужгородки не лише займаються цим вдома, а й відвідують спеціальні гуртки. Трапляється, що прагнення релаксу й новизни переростає у постійне хобі, а згодом і у власну справу. Ужгородська хендмейкер, вчитель у школі-студії "Made in…" Мар’яна Макарович навчалася на журналіста, а зараз працює у цілком творчій сфері — шиє одяг, аксесуари, виготовляє "запрошення на каву", та навчає цій майстерності інших жінок. Мар’яну ви впізнаєте у місті в ексклюзивному одязі, який поєднує у собі класику, неординарність та вишуканість. Дівчина надихає інших переглянути свій гардероб, аби додати до нього несподіваних деталей, допоможе створити цікавий образ, побачить у вас те, чого до цього ще ніхто не бачив, підніме вам настрій та навчить творити красу власноруч.

До дівчини на гурток приходять жінки віком від 17 до 40 років і більше. Переважна більшість — це молоді пані та панянки нетворчих професій. Мета у них різна: хтось бажає кардинально змінити вид діяльності й відкрити власну справу, хтось вже вміє шити і приходить у пошуках натхнення й нових навичок, а дехто — хоче гарно провести час і навчитися реалізовувати свої ідеї. Заняття проходять відповідно до програми, але групи маленькі (до 4 чоловік) і це сприяє індивідуальному підходу. Майстриня з захопленням розповідає про успіхи своїх учениць.

"Леся Швайка — у неї завжди купа креативних ідей і не тільки в плані одягу. Має багато ескізів взуття й по-трошки втілює їх в життя. У Марти Машіки гарно виходять дитячі речі, сукні, сумочки. Пробує шити й чоловічий одяг, — зазначає про успіхи своїх учениць Мар’яна — Тетяна Мішко прийшла на курси з папкою ескізів весільних суконь, але зовсім не вміла шити. Тепер разом з сестрою відкрили салон. Людмила Ряска, прийшовши на курси добре шила, але не вміла працювати з викрійками. Тепер відправляє сукні за кордон".

P.S. Насправді, у місті можна знайти багато цікавих людей з неймовірно неординарними хобі, і це стимулює самому шукати щось нове, відкривати у собі новий потенціал, не стояти на місці, прагнути нових горизонтів й чималих результатів. Головне — хотіти, тим паче, зараз, коли тато з мамою вже не примушують, і у нас є свобода вибору та хороший ринок пропозицій для хобі.

Контакти: 050 225 11 33.


Евеліна Гурницька, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

0 #