В Ужгороді створили путівник нетипових місць. "Загубитися" у власному місті й за власними маршрутами – у цьому полягає ідея неформального проекту, який реалізує студентка факультету туризму та міжнародних комунікацій УжНУ 19-річна Моніка Транчич разом з друзями у рамках програми "Майстерня громадської активності". Моніка розповіла нам, як усе почалося, чому, навіщо і що вийшло у підсумку. Далі пряма мова.
Путівник "Но, і де я" був створений у рамках програми неформальної освіти "Майстерня громадської активності". Вона триває 9 місяців і кожен її учасник повинен реалізувати проект. Власне, це всеукраїнська програма, що спрямована на те, аби навчити створювати та втілювати проекти від початку і до кінця.
Нещодавно програма вийшла на міжнародний рівень та стала українсько-польсько-білоруською. Круто те, що тут немає обмежень з тематикою. Просто робиш те, що тобі подобається і чого хочеться. Хтось робить кіноклуби, хтось книжки перекладає. Загалом цьогоріч було близько 60 учасників, з Закарпаття, здається, я одна.
Йдучи на майстерню, я до кінця не розуміла, що потрібно буде щось вигадувати, реалізовувати. Але, коли почула, що потрібно запропонувати проект, одразу чомусь захотілося, аби це було щось туристичне. Потім я згадала, що бачила колись давно в інтернеті квест, що називався Guide to Get Lost. Тут було по крокам розписано, як заблукати у місті. Це було дуже цікаво. Бо жодних назв чи номерів вулиць не було.
Одного разу у Мюнхені ми з подругою вирішили це спробувати. Роздрукували путівник і почали блукати. То було дуже круто! Ми знайшли безліч не туристичних місць, але дуже затишних та гарних. Тому мені захотілося зробити щось подібне і в Ужгороді, показати іншу його сторону. Щоправда, той квест, який ми роздруковували, був підлаштований під усі великі міста, наш же є спеціально підлаштованим під Ужгород, адже масштаби нашого міста досить невеликі.
"Но, і де я" – це путівник улюбленими місцями ужгородців. Звісно, я б могла і сама усе зробити або звернутися за цим до туризмознавців, але це б було виключно моє чи їхнє бачення міста. А у "Майстерні" одна з засад – робити з людьми і для людей. Тому я вирішила організувати квест. Усі бажаючі могли попередньо зголоситися на участь. Пізніше ми надали уже відібраним учасникам детальнішу інструкцію. Точніше, розповіли про те, чого робити точно не можна. Наприклад, вказувати номери будинків, назви вулиць, автобусів тощо.
У день самої гри ми усі зібралися у мистецькій школі "Look Studio", провели організаціну зустріч, розповіли про "Майстерню", дали інструкції, ознайомили з правилами. Там ми й поділилися на команди – їх було 2 по 8 чоловік. Звідти всі перейшли на Петефі, там "поселилися" у школі іноземних мов "Life English". Майже усі люди були поки незнайомі, хтось когось, звісно, десь бачив, але загалом, то було перше знайомство. Команди розійшлись у різні аудиторії, де й взялися розробляти квест. Близько 14.00 команди обмінялися завданнями і пішли за маршрутами.
Ми ніяк не підбирали людей, аби вони підходили один одному, усе складалося через жеребкування, але люди якось дивовижно зійшлися і порозумілися. Усі загорілися завданням. Хотіли реалізувати його, як найкраще. Я була дуже здивована тим, наскільки детально і добре вони знають своє місто. Це було те, що треба для путівника. Дуже круто й те, що вже минуло досить дагато часу від тоді, коли ми розробляли та проходили маршрути, а учасники й досі пишуть мені про те, що щось згадали, побачили, вигадали, пропонують різні ідеї.
Власне, ці люди і створили маршрути, вони зробили карту зі своїх улюблених місць. Усі ці прекрасні люди не просто учасники квесту – вони творці путівника. Вони робили це все для свого міста.
На щастя, я також роблю усе це не сама, є друзі, які допомагають. Без них я б нічого цього не змогла. Путівник став реальністю саме завдяки людям. Вони настільки ідейні, захоплені, організовані та творчі. Це прекрасний досвід, тому я сподіваюся, що він буде цікавим і для інших людей.
Маршрути є загальнодоступними та абсолютно безкоштовними. У планах у нас – переклад англійською мовою. Аби ними могли користуватиися й міжнародні туристи. Напевно, у всьому цьому проекті найважливіше, те, аби він був цікавим людині, аби вона хотіла ним скористатися. Думаю, що якщо я побачу десь у місті туриста у руках з цим маршрутом, то це буде найприємніше.
Квест-путівник "Но, і де я?" вже доступний у мережі для кожного. Завантажити його можна за посиланням.
Росана Бісьмак, Varosh
Фото люб’язно надані Монікою Транчич
