Ідеї

Какая разніца: у них Жуков, а в нас – Ракоці

25 Липня 2019 1 503

Ми, закарпатці, звикли з певним співчуттям ставитися до ностальгії жителів Сходу за совєтським минулим і його символами. Коли мешканці українських міст-мільйонників голосували за Комуністичну партію, ми крутили пальцем біля скроні й казали, що нащадки жертв Голодомору голосують за організаторів Голодомору. Коли в Харкові значна частина населення підтримує відновлення пам’ятника совєтському полководцю Жукову – ми тільки скрушно зітхаємо й пояснюємо собі це наслідками російської колонізації й пропаганди.

У кожному разі, таке співчуття має дещо пихатий характер, адже самі себе ми звикли вважати тверезомислячими й незомбованими імперською пропагандою європейцями. І, як це часто буває, не помічаємо проблеми просто під власним носом. Адже імперіалізм буває не тільки російсько-совєтським. Він може бути й угорським.

Чи звертали ви увагу, наприклад, скільки на Закарпатті пам’ятників, меморіальних таблиць, навчальних закладів і вулиць (зокрема в центрі Ужгорода!) на честь Ференца Ракоці? Ця постать стала легендою, об’єктом пошани й обожнення. Нещодавно під час винного туру я був свідком ситуації, коли місцева жіночка з релігійним трепетом у голосі розповідала, що «в цих підвалах бував сам Ференц Ракоці». Від цього факту вино з того підвалу не перестало бути кисляком, але присутні помітно збадьорилися і повмикали фотоапарати.

Романтичний пієтет до постаті Ференца Ракоці в Угорщині можна зрозуміти, адже мадяри вважають його національним героєм, що вів визвольну війну за свободу своєї країни. Але пошана й захоплення особою Ракоці в Закарпатті – як мінімум дивна, бо цей трансильванський князь був одним із найбільших шкідників за всю історію нашого краю. У нас його нагороджують епітетами «мужній», «славетний», «видатний», хоча чесний погляд на князя і результати його діяльності в Закарпатті мав би бути осудливим. Адже ніхто не завдав нашому краю більше шкоди, ніж мужній і славетний Ференц Ракоці.

Ось що пише про князя в книжці «Угорщина: тисяча років перемог у поразках» угорський історик і журналіст Пол Лендваї: «Ракоці був блискучим промовцем, він міг вільно імпровізувати угорською, латиною й французькою, а також говорити й читати німецькою, італійською й чеською. Але Ракоці не був полководцем, його спогади по суті – це історія програних битв. Куруци, не зважаючи на їхню кількісну перевагу і бойовий дух, не перемогли в жодній великій битві».

Відступ війська князя Ракоці на територію сучасних Закарпаття й Румунії переніс сюди театр бойових дій, внаслідок чого і без того бідний край був просто спустошений – чимало людей було вбито під час цієї восьмирічної війни, решта покидала свої домівки і втікала в інші регіони. Вкупі з епідемією холери, що бушувала в ті роки, результат повстання князя Ракоці виявився жахаючим – Закарпаття було спалене й практично обезлюднене.

А могло бути цілком інакше. Наприклад, хорвати у австрійсько-угорських війнах і повстаннях завжди ставали на бік австрійців, завдяки чому виторговували для себе від імперського двору у Відні земельні наділи, преференції, додаткові свободи й більше незалежності для хорватських земель. Мешканці Закарпаття ж підтримали Ракоці й угорський бунт проти Габсбургів – і в підсумку заплатили за це страшну ціну.

Як і Жуков, Ференц Ракоці був нікудишнім полководцем, але в європейську історію він увійшов як романтичний персонаж – борець з абсолютизмом і бунтівник. Для угорської історії цей князь взагалі – шляхетний герой, символ боротьби за незалежність. Але конкретно для Закарпаття він – великий шкідник, що привів у наш край криваву війну і спустошення, а сам після поразки втік доживати віку в еміграції.

Чи варто нам боготворити, ставити пам’ятники й називати вулиці іменем Ференца Ракоці? Сумнівно. Але якщо вже це робимо, то принаймні не треба насміхатися з харків’ян з їхнім Жуковим.

Андрій Любка, спеціально для Varosh

 

*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

86 #
# Ракоці # Ференц Ракоці