Думки

Закарпаттю треба дорослішати на всіх рівнях. Конспект виступу Євгена Глібовицького

26 Березня 2021 1 645

Євген Глібовицький, засновник pro.mova, член Несторівської групи та стратег, говорить про Закарпаття без обнадійливих загальних фраз. Деякі його думки можуть здатися занадто песимістичними, але насправді найчіткіше та найправдивіше підкреслюють реальність, в якій живе регіон.

У цьому матеріалі: про те, якою має бути стратегія розвитку Закарпаття; чому вона не має складатися із багатьох пунктів; про слабку інтегрованість регіону в життя країни; про відсутність інфраструктури, яка могла би дати поштовх до розвитку; а також – власне бачення першочергових кроків.

Далі – пряма мова.

Стратегія розвитку Закарпаття

Для того, щоб написати стратегію Закарпаття, нам потрібно років п’ять дослідницької роботи, без якої стратегія буде колосом на глиняних ногах. Точно потрібне дослідження цінностей мешканців Закарпаття. У суспільно-політичних дослідженнях ми не будемо бачити тих причин та явищ, які необхідні для аналізу. Наприклад, якщо люди настільки прихильні до контрабанди, то скоріше за все, проблема не інституційна, а культурна. Люди не відчувають власності на систему правил, у яких вони існують; що ці правила їм підзвітні, а отже, їх можна порушувати, якщо санкція уникненна. У тому сенсі, мені здається, що треба глибше йти в культуру, а тоді – в інтерпретації.

Ми говоримо про те, що багато закарпатців виїжджає за кордон. У мене виникає питання: багато – це скільки? Після якої червоної лінії ми можемо сказати, що це вже критична кількість? 3% американців, 10% британців та 20% новозеландців постійно живуть за кордоном. Вони перетнули ці червоні лінії чи ні? Ми є в глобальному світі, а не в Радянському Союзі з уявленнями про те, що є “залізна завіса” і через неї не можна переступати. Люди їздять – тому що цікаво, кращі можливості для працевлаштування, змішані шлюби й тисячі інших причин. Це значною мірою природний рух. Те, що нам треба зрозуміти – де він стає загрозливим, де починається вимивання ресурсів, яке не може бути відновленим. Дивитись на ці речі через короткий горизонт планування просто нереально.

Будь-яка стратегія не може бути коротшою за 10 років, бо тільки починаючи з 10-річного кроку, ми починаємо бачити демографічні зміни. Якщо ми не будемо їх бачити, то наша стратегія буде хибувати на некоректність.

На Закарпатті сильно бракує даних, а також інституції, яка вела би цей процес. Має бути аналітичний центр чи набір таких центрів, бажано, незалежних, які зможуть постійно обробляти дані, робити дослідження. Тим паче, коли з’явився Український Культурний Фонд, то країною пройшла хвиля дослідження цінностей в регіонах, але я не бачу Закарпаття в цьому переліку. Тому у мене питання – що в нас із ініціативою на Закарпатті? У нас ініціатива подавлена. Чому в нас вона піде в контрабанду, але не піде в творення інституцій. Що не так? На мою думку, “дуже сильно не так” – це контроль виконавчих органів центральної влади та судової гілки над тим, як працюють Конституція та закони України на території Закарпаття.

Наскільки спокійно тут можна вирощувати компанії із мікро – в малі, з малих – у середні, із середніх – у великі? Поки що в області стояли дуже великі обмеження олігархічного характеру, які не давали це робити. Ми живемо з вами в таких умовах, коли один дозвіл на один будинок забрав авіасполучення із цілим регіоном. Це приклад того, як не працюють норми.

Рішення є і в тому, аби Закарпаття було краще інтегроване з рештою України. Ми мали би вчитися перекладати свої смисли з одної регіональної мови на іншу. Як ми бачимо якісь речі по-закарпатському, по-поліському, по-наддніпрянському, по-донбаському і т.д. Це означало би більше обмінів – шкільних, корпоративних. Це ті програми, які потрібні. Нормативна та бюджетна основи є, але питання лиш у тому, чому це не впроваджують ті, хто мав би це робити? Причина в тому, що локальні порядки денні та центральні виглядають не зовсім так, як вони проголошуються. Корекцію мало би робити громадянське суспільство.

Якщо підсумувати, то по-перше – холодніше та спокійніше подивився на дані; по-друге – заснування інституцій; по-третє – інтеграційні процеси всередині України.

Рішення для регіону

Список речей, які треба робити, не має бути довгим. Якщо ми дамо раду з інституціями – вже буде ефект. Я зараз із цим зіштовхуюся, працюючи зі стратегічними питаннями в Івано-Франківську, Львові, Тернополі, з містами на Сході чи Півдні.

Цього буде вже достатньо для того, аби вийти на принципово нову якість. Не треба вигадувати велосипед, усе вже написано. Треба просто взяти й зробити.

Закарпаттю треба дорослішати, при чому на всіх рівнях. Бізнес, державний сектор, громадськість, освітній сектор мають ухвалювати рішення, які будуть дорослішими. За великим рахунком, розраховувати на те, що якщо я помилюся, то хтось мене підхопить – вже немає запасу.

З інфраструктурою найпростіше побачити, де є проблеми. Ніхто не може сказати, коли з’явиться Інтерсіті на Закарпатті, коли буде перший регулярний рейс на ужгородський аеропорт. Це означає, що регіон відірваний всередині країни, а це найгірше. Це забирає можливості в молодих людей, бізнесу, держави. Україна не отримує того внеску розмаїття, яке може дати Закарпаття для свого розвитку. Коли я ставлю питання про те, хто ще має бути включений у дискусію, аби ці речі зарухалися, то розумію, що таке питання ставиться, скорше за все, вперше.

Закарпаття від деяких інших регіонів відрізняє те, що там бізнес розуміє, що його відповідальність виходить за межі його бізнесу; державний сектор розуміє, що його відповідальність виходить за межі певної політичної сили чи конкретної команди; громадський сектор розуміє, що його відповідальність виходить за межі певних групових інтересів. Це означає, що ми самі відповідаємо за своє майбутнє. Ми відповідаємо і перед іншими стейкхолдерами, але так само і перед собою – через 10-15-20 років.

Мене втішило те, що Re:Open Zakarpattia відбувається. Але дуже засмучує, що ми робимо це так пізно, і частина того, що я тут чую, свідчить про те, що проблеми настільки глибокі, що вони не будуть вирішуватися ще дуже довго.

Здавалося би, наскільки той аеропорт впливає на життя пересічної людини? Впливає! Від того, наскільки регіон загалом інтегрований в процеси, залежить життя людей. Для того, щоби він був інтегрований, нам треба дати частині лідерів інструмент для того, щоби злітати на пів дня в Київ і вирішити якесь питання, яке потім відкриє можливості для тисячі людей. Треба, щоб інвестор міг прилетіти, подивитися і потім ухвалити рішення, яке створить сотні робочих місць. Якщо це не відбувається, то ми створюємо анклав закритості, який у певний момент почне накопичувати відставання і пізніше – гірше буде для всіх.


Цей матеріал створений редакцією Varosh у форматі авторської колонки на основі прямої мови Євгена Глібовицького в рамках Форуму Re:Open Zakarpattia».

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

Varosh

0 #
# Re:Open Zakarpattia # Євген Глібовицький # регіональний розвиток # розвиток Закарпаття