Думки

«Закарпаття могло б говорити не різними соло-голосами, а справжнім багатоетнічним хором». Конспект виступу Андрія Куркова

18 Березня 2021 2 706

Письменник та президент PEN Ukraine Андрій Курков часто буває на Закарпатті – в справах чи з приватними візитами, знає багато місцевих та завжди зізнається, що область йому як рідна. Під час форуму Re:Open Zakarpattia ми говорили з паном Андрієм про мультикультурність нашого регіону – слабкості та переваги, відкритість культур, інфраструктуру та прагнення, а також, яке майбутнє чекає на край та яку він має роль у єднанні всієї України.

Далі – пряма мова.

Про мультикультурність Закарпаття

Дуже часто буваю на Закарпатті. Можливо, знаю трохи більше про життя закарпатських угорців, ніж про життя закарпатських румунів і словаків. Наявність таких національних меншин – це величезна можливість створити із Закарпаття своєрідну Америку, яку всі хотіли б відкрити. Для мене в Україні є два такі цікаві регіони – Закарпаття і Бессарабія. На Закарпатті більш яскраво проявляються етнічні культури, хоча вони поки що закриті самі в собі. Для мене закарпатська мультикультурність – це не проблема, а невикористані можливості.

Мультиетнічність не творить мультикультурного світу Закарпаття, бо всі етнічні групи живуть не інтегровано. Вони можуть бути інтегрованими в базар, адже там немає різниці: купує в тебе картоплю румун чи словак і хто її виростив. Але культурно вони не присутні в загальному просторі.

Угорську меншину не інтегрували в культурному сенсі, не цікавилися, чим вона займалася, тому вони створили свій замкнений культурний простір. Вони вважають, що ними не цікавляться, і частково, напевно, саме тому так охоче приймають угорську допомогу. Хоча, хочу наголосити, що закарпатські угорці – представники угорської культури на Закарпатті, а не угорської держави. Вони мають нас знайомити саме з угорською культурою, бо якщо я хочу дізнатися про Угорщину, то поїду в Будапешт чи в Дебрецен. Мені цікавий і вплив України на їхню творчість, побут, традиції. У цьому сенсі мультиетнічність у нас є, а справжньої мультикультурності – немає. У нас є проблеми із залученням різних культур до єдиної державної культури.

Для мене Закарпаття закінчується на Ла-Манші, тому що світ ділиться на Прикарпаття та Закарпаття. Я живу на Прикарпатті в Києві. А Відень – це теж Закарпаття. Коли закарпатці виїжджають далі Закарпаття, то вони залишаються закарпатцями і несуть туди культуру більш автентичну.

Що ж до того, що можна зробити, то я радив би – рік Закарпаття на українському телебаченні. Така провокація з того боку Карпат змусила б і закарпатців подивитися на себе  більш уважно, і пред’явити себе всьому українському світу.

Закарпаття – це найзахідніший регіон України, прикордонна зона, найбільш наближена до Європи, яка сама в собі несе найбільш важливі елементи європейської історії та культури. Для мене Закарпаття є прикладом міжетнічної толерантності, тому що групи, які тут живуть, дуже відрізняються одна від одної, але за 30 років, які я сюди приїжджаю, жодного разу не чув історій про якісь міжетнічні конфлікти. Тому я сподіваюся, що Закарпаття і залишиться таким прикладом культурного та демократичного співіснування різних груп, які всі є громадянами України.

Відкритість культури і 16 годин потягом “Київ – Ужгород”

Я бачу проблему неінтегрованості всіх регіонів у єдиний державний соціальний простір, та неінтегрованість всередині регіону. На закарпатському прикладі це найбільш помітно, тому що коли приїздиш в угорські села, то вони тебе запрошують, показують та розказують, що вони вміють, але самі не поїдуть кудись про себе розповідати, їх не запрошують. Так само й інші етнічні групи – ви мене не чіпайте і я вас не чіпаю, ми співіснуємо на одній землі, у нас у кожної групи – своя історія Закарпаття. Різність цих історій – це ж така чудова тема для спілкування та для того, аби спробувати скласти їх разом.

Тепер дороги стали кращими. Але чи це зблизило людей мій собою?

Культура, як інструмент внутрішньої соціалізації регіонів, не використовується. Хоча могла б. Тим паче, що всі регіональні влади розуміють, що культурне обличчя регіону – це те, з чим вони можуть працювати в Києві, вимагати більше уваги, пробувати зробити щось більше для регіону на загальнодержавному рівні. Можливо, тут не вистачає активних людей, культур-тригерів, модераторів між різними групами. Але я точно відчуваю, що можна було би зробити набагато більше і Закарпаття могло б говорити не різними соло-голосами, а справді своїм власним багатоетнічним хором.

Що єднає Україну

Нас єднає майбутнє нашої держави, відповідальність за неї. Це звучить абстрактно, але це найконкретніше, що може нас єднати. Саме від цього залежить, як і де будуть жити наші діти, що буде відбуватися із українською культурою і мовою, а також з усіма меншинами, які живуть на території України.

З іншого боку, що нас історично єднає, але наразі вимагає поновлення та реставрації, це європейська індивідуалістична ментальність. Її протягом 40-70 років душила радянська колективна ментальність. Поступово ця ментальність відвойовувала свої території за останні 15-20 років, і може, через наступні 15-20 років вона вийшла би на адміністративний кордон із Росією, і тоді не було би можливості відокремити від нас частину Донбасу та анексувати Крим. Думаю, що цей поступ, повернення української неколективної ментальності, і налякав Путіна за майбутнє імперії і змусив вступити у війну з нами. Це ментальність маленьких підприємців, які поступово стають середнім класом. Не заводська, не пролетарська. Це ментальність господарів, ґазд своєї території та справи. І врешті вона дійде на схід до свого географічного максимуму і триматиме українське суспільство об’єднаним, та буде загальною цінністю.

Я уявляю собі державу як акціонерне товариство. І люди, які нічого не роблять, є акціями, а ті, хто робить – акціонери. Я помітив цього разу, що на Закарпатті стало багато акціонерів. І одна річ, яка зараз змінилася в моєму житті – я повірив у закарпатське вино. І це стосується не лише вина, а й іншого виробництва. Є з чим виходити на загальноукраїнський та закордонний ринки. Тому я радію за економічне майбутнє Закарпаття, а це й економічне майбутнє України.


Цей матеріал створений редакцією Varosh у форматі авторської колонки на основі прямої мови Андрія Куркова з панельних дискусій Форуму Re:Open Zakarpattia».

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.


Принагідно запрошуємо вас переглянути запис панельної дискусії “Що єднає Україну” , в якій, власне, взяв участь Андрій Курков.

106 #
# Re:Open Zakarpattia # Андрій Курков # регіональний розвиток # розвиток Закарпаття