“Усім привіт. Мене звуть Оксана Мороз. Майже 20 років я займалася маніпуляцією громадської думки. Мої колишні клієнти – топ-політики і бізнесмени, про яких чув майже кожен українець”, – так починається передмова до книги “Нація овочів”.
Сьогодні її авторка є засновницею волонтерської ініціативи “Як не стати овочем?” та прагне навчити інфогігієні 7 млн українців.
В інтерв’ю з Оксаною Мороз ми говоримо, як уберегтися від маніпуляцій у соцмережах та вивчити правила споживання інформації у сучасному світі.
– Як ви почали займатися інфогігієною? Адже спочатку були у протилежному таборі.
– Історія стара як світ. У серпні 2019 року, я вийшла з того бізнесу, яким займалася. Постав вибір куди рухатися далі – змінювати сферу чи видозмінити ту, яку я вже знаю. Я вирішила ризикнути, до кінця не розуміючи чи відгукнеться це людям.
Лакмусовим папірцем стала моя перша книга “Нація овочів”, адже від того, наскільки вона буде сприйнята суспільством залежав напрям мого руху далі. І, на щастя, відгук на неї був!
Тоді ж почався карантин і я використала нову можливість – почала проводити перші лекції онлайн.
Після рефлексії стало зрозуміло, що говорити про фактчекінг та класичні прийоми перевірки інформації – справа невдячна. Адже люди, не розуміючи основ, сприймають все як догму, а потім забувають і плутають. Це не дає результату. Фактчекінг – це дуже потрібна і необхідна річ для експертної спільноти. Але якщо ми беремо пересічну людину, яка не може займатися цим професійно, це не приносить бажаного результату.
І так, крок за кроком, випрацювався той формат навчання, який розповідає тільки про основи.
Потім ми зрозуміли, що треба проводити дослідження, планувати просвітницькі напрямки, вдосконалювати навчальні програми, і ось так крок за кроком ми створили те, що маємо зараз – волонтерську ініціативу “Як не стати овочем?”.
– Чому така називається – “Нація овочів”? Невже все так страшно?
– Назва мала бути провокаційною, на неї мали звернули увагу. З іншого боку, як на мене, стан овоча – це тоді, коли людина живе життям, яке їй хтось нав’язав. І в цей час вона не здатна змінити ні себе, ні хід речей навколо. Для мене цей стан відображає як певні медичні процеси, так і те, що з нами робить інформація.
50% українців вважають, що вміють розпізнавати фейки, проте тільки 3% насправді можуть це зробити.
– Ви – одна з перших амбасадорок інфогігієни в Україні?
– Не можна так сказати. Просто я одна з перших почала говорити про інфогігієну. А це, в першу чергу, основа медіаграмотності, такий собі абетковий рівень. А про медіаграмотність говорили до мене й будуть говорити після.
В мене чітка ніша – я хочу навчити людей основам, абетці. Про це говорю я, тому що це такий невдячний шмат роботи, за який ніхто не хоче братися. Бо вчити експертів – це одна історія, а вчити звичайних людей, яким треба пояснити, навіщо їм це все – зовсім інше.
Тому, чи говорила я перша про інфогігєну – ні. Але я була, напевно, перша, хто сфокусувалася на цьому початковому моменті і тільки на ньому.
– Як ви сама навчалися інфогігієні? Як розробляли свій інструментарій?
– На своїх гулях та синцях. Інакше це не робиться (ред. – сміється).
Тобто ми діяли за схемою “розробляли-тестували-редагували” і так по колу з березня 2020 по травень 2021. Це був безкінечний процес проєктування, намагання зрозуміти, на що люди реагують, а що не сприймають.
Я читала людям лекції, а опісля спостерігала за ними у Facebook, дивилася, що постять, читала відгуки, реагувала на запити, вносила зміни. Це насправді доволі довгий і кропіткий процес.
– Тобто курс, котрий ви недавно запустили на Prometheus – повністю авторський?
– Так, він базується на тих лекціях з інфогігієни, які я читала особисто. Він включає в себе 5 модулів про маніпуляції на найпоширеніших інформаційних каналах – Facebook, Viber, Telegram, онлайн-медіа, телебаченні, Google, YouTube та навіть на Вікіпедії.
Але не варто думати, що за ним стою тільки я. Якби менеджерка проєктів Анна Лоза не брала на себе стільки оперативної роботи, то я в цій рутині потонула б і курсу точно не було б. Тому Аня – мій повноправний співавтор, тільки я у змістовій, а вона в організаційній частині.
– Ви зазначаєте, що ваша ціль – навчити 7 млн українців інформаційній гігієні до 2024 року. Чому саме така цифра та якими шляхами її досягти?
– 7 мільйонів – це активне ядро. Це ті люди, які активно голосують на виборах. І це та ціль, до якої треба йти, не відволікаючись на якісь точкові речі.
Я вибудовую цілісну систему досягнення своєї мети. А вона буде тоді, коли буде велика ціль. Я прекрасно розумію, наскільки це важко і я дивлюся на неї без рожевих окулярів.
Я, як папуга, (ред. – сміється) говорю про одне й теж вже півтора роки. З професійної точки зору це погано, адже я не вдосконалююся. Але з іншого боку я розумію, якщо десь говорити про інше, то фокус буде розмиватися і цілі також.
Тому мої методи – це чітке фокусування, постійний пошук шляхів, які дають вихід на аудиторію, яка раніше або не думала про свій рівень інфогігєни, або на аудиторію, яка прагне навчити своїх батьків чи дітей.
Моя мета стимулює не відволікатися і шукати ефективніші інструменти для масштабування.
– Нещодавно ви випустили нову книгу “Як не стати овочем?” Про що вона?
– Це вже третя моя книжка. Перша, “Нація овочів”, про яку я згадувала з наочними кейсами показує, як інформаційне поле трансформує нас, змінює наші думки, поведінку і життя. Друга, «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню», це історія про Дядька Івана. В ній опис реальних подій 2019-2020. Тут і про вибори, і про коронавірус, і про фінансові піраміди, і ще купу всього. Таких як він мільйони. Вони заплуталися в інформації, проте хочуть зрозуміти як ними маніпулюють і протистояти цьому. І книга допомагає в цьому розібратися.
А третя “Як не стати овочем?” про дуже прості та базові речі з інфогігієни. Я її написала, відповідаючи на запитання слухачів моїх лекцій. А це біля 2 тисяч питань! Вони стали маркерами – що у людей в голові, що саме їх цікавить, чим вони керуються. Ці питання стали основою розробки і курсу, і книги, і програм на радіо тощо.
Люди мають розуміти практичну цінність своїх знань про інфогігієну.
Коли умовній Валентині Степанівні кажеш, що її дані використовують для таргетування реклами, то найчастіше відповідає “мої дані нікому не потрібні”. А вже їй телефонують і говорять, що ваш син у поліції і треба занести, щоб “порішати”, то ніхто не думає, що ці дві ситуації пов’язані. А потім виявляється, що у вас на телефоні стоїть GetContakt, де все записано.
Проблема у тому, що з одного боку потрібна абетка, а з іншого – треба вчити людей, чіпляючи їх за емоційні гачки, переконувати, чому це важливо.
– Які найпоширеніші канали поширення дезінформації? Звідки ми отримуємо найбільше “шлаку”?
– Співвідношення дуже примітивне. Найбільша концентрація інформаційних вірусів там, де є найбільша кількість людей. Маніпулятори йдуть слідом за аудиторією. Чи є фейки у Tik-Tok? Так, але їх пропорційно менше, аніж у ФБ. Концентрація фейків зростає там, де можна вплинути найбільше. До прикладу, політики побачили, що Telegram – інструмент впливу, вони зробили там анонімні канали, які нами маніпулюють.
Тобто тут все прозаїчно, залежно від популярності та кількості користувачів – Facebook, YouTube, Telegram, Viber.
– Чим небезпечний Facebook? Приклади “пасток”, на які найчастіше потрапляють користувачі?
47% українців споживають новини через Facebook
– Найбільша пастка – клікати, куди не треба. Facebook, як і будь-яка соціальна мережа, живе на наших емоціях. Адже так можна змусити нас довше гортати стрічку, показати більше реклами і, відповідно, заробити грошей.
Також у Facebook діє цікавий принцип – коли ми взаємодіємо з контентом (ставимо лайк, комент), то вже поширюємо його серед друзів. Буває, що ми ставимо злий смайлик, аби пишемо гнівний коментар, щоб всі попередити, що не підтримуємо допис. А, насправді, і цього робити не слід. Адже навіть, коли ми під фейковою новиною написали, що це фейк, Facebook все рівно показує друзям допис, а не ваш коментар. А от вже друзі можуть і не прочитати ваш коментар і сприйняти все за чисту монету. Тому що тільки 3% вміють їх розрізняти.
Так формується наша “мильна бульбашка”, з якої важко вийти.
Також, на Facebook паразитує багато інших маніпуляторів, які вигадують дедалі більше інструментів як збирати ваші дані. Як би там не було, але Цукерберг та корпорація Facebook все одно живуть у вузьких рамках закону. А маніпулятори, які збирають дані через тестики “Хто ви з черепашок Ніндзя?” нічим не обмежені, і використовують ці дані проти нас.
Тому коли ви думаєте, що такий тестик просто розважає, то не дивуйтеся, що вам потім телефонуватимуть з пропозицією забрати розіграш тощо.
25% українських користувачів пройшли такі тести
– Здається, що месенджери – цілком безпечні, адже там тільки обмінюються повідомленнями. Чи вони теж несуть приховану загрозу?
– По-перше, слід зважати на рівень захищеності вашого месенджера. Наприклад, Telegram та Viber належать Росії, і конфіденційність у рамках російсько-української війни відносна.
По-друге, треба розуміти, що це той самий канал обміну інформацією. Тут теж є спільноти та групи, де поширюється інформація для великої кількості людей. Деякі з них навіть мають більше охолення ніж самі ЗМІ. Вони так само формують інформаційну бульбашку, адже якщо ти вже підписався, то будеш їх читати.
21% українців споживають новини з Telegram, 18% – з Viber
– Небезпека всюди?
– Це не небезпека – це реальність, в якій треба навчитися жити.
Автомобіль на дорозі – це небезпека? Небезпека. Але ми ж знаємо, що не можна перебігати Хрещатик, бо якесь авто точно зіб’є нас. Ми знаємо правила дорожнього руху і це зберігає наше життя та здоров’я. Так само й з інформацією. Ми маємо навчитися сприймати її за правилами і дисципліновано їх дотримуватися. Ми не перебігаємо дорогу на червоне світло, адже розуміємо ризики. А коли ми бачимо тестик “Яка я принцеса Дісней?”, то ми цей ризик не усвідомлюємо і несвідомо віддаємо свої дані.
– Можливо, варто видалити всі соцмережі і позбутися такого клопоту?
– Це буде найкращий подарунок маніпулятора – видаліться звідусіль, не беріть інформацію нізвідки. Дослідження показують, що і людина, яка читає дуже багато новин, і людина, яка їх не читає взагалі – однаково не розуміють, що відбувається. Тому, не відрікайтеся від благ цивілізації – прото вчіться інфогігєні.
– Ви колись потрапляли на гачок маніпуляцій у соцмережах? Навіть будучи всеозброєною?
– Я жива людина. Як і кожна людина, я потрапляю під маніпуляції.
Треба розуміти, що знання про інфогігієну не захищають стовідсотково. Але – в рази зменшують ризики. Так, я піддаються маніпуляціям. Але є різниця – коли я розумію, що це маніпуляція і які висновки з цього я роблю.
В моїй діяльності є два рівні, коли я потрапляю на маніпуляції. Перший, побутовий. Наприклад, раніше я ніколи не цікавилася медициною і лікувалася консультуючись з фармацевтом у аптеці. Я банально не володіла темою. Через коронавірус в мене з’явився сімейний лікар. Я вже краще розумію деякі речі і знаю, до кого звернутися.
Другий, професійний. Адже чим більше ти копаєш, тим більший ризик помилитися. Тому мусимо все дуже ретельно перевіряти.
Нещодавно у мене було інтерв’ю з Олександром Мартиненком (ред. – український журналіст, генеральний директор інформагентства «Інтерфакс-Україна»), я теж дала запитання про фейки. Він сказав: “Ви говорите, що тільки 3% вміють відрізняти правду від брехні, а я взагалі не впевнений, що вони існують. Бо я теж не завжди можу відрізнити”.
– Я погоджуюся з цим, бо ми не спроможні перевірити всю інформацію, яку отримуємо.
– Будь-яка людина може піддаватися фейкам. Наше завдання, щоб цей ризик був мінімізований, контрольований, і не впливав на найважливіші сфери життєдіяльності людини. Умовно кажучи, перед виборами всі люди мають знати, де взяти об’єктивну інформацію, як нею скористатися. А далі – це вже вибір людини та її професійної орієнтації.
– Як пересічному українцю навчитися інфогігєні? 5 порад від Оксани Мороз.
- Банально – захотіти. Не буде бажання, не буде нічого взагалі.
Наше завдання – актуалізувати цю проблему, адже 42% українців взагалі ніколи не перевіряють інформацію. І з ними взагалі вже, напевно, нічого не можна зробити. Я не вірю, що існує якийсь інструмент, який мотивує їх перевіряти інформацію.
32% українців визначає достовірність новини інтуїтивно, 42% – взагалі ніколи не перевіряють отриману інформацію.
- Полишити самовпевненість.
Всім здається, що якщо мати вищу освіту чи займати керівну посаду, то це апріорі дає перевагу. Це не так. Канали та методи поширення маніпуляцій постійно змінюються і цьому треба вчитися. Особливо, у наш час.
- Знайти достовірне перше джерело інформації.
Якщо всі українці хоча б будуть знати “білий список” медіа, які дотримуються стандартів і звідти брати інформацію, то це вже суттєво підвищить їх рівень інфогігієни. У нас зараз точиться так звана боротьба за перше джерело. Тому що наш мозок запрограмований вірити першій інформації, вона засвоюється швидше, стає нашою думкою. Все інше він сприймає вже крізь цю призму і переконати нас у зворотньому – довше, дорожче, інколи неможливо.
- Люди мають розібратися як працюють канали, з яких вони беруть інформацію. Користуєтеся Facebook – з’ясуйте, за якими алгоритмами він працює.
- Зрозуміти, як працюють шахраї-маніпулятори.
Зрозуміло, що базові речі і людська психологія не змінилися, але способи постійно змінюються.
– Як ініціатива заробляє? Адже вона волонтерська і у багатьох може виникнути думка, що вас хтось фінансує?
– Ми заробляємо самостійно. Якраз нещодавно був рік, як це сталося. На перших порах ініціативу фінансувала я зі своїх заощаджень, які успішно і швидко закінчилися. І відповідно після складного літа 2020 ми почали заробляти кошти.
Основне джерело – лекції, які я читаю. Друге – продаж книг. Третє, зовсім невелике, це донати.
Хотілося б, аби дві останні статті доходів були більшими. Але добре, що перша стаття займає важливе місце, адже бізнесу теж важливо, щоб люди були більш стійкі до маніпуляцій та фейків. Ми й далі будемо актуалізовувати цю проблему для бізнесу, формувати культуру.
Тому що, якщо це зрозуміє бізнес, то це піде в люди і буде легше масштабуватися. І я думаю, що наступний рік у нас пройде під цим знаком.
Зараз ми масштабуємося, а потім будемо працювати над тим, щоб бізнес дав цей поштовх. І щоб всі розуміли, для чого вони це роблять, а інформаційна гігієна стала частиною КСВ (розшифруй, будь ласка) компанії.
Наш найбільший партнер зараз – це “Нова пошта”, та ще з десяток інших компаній на різних стадіях співпраці. В когось – одна лекція, в когось цикл.
– Зараз ви запустили серію своїх етерів з різними відомими людьми. І там ви говорите не тільки про інфогігєну. Як обираєте гостей і які теми висвітлюєте!
– Діють 2 прості принципи:
- це людина з індустрії маніпуляцій, яка готова говорити. От днями був етер з Бориславом Березою, і якщо вслухатися, то там можна дуже детально побачити всю індустрію політичного блогінгу. Крім цін. Про це я забула запитати.
- людина має авторитет і готова цю проблему актуалізувати. Наприклад, Ірма Вітовська. Є люди, які на межі – Віталій Портніков, Микола Вересень. Вони і професіонали, і авторитети.
– Нещодавно ви стали ще й радіо-ведучою. Як вам у новій ролі?
Це запуск радіо-блогів на “Радіо: Культура”, які я попередньо записую. Це, знову ж таки продовження курсу інфогігєни просто у радіо-форматі. Вони запускаються 3 рази на день. Там ще цікаві факти з історії тощо.
Можна і на сайті, і на додатку послухати.
Я дуже хотіла потрапити на цей майданчик, адже “Радіо: Культура” має свою унікальну аудиторію – людей думаючих і готових вивчати маніпуляції. Ця аудиторія для мене дуже важлива.
Ми наразі записали 50 з лишком програм, вони розраховані на тривалу трансляцію, але скільки воно буде – покаже доцільність.
– Чи є послідовники вашої ініціативи? Люди, які так само навчають інших інфогігієні.
– В мене є дві речі, які мені мозолять око – дослідження по вайберу і амбасадори. Дослідження по вайберу ми поки не можемо доробити через технічні складнощі. А на амбасадори в мене фізично не вистачає часу.
Сподіваюся, невдовзі таки зможемо запустити.
– Чи намагалися ви створити щось для навчання дітей? Можливо, послуговуючись прикладами інших країн.
– В різних країнах, в тому числі у західних, по різному імплементували медіаграмотність у навчальні програми. Але коли я спілкуюся з іноземними колегами, або сама його вивчаю, я розумію, наскільки їх досвід не може бути застосований у наших реаліях. Тому що у них зовсім інша культура споживання інформації. У них апріорі завжди були медіа, яким довіряли. Коли з’явився інтернет, до нього з’явився інший рівень довіри. Тобто у них немає засилля “сміттярок”, російської агресії і тих багатьох моментів, які не дозволяють нам просто взяти і запровадити це у шкільну програму.
– Ви говорили колись, що хочете створити програму з інфогігієни для вчителів. Чи вдалося?
– На жаль, у всіх наших дослідженнях ми бачимо, наскільки інфогігієна вчителів – це велика проблема. Так, є невелика кількість вчителів, які пройшли навчання з медіаграмотності, завдяки Irex, наприклад. Та їх дуже мало.
Але освітяни і не винні – а звідки вони могли про все це дізнатися? Хто їх цьому вчив?
Всі люблять хейтити освіту. Але поки вчителі не почнуть розрізняти де правда, а де брехня, ми нічого не змінимо.
Та правда у тому, що – дуже складний процес. Адже ми не можемо вчити їх професійному фактчекінгу. Бо це – окремий фах, а вони опісля залишаться тими ж математиками, істориками, фізиками. Фактчекінг забирає дуже багато часу, якого у них і так немає.
Тому треба робити простіше. Наприклад, розказати з яких джерел можна брати інформація, а з яких – ні. Або просто підмітити, що не варто проходити тести у Facebook.
Їм потрібно дати готовий продукт, сформувати базовий рівень інфогігієни. І вже відштовхуючись від нього, йти до більш складних речей.
– Ваш проєкт для вчителів у розробці?
– Це поточний проєкт. П’ятий модуль курсу, який запустився на Prometheus, це поради для вчителів, яким чином ділитися шукати інформацію та ділитися нею з колегами та батьками. У нас є окремо викладач та психолог, які розкладаються все “по поличках”.
Вчителям, які закінчують цей курс ми даруємо книгу-довідник.
І це – мій окремий головний біль. Бо спілкуючись з вчителями я розумію, наскільки для них важливо отримати щось на руки. Але щоб забезпечити всіх книжками, нам треба знайти на це кошти. Зараз я веду переговори з бізнесом, аби вони погодилися закупити для нас книжки. Це велика робота, яку нам тільки треба зробити.
– Яку нагороду/цифру/похвалу – ви вважаєте своєю головною заслугою?
– Ніяка. Цієї цифри ще немає. Ми зараз знаходимося у процесі і ще немає значного результату. Так, у нас з’явився курс. Але це не результат, це інструмент. Для мене буде результатом, коли про це заговорять, коли компанії самі почнуть впроваджувати такі ініціативи. Коли ми навчимо перший мільйон – оце теж буде для мене результатом. Коли у нас буде мінімум 100 тис. підписників на YouTube, і тисячі, а не 500 переглядів під кожним відео – це теж результат.
Я реалістка. Я розумію, як багато над цим ще треба працювати. Ми працюємо тільки рік, без ресурсів, фінансування, людей. І зрозуміло, що магії немає, і треба працювати.
– Ви не втомлюєтеся від того, що все не настільки швидко як хотілося б?
– Втомлююся. Дуже втомлююся. Працюю без відпусток і вихідних. Але я бачу в цьому сенс і велику мету.
– Що у вас в найближчій перспективі в роботі?
– В мене немає “наполеонівських планів”. Я живу планами на сезон (ред. – сміється).
На цю осінь маю два пріоритетні завдання. Перше, це перезапустити YouTube, бо я розумію, що нам потрібен новий рівень і новий формат. Друге, зробити драфт курсу інфогігієни для сімей. Всі мене просять курс для дітей, але я вирішила зробити для сімей. Наголошую на цьому. І сподіваюся, що ми з психологом розробимо цей курс.
І велике завдання осені – запустити все те, що ми зробили за літо. У нас безкінечна кількість проєктів та досліджень, які тепер треба систематизувати і випустити.
– Чому українцям варто вчитися інфогігієні?
– Бо ми або живемо своє життя, або не своє. Кожен робить свій вибір. Якщо ми не вчимося інфогігієні, то ми живемо життя, яке нам хтось нав’язав. І цей хтось точно не зробив це у наших інтересах.
Ми маємо бути суб’єктом, а не об’єктом в інфопросторі.
Додатково:
Спеціально до дня Вчителя ініціатива “Як не стати овочем” та “Vivat”, “Meest”, “Prometheus” запускають флешмоб #КнигаЗамістьБукета. Його мета – пожертувати кошти на закупівлю книг з інфогігєни для вичтелів.
Як долучитися до флешмобу? Напишіть допис на своїй сторінці у соціальній мережі під хештегом #КнигаЗамістьБукету, в якому привітайте вчителів з Днем вчителя та запросіть їх пройти курс з інфогігієни на Prometheus. Зробіть вчителям, які пройшли курс, подарунок – підвісьте книжку-довідник «Як не стати овочем. Інструкція з виживання в інфопросторі». Після цього книгу вчителю безкоштовно доставить компанія Meest.
Підвісити книгу для вчителя. Курс на Prometheus.
Зміст продукції є винятковою відповідальністю онлайн-журналу Varosh та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
Галина Гичка, Varosh
